Він побачив жадану жінку, свою подругу, в обіймах іншого. Згідно жорстоких законів джунглів, якими він керувався в попередні часи, йому залишалося тільки одне. Але природна лицарська м’якість вчасно приглушила полум’я пристрасті. Він був нескінченно радий, що опанував себе раніше, ніж його рука пустила гостру стрілу.

Думка про повернення до вазирі стала для нього неприємною. Він не хотів більше бачити людей. Краще деякий час походити джунглями на самоті, доки вщухне страждання.

Як тварина, він волів би страждати сам і мовчки.

Ніч він перебув на мавпячій галявині і звідти упродовж кількох днів виходив на полювання, повертаючись, коли сутеніло. На третій день він повернувся рано — невдовзі по обіді. Не встиг лягти на м’яку траву круглої галявини, як почув далеко на півдні знайомий звук. Лісом пробиралася зграя Великих мавп. Він став прислухатися. Так. вони рухаються сюди.

Тарзан ліниво підвівся і потягнувся. Його гострий слух вловлював кожен рух юрби, що наближалася. Вони йшли з боку вітру, і невдовзі він почув своєрідний запах. Втім, він і не потребував додаткових доказів своєї здогадки.

Коли мавпи наблизилися до галявини, Тарзан побіг на її протилежний бік і зник серед гілок. Там він причаївся, щоб краще роздивитися тих, хто мав прийти. Чекати довелося недовго.

На протилежному боці галявини серед низьких гілок з’явилася сувора смугаста морда. Маленькі жорстокі очі швидко оглянули галявину. Потім їх власник озирнувся і щось швидко залопотів друзям ззаду. Тарзан навіть розчув слова.

Розвідник повідомляв решті племені, що все гаразд і можна безпечно виходити на галявину.

Вожак першим легко зістрибнув на м’який зелений килим, а його приклад наслідували одне по одному близько сотні людиноподібних. Тут були і величезні старі мавпи, і кілька молодих. Були тут і немовлята, які міцно тримали своїх диких матерів за волохаті шиї.

Тарзан упізнав багатьох з мавп. Це було те саме плем’я, до якого він потрапив, коли ще був немовлям. Багато хто з дорослих мавп виріс разом з ним. Він бавився і пустував з ними в цьому самому лісі під час їхнього короткого дитинства. Його цікавило, чи вони його впізнають. Адже у деяких мавп пам’ять коротка, і два роки могли здатися їм вічністю.

З розмови, яку він підслухав, Тарзан дізнався, що мавпи зібралися для виборів нового вождя, їхній попередній зірвався разом з гілкою, яка зламалася, і впав тридцятиметрової висоти, що й спричинило його передчасну смерть.

Тарзан поповз уперед по гілці, аж доки його стало видно.

Гостроока самка перша зауважила його. Вона повідомила інших гортанним звуком. Кілька величезних самців підвелися, щоб краще роздивитися зайду, і, вишкірившись, наблизилися і напнулися, зловісне й глухо бурмочучи.

— Карнате, я — Тарзан, годованець Великих мавп, — сказав Тарзан своєю колишньою мовою. — Ти пам’ятаєш мене? Ми разом дражнили Нуму, коли були маленькі, кидали в нього з недосяжних гілок паличками та горіхами.

Звір, до якого він звернувся, зупинився, і його тупий погляд сповнився подивом.

— А ти, Магоре, — вів далі Тарзан, звертаючись до іншого, — хіба ти не пам’ятаєш попереднього вождя, того, ш, о вбив могутнього Керчака? Поглянь на мене! Адже це я, Тарзан, — великий мисливець, непереможний у бійці, той, якого ви всі знали багато років.

Всі мавпи підійшли ближче, але у їхніх діях було більше цікавості, ніж погроз.

Вони почали бурмотіти, радячись між собою.

— З чим ти зараз прийшов до нас? — спитав Карпат.

— Тільки з миром, — відповів Тарзан.

Мавпи знову почали радитися. Врешті Карпат знову заговорив:

— В такому разі приходь з миром, Тарзане, годиванцю Великих мавп, — сказав він.

І Тарзан, годованець Великих мавп, легко скочив на землю, в саму середину дикої й потворної горби. Він завершив еволюційний цикл і знову став звіром серед звірів.

Його не вітали так, як би це зробили люди, що це бачились два роки. Більшість мавп повернулися до своїх дрібних справ, які урвала поява Тарзана, і звертали на нього уваги не більше, ніж якби він узагалі не розлучався з племенем.

Кілька молодих самців, надто юних, щоб пам’ятати його, підійшли до нього на чотирьох і обнюхали. Один вишкірився і погрозливо загарчав — він хотів відразу поставити Тарзана на місце.

Якби Тарзан з гарчанням відступив, то молодий самець, найімовірніше, задовольнився б цим. Але в такому разі Тарзанові довелося б назавжди зайняти в мавпячій ієрархії місце нижче, ніж мав той самець, що змусив його відступити.

Тому Тарзан повівся інакше. Він схопив молодого самця своєю дужою рукою, розмахнувся і кинув його на траву. Той беркицьнувсь, але зразу підхопився й кинувся на Тарзана, заміряючись битися кулаками й зубами. Та не встигли супротивники зійтися, як Тарзанові руки стиснули мавпі горло.

Невдовзі молодий самець перестав пручатися і лежав тихо. Тоді Тарзан відпустив його і підвівся. Він не хотів убивати, а лише дати прочухана молодому самцю й переконати і його, і решту, хто спостерігав за бійкою, що Тарзан усе ще залишився володарем.

Урок пішов на користь. Молоді мавпочки перестали чіплятися до нього і почали поводитися так, як належить вихованій молоді перед старшими, а дорослі самці не намагалися зазіхати на права зайди. Самки, що мали дитинчат, ще деякий час ставилися до нього з підозрою і кидалися на нього з диким гарчанням, якщо він мав необережність підійти надто близько. Але в таких випадках Тарзан завбачливо відходив — таким був мавпячий звичай. Лише оскаженілі самці лізуть у бійку з матерями. Втім, самки також невдовзі звикли до людини.

Тарзан ходив з мавпами на полювання, як колись, і скоро тварини помітили, що їхній новий товариш завдяки розвинутішій свідомості завжди знаходить місця, багаті на їжу, і його меткий аркан приносить їм таку смачну дичину, яку вони навряд чи коли досі куштували. Вони знову стали слухатися його, як у давніші часи, коли він був їхнім вождем.

Врешті-решт вони знову обрали його ватажком, перед тим як залишити галявину й вирушити в подальші мандри.

Тарзан був цілком задоволений зі свого способу життя.

Щасливим він себе не почував — це було неможливо, — але принаймні перебував далеко від усього, що нагадувало про колишні страждання. Він уже давно зрікся намірів повернутися до цивілізації, а тепер вирішив залишити і своїх чорних друзів вазирі. Він зрікся людей назавжди. Він почав життя мавпою — мавпою і помре.

Проте він не міг позбутися думок, що жінка, яку він любить, у кількох днях дороги від тих теренів, по яких ходило його плем’я. І не міг позбутися вічного страху за неї. Поруч немає надійного захисника — він переконався в цьому за ту коротку мить, коли йому довелося бути свідком безсилля Клейтона. Що більше Тарзан думав про це, то більше його мучили докори сумління.

До того дійшло, що він сам себе зненавидів за те, що через власні переживання й ревнощі позбавив Джейн Портер надійної охорони. Чим далі, тим більше його пригнічувала ця думка, і він уже зовсім був зважився повернутися на берег моря, до Джейн і Клейтона, щоб охороняти їх від усіх небезпек. Аж раптом надійшла звістка, яка суціль змінила його наміри і погнала чимшвидше на схід, незважаючи ні на що, навіть на можливе каліцтво чи смерть.

Ще перед тим, як Тарзан повернувся до мавп, один з молодих самців, який не знайшов собі самки з власного племені, рушив, як водиться, у праліс, мов давній рицар, щоб знайти собі подругу в якомусь сусідньому племені.

Він щойно повернувся разом зі своєю дамою серця і почав розповідати про свої пригоди, доки він ще пам’ятав їх. Поміж тим він сказав, що бачив велику зграю незвичайних мавп.

— Усі були волохаті самці, крім одної мавпи. Це була самка, а шкіру мала ще білішу, ніж у нього, — і він показав великим пальцем на Тарзана.

Увага Тарзана враз загострилася. Він почав сипати запитаннями так швидко, що нетямущий мавпич ледве встигав відповідати.

— Самці були маленькі, кривоногі?

— Так.

— Стегна їхні були загорнуті в шкури Нуми та Шіти і вони мали палиці й ножі?