О'Брайн стояв посеред кімнати, неначе вагався, до чого насамперед взятися. Потім сів за стіл, на якому стояла різдвяна ялинка з вигорілими свічками. З-поміж різноманітних подарунків перед ним лежав альбом з марками. О'Брайн з радісним обличчям розгорнув його. Він сяяв, мов той хлопчик, котрий одержав нарешті довгождану іграшку. Боязко зиркнувши на двері, шугнув раптом до письмового столу, де стояла таріль з печивом. Одне він поклав до рота, кілька запхав у кишеню. Потім спокійно вимкнув світло і вийшов з кімнати.

Вибравшись на вулицю, що вела до старої рибальської гавані, Девітт уже здалеку побачив відбудований готель «Блідий місяць». Нові мури мали пісковий колір, чотиригранні балки пофарбовані у зелене. Будинок справляв приємне враження. Але Девітт не мав бажання заходити туди. Він уже хотів повернутися назад, як почув кроки. Це йшов од своєї халупи О’Гвінн з мішком за плечима, і Девітт вловив брязкіт металу. Коли ж О’Гвінн, як завжди напідпитку, наблизився, бурмочучи пісеньку, Девітт вийшов із затінку і гукнув його. Старий перелякано впустив мішок, наповнений поламаними металевими вінками, за які О’вінн сьогодні, у свят-вечір, сподівався дістати трохи віскі.

Впізнавши Девітта, старий усміхнувся:

— Ну й служба у вас — чесних людей серед ночі лякати! Невже вам не можна, як іншим, у таку пізню пору грітися в ліжку?

Відчинилися двері готелю, на вулицю вийшли молодик з дівчиною. Акцент свідчив, що вони не ірландці. Молодик сказав:

— Бридка волога холоднеча та й більш нічого! У нас, в Осло, тепер лежить сніг.

Дівчина зітхнула:

— Зате тут все чарівне, мов у казці. Коли вони відійшли, О’Гвінн промовив:

— Ех, якби замість старого бляшаного мотлоху то був букет троянд! Мав би тоді якусь пару шилінгів!

Девітт поклав йому в долоню кілька монет і пішов до своєї машини.