Зайшовши до школи, я відразу ж побачила свого брата, який, як завжди, знаходився в оточенні своїх друзів, з котрими я була не знайома, навіть навчаючись в одній школі.

         Тихенько підкравшись до Адама, я закрила його очі своїми долонями, після чого почула його голос:

- Хто б ти не була, у тебе дуже приємні на дотик руки. Хочеш мене?

         «Що? Він із усіма дівчатами так спілкується?»

- Заткнись, просто заткнись, – сміючись, пролепотіла я.

- Ой, Емма? Вибач, я думав, що це чергова дівчина намагається привернути мою увагу до себе. А що ти сьогодні така весела?

- Навіть не знаю, – замислилась я на хвилинку. – До речі, я вирішила щодо вечірки: йду.

         Тільки-но я це сказала, уся зграя хлопчаків почали запевняти мене, що цю вечірку я запам’ятаю на все життя. Адам, і свою чергу, посміхаючись, підхопив мене за талію та почав кружити навколо себе (йому вдалося це без проблем, так як він був набагато вищим за мене).

- Аааа..відпусти мене! – прокричала я, доки не побачила дещо, а точніше декого, що змусило мене замовчати

         «Так, я чітко бачу перед собою Антона. Блін, точно, він стояв серед хлопців весь цей час. Як я його відразу не впізнала?

         Він дивиться на мене. Я думаю, що Фелікс може зараз розпочати розмову зі мною, щодо вчорашнього. Ні, будь ласка, я не хочу цього, точно не зараз.»

         Тільки-но Адам опустив мене на землю, я чимдуж зірвалася з місця та побігла в сторону кабінету, в якому повинен був відбутись перший урок.

- А як же ознайомлення з правилами? – крикнув мені вдогін кузен.

- Потім, все потім. Я ще підійду до тебе сьогодні, – відповіла я та забігла до класу, в якому на мене вже чекала зустріч із Іванкою.

         «Блін, вона, мабуть, образилась за те, що я вчора не відповіла на її дзвінок.»

- Привіт. Ти дуже сердишся на мене? Вибач, мені, будь ласка, я просто… – на цьому Іванка обірвала моє виправдання.

- Ти була дуже заморена. Так, Емма, я знаю: говорила з твоєю мамою. Все добре, не виправдовуйся.

         «Оу, Іванка посміхається, це добре.»

- Проте ти повинна мені дещо розповісти.

«Розповісти? Що я повинна їй розповісти?»

- Що саме?

- Що то за хлопець із яким ти проводила свій час вчора? Мені ж цікаво.

- Звідки ти знаєш? Теж моя мама розповіла?

- Зовсім ні. У нас же вчора з Назарчиком було побачення, і ми вирішили купити чогось смачненького. Так от, коли ми зайшли до магазину, я відразу впізнала тебе…і ти була не сама.

- Ти ще скажи, що ви слідкували за нами.

- Ну, ми зовсім трохи…– принишкла Іванка.

- Ти що серйозно? Я б і так тобі усе розповіла.

- Вибач, ви були такі милі, так і хотілось трохи за вами по споглядати. Ти сильно сердишся на мене?

- Звісно ж ні, – посміхнулась я, тріпочучи волосся подруги.

- Тоді розповідай.

         Так на протязі всіх перерв та деяких уроків, я розповіла Іванці про події вчорашнього дня.

- А що ж було потім? – запитала подруга, коли ми вже збирались розходитись по домівкам.

- Потім він зробив те, після чого я не бажаю тепер проводити з ним свій час.

- Він почав руки розпускати, так? – із жалем дивилась на мене подруга.

- Щось типу цього.

         «Усе; я більше не хочу про це розмовляти, навіть із найкращою подругою.»

- Вибач, я більш не буду згадувати про нього.

- Дякую. Добре тоді, я, мабуть, піду додому…Треба ж до вечірки завтрашньої готуватись.

- Ти що, все ж погодилась?

- Так, не знаю, що на мене найшло, проте я погодилась.

- Що ж, рада за тебе. Не сумуй там. Бувай, Емма.

- До речі, щодо вечірки, – ззаду почувся голос Адама. – Ти не проти допомогти мені: сьогодні і завтра трохи?

- Так, звісно. Ми спочатку по домівкам чи відразу до тебе?

- Ми з хлопцями йдемо відразу до мене. Пішли з нами.

- Добре.

         «Блін, блін, блін… там же може бути Фелікс. Так, все, треба заспокоїтись і не згадувати більше про нього: він цього не вартий.»

- А ось і наша компашка зібралась. Хлопці, ви ж не проти, що моя сестричка трохи допоможе нам сьогодні?

- Оооо, – в один голос весело промовили хлопчаки.

«Боже, іноді вони ведуть себе як малі діти.»

- Так, Емма, знайомся, – Адам почав перераховувати всіх зліва направо, - ну, Еріка ти знаєш, а це Даніїл, Артем, Мілен, Остап та Антон.

         « …та Антон.»

         «Ці слова ніяк не можуть вийти з моєї голови. Я піднімаю очі і бачу Фелікса. І що це? Посмішка? Він посміхається мені після того, що сталося вчора? Козел.»

- Проте краще звати його Феліксом, – це вже я продовжила пояснення брата.

- А ти звідки знаєш? Ви що вже знайомі?

- Твоя сестриця позичила мені книгу за шкільною програмою.

- Так би відразу і сказали. А то я вже попридумувати собі встиг різне… Ну то ходімо?

         Ми вийшли зі школи всією компашкою, і я навіть не помітила, як опинилась між Еріком та…Феліксом?

         «Що? Чому він поруч? Я точно пам’ятаю, що він був спочатку зовсім із іншого боку… Хай тільки спробує щось зробити типу вчорашнього – і цього разу я не залишу його цілим та неушкодженим.

         Хлопці щось обговорюють поміж собою, а я не можу думати ні про що інше окрім того, що рука Антона нібито «випадково» зачіпає мою. Він що знову за вчорашнє? Ех, просто не буду звертати на нього увагу. Взагалі…

         Як же він приємно пахне. Чи це Ерік? Ні, точно ні: від Еріка завжди пахне свіжою зеленою травою. А Фелікс має запах… ванілі? Так, точно. Боже, як же він приємно пахне. Все, досить, треба припинити думати про нього.»

         Ось ми і дійшли до Адамового будинку. Усі хлопці вже зайшли до приміщення; залишились лише ми з Антоном.

         «Цікаво, він знову буде тримати двері? Так, саме це він зараз і робить.»

- Дякую, – ледве чутно промовила я.

- Ти боїшся мене? – почувся голос ззаду.

          «Так, я не повинна брехати, необхідно йому сказати все як є.»

- Якщо чесно, є трохи.

- Вибач, я не хотів тебе так налякати вчора. Ти сильно сердишся на мене?

         «Ну припини використовувати цю свою чарівливу посмішку!»

- Звісно ж ні. Ти не зробив нічого поганого, щоб я сердилась на тебе.

         «Тим паче, мені подобалось усе, що відбувалось тоді у кімнаті. Проте я тобі у цьому не зізнаюсь.»

- Це добре, –  відповів мені Антон, посміхаючись.

         Зайшовши до кімнати Адама, я плюхнулась на вільне місце на дивані. Із однієї сторони сидів Артем, а з іншої… тепер сидів Фелікс.

         «Так, все, заспокойся, він просто сів поруч…

         Воно то так, проте це відчуття холодку по тілі, коли я розумію, що наші руки знаходяться дуже близькоодна біля одної.»

         Голос кузена відігнав мої думки:

- Мама мені вже з усім допомогла: ну там їжа, закуски, випивка.

- Випивка? Ви що серйозно? – тепер уже і я почала підтримувати розмову хлопців.

- А що не так? «Міс Правильність» має щось проти? – звернувся до мене Мілен, свердлячи сердитим поглядом.

         «Ну не розумію я цього приколу з випивкою, проте це не моя вечірка, а значить – і не моє діло.»

- Взагалі-то її ім’я – Емма.

         «Що? За мене заступився Фелікс? Справді? Хоче таким чином загладити свою провину? Ну то й все одно: він заступився – і це вже варте того, щоб заслужити мою повагу до нього.»

- Так, все, досить тут сваритись. Послухайте: сьогодні на треба визначитись із музикою, а завтра вже безпосередньо прикрашання залу та оформлення столів із їжею та напоями.

         «О, музика це цікаво. Може взяти це діло на себе?»

- Багато пісень треба знайти? – вирішила запитати я.

- Основу частину я вже знайшов. Ще десь пісень 15. А що?

- Можна мені зайнятися складанням списку?

- Так, давай, а ми будемо їх прослуховувати і обирати ті, що найбільше нам сподобаються.

         Отож, витративши безліч часу, ми зійшлись згоди на таких композиціях: