Антон почав заливатись щирим сміхом.

         «Боже, який він гарний, коли сміється. Тобто він і так гарний, а коли ще й відкриває свою чарівливу посмішку…»

- То можна мені вибрати ось цю майку?

- Звісно ж, але вона буде дуже відверта. Тобі не буде некомфортно від цього?

         «Що я бачу? Невже це чортенятко зніяковіло?»

- Я просто одягну під неї ще й топ, і тоді все буде нормально.

- Оу, зрозуміло.

         «Так, тепер дуже помітно, що Антоша ніяковіє…

         Він що мене там, у своїх думках лише у топі уявляє, чи що? Боже, про що я взагалі думаю?»

- Мені, мабуть, час уже додому.

- Добре, зараз я напишу папі.

- Ти ж поїдеш з нами?

«І навіщо я це запитала?»

- А ти хочеш?

         «Ну от. Знову ця посмішка чортеняти.»

- Так.

         «Що? Навіщо я це так прямо сказала?»

- Тато звільниться лише через пів години…Ти хочеш крекерів?

- Так, було б добре. Ми знову будемо мити руки разом?

         «Ну от, знову мій довгий язик. Ну навіщо таке питати?»

- А ти проти?

- Ні, не проти.

         Не знаю, що найшло на хлопця, але він відразу ж підхопився з місця і направився до ванної кімнати; я покрокувала за ним.

         Підійшовши до раковини, Антоша відкрутив кран, настроїв температуру води та, нічого не сказавши, підштовхнув мене до умивальника. Не встигла я піднести долоні під напір води, як Фелікс, узявши мої долоні, зробив це за мене.

         Не знаю, звідки з’явились такі думки в мене в голові, проте я вирішила урізноманітнити наш процес миття рук. Вивільнивши свої руки з Антонових, я набрала в них трохи води та, повернувшись, виплеснула її Феліксу  в обличчя.

         Мабуть, йому ідея з обливанням також сподобалася, бо наступні хвилин п’ять, ми просто бризкали один одного водою. У кінці кінців, все завершилось тим, що я опинилася обпертою об стіну, а Антоша, важко дихаючи, посміхнувся і сказав:

- Якщо ти не припиниш, то я обіллю тебе дуже холодною водою, з голови до ніг.

         Будучи прижатою до холодного кафелю, я зрозуміла, що для власного здоров’я, краще зупинити цю гру.

- Добре-добре, я здаюсь. Даси, будь ласка, чим витерти обличчя?

- Звісно, – відповів мені Фелікс, протягнувши рушник, проте відразу ж передумав і почав сам витирати моє лице, руки та навіть волосся, яке все одно залишалось мокрим.

         Узявши за руку, Антон потягнув мене на кухню. Хлопець увімкнув якийсь музичний канал, по якому розповідали про історію виникнення гурту Beatles, взяв упаковку крекерів та сів коло мене на невеличкий диван.

         Фелікс і справді вів себе як старший брат: коли ми одночасно підносили руки до пачки з печивом, він завжди чекав, доки я перша візьму до рук крекер.

         Несподівано, заграв рингтон на телефоні Антона, після чого він сказав, що його тато чекає нас на вулиці.

         Ми швидко вимили руки: удвох, проте без ігор із обливанням. Я взяла майку для вечірки та, разом із хлопцем, направилась до авто.

         Сівши до машини, я пояснила Ієну, де проживаю, після чого авто тронулося з місця. Усю дорогу Антоша про щось розмовляв зі своїм батьком, проте я не вслухалася, бо цього моменту переймалась лише тим, як же приємно пахне цей хлопець, що сидить поруч зі мною, і чому його долонь лежить не просто поверх моєї, а тісно переплетена з нею.

         Не встигла я насолодитись цим чудовим відчуттям тепла, як зрозуміла, що ми вже коло мого будинку.

- Дякую за те, що підвезли, – провила я водієві.

- Бувай, Емма. Я зайду завтра по тебе о’пів на п’яту, добре?

- Так, звісно. Бувай.

         «Ох, здається я вже сумую. Сумую за тим, що сьогоднішній день майже скінчився; сумую за тим, що не побачу вже сьогодні Фелікса…Так, загалом, я сумую за ним.»

- Ну і де ти була так довго?

«А ось і мама.»

- Я ж написала, що трохи затримаюсь.

- Так, але ж я турбуюсь за тебе.

- Мам, я була у Адама: допомагала йому з підготовкою до вечірки.

- Це я знаю…А потім?

         «Блін, невже вона знає, що я була з Антоном?»

- Що потім?

- Я бачила, що тебе тільки-но підвезли додому на автомобілі.

- Я була у Фелікса вдома: на завтрашній вечірці ми представляємось як пара, бо такі правила; а ще треба, щоб на кожному з партнерів була річ іншого, тому ось, – я протягнула мамі майку хлопця.

- Добре, доню, я не серджусь, просто треба було сказати мені відразу.

- Вибач…А зараз, можна мені піти спати? Я не хочу, щоб завтра у мене були фіолетові мішки під очима.

- Звісно ж. На добраніч, зайчик.

- На добраніч, – відповіла я піднімаючись до своєї кімнати.

         Лежачи на ліжкові, та вже занурюючись у сон, я відчула вібрацію свого телефону. Із трудом знайшовши його, я побачила, що мені надійшло повідомлення з невідомого номеру. Відкривши смс, я почала читати:

Емма, я постійно думаю лише про тебе.

P . S . Фелікс

         «Що? Він думає про мене? Оу, це так мило. Ем, стоп… Ми ж домовились, що наші відносини називаються «старший брат – молодша сестра» Чому ж він…»

Знаєш, мені здається, що брати сестрам такого не пишуть.

         «Блін, звідки в нього мій телефон? Невже Адам дав?»

         Через пару хвилин знову повідомлення:

Я взагалі-то це зараз не як брат сестрі написав.

         «Ні, він же говорив, що я на сестру його схожа…Невже я справді йому подобаюсь?»

         Через хвилину приходить ще одне повідомлення:

Батьки змусили мене вимивати дзеркало у ванній кімнаті, яке ми з тобою заплямували мильними розводами. Тепер я прибираю і думаю про тебе.

         «Так от воно що. Тобто він не думав про мене, ну, як про дівчину. Ех, мабуть, треба вже змиритись із тим, що я йому не подобаюсь.»

Вибач… Хочеш візьму всю провину на себе?

Ні, не треба. Можеш прийти і допомогти мені :]

Прямо зараз?

А чому б і ні? Мій тато може тебе привезти J

Ні, краще я поваляюсь у тепленькому ліжечку.

Буду допомагати тобі силою думки J

Ти що вже вляглася спати?

А як же підготовка до вечірки?

Та ще якось ранувато трохи…

А я думав, що дівчата за декілька днів збирається до вечірок : /

Взагалі, це моя перша вечірка,

 тому я не знаю, як треба правильно збиратись J

Оу, зрозуміло.

Ну добренько тоді, до завтра,

бо батьки вже сердяться, що я не прибираю.

Ще раз, вибач.

До зустрічі :)

         «Це що тільки-но було? Я переписувалась із Феліксом? Справді? Це не сон? Боже, яка я щаслива! Так, він мені подобається. Не знаю наскільки, проте в тому, що подобається, я впевнена на всі 100%»

3