Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Плуг похитнувся праворуч, а тоді його так смикнуло вперед, що плечі Тіана мало не вивернуло з суглобів.

– Арр! – прогарчав він. – Легше, дівко! Другі руки в мене не виростуть, ге?

Тія підняла широке, спітніле й тупе обличчя до неба з низько навислими хмарами й лунко зареготала. Людино-Ісусе, та в неї навіть голос був як у віслюка! Втім, то був сміх, людський сміх. Тіан замислився (час від часу йому спадала така думка) над тим, чи цей сміх щось означає. Чи вона зрозуміла його слова, чи лише відреагувала на тон голосу? Чи хтось із рунтів узагалі міг…

– Доброго дня, сей, – пролунав за його спиною гучний і позбавлений емоцій голос. На те, що Тіан скрикнув від несподіванки, власник цього голосу не звернув ані найменшої уваги. – Най ваші дні на землі будуть приємними і довгими. Я повернувся з далеких мандрів і тепер цілковито до ваших послуг.

Тіан рвучко обернувся й побачив, що за спиною стоїть Енді – всі його сім футів зросту, – і тієї ж миті мало не впав, бо сестра знову посунула вперед. Ремені ярма висмикнуло йому з рук, і вони, гучно ляснувши, обвилися довкола його шиї. Навіть не здогадуючись про те, що зараз може статися лихо, Тія знову зробила величезний крок уперед. Ремені стиснули горло Тіана, і йому перехопило подих. Він захрипів, загарчав і вхопився за ремені. Енді спостерігав за всім цим, як завжди, з широкою безглуздою усмішкою.

Тія знову смикнула плуг, і Тіан, втративши рівновагу, полетів на землю. Боляче вдарившись, він приземлився куприком на камінь, але принаймні знову міг дихати. Тобто поки Тія не смикне знову. Бісове поле! Від нього самі нещастя, були й будуть!

Тіан ухопився за шкіряний ремінь, поки він не встиг знову обвити його горло, і заволав:

– Стій, суко! Не руш, якщо не хочеш, щоб я відрізав твої величезні ні на що не годні цицьки!

Тія слухняно зупинилася й повернулася поглянути, що ж там таке. І розпливлася в усмішці. Підняла мускулясту руку, що блищала від поту, і показала:

– Енді! Енді прийшов!

– Я не сліпий, – пробурчав Тіан, спинаючись на ноги й потираючи зад. Невже в нього й там була кров? Ісусе милосердний, здається, так.

– Добридень, сей, – привітався Енді з Тією і тричі постукав себе металевими пальцями по металевому горлу. – Довгих днів і приємних ночей.

Хоч Тія чула загальноприйняту відповідь безліч разів – «І вам того самого, тільки вдвічі більше», – проте спромоглася лишень звести своє широке дурнувате обличчя до неба й закричати віслюком, що мало означати сміх. Відчувши якийсь невиразний біль, Тіан здивовано збагнув, що то болять не руки, не горло і не забита дупа. Болить серце. Він згадав, якою вона була в дитинстві: гарненька й прудка, як коник-стрибунець, а що вже розумна була! А потім…

Але закінчити думку не встиг, бо його охопило лиховісне передчуття. Серце стислося. «Якісь новини надійшли, поки я був тут, – подумав він. – Тут, на цьому забутому богом полі, де все таке нікчемне і нікому не щастить. Саме час для поганих новин, чи не так? Авжеж».

– Енді, – сказав він.

– Так! – Енді всміхався. – Енді, ваш друг! Повернувся з далеких мандрів і тепер цілковито до ваших послуг. Хочете почути свій гороскоп, сей Тіане? Зараз Повна Земля. Місяць червоний, у Серединному світі його називають Місяцем- Мисливцем. До вас завітає друг! Супроводжуватиме успіх у справах! У вас з’явиться дві ідеї – одна хороша і одна погана…

– Поганою ідеєю було прийти сюди, щоб обробляти це поле, – сказав Тіан. – До біса гороскоп, Енді. Чому ти прийшов?

Либонь, усмішка Енді не могла згаснути (зрештою, він же був лише роботом, останнім у Кальї Брин Стерджис і взагалі на багато миль і коліс довкруги), але Тіанові здалося, що вона таки зблякла. Робот нагадував фігурку дорослого з патичків, яку могла б намалювати дитина: неймовірно високий і худий. Руки й ноги в нього були сріблясті, голова – діжка з іржостійкої сталі з електричними очима. Тулуб, простий циліндр, був золотистим. Спереду, на тому місці, де в людини груди, стояв відтиск з написом:

ПІВНІЧНИЙ ЦЕНТР ПОЗИТРОНІКИ, ЛТД
СПІЛЬНО З ЛАМЕРК ІНДАСТРІЗ
ПРЕДСТАВЛЯЄ
ЕНДІ
Дизайн: ВІСТОВИЙ (а також багато інших функцій)
Серійний №: DNF-44821-V-63

Як і чому ця дурнувата істота вижила, коли решта роботів уже давно загинули, Тіан не знав і не мав ані найменшого бажання дізнаватися. У Кальї його можна було побачити будь-де, за межі поселення він не виходив. Він широко міряв землю своїми незбагненно худими срібними ногами, усюди стромляв свого носа, клацаючи чимось, коли зберігав (чи стирав – хтозна) інформацію. Він співав пісень, поширював плітки з одного боку села в інший – Енді Робот-Вістовий був невтомним подорожнім. Найбільшою втіхою для нього було розповідати всім гороскопи, хоча селяни вже давно збагнули, що вони безглузді.

Втім, у нього була ще одна функція, і до неї ставилися серйозно.

– Нащо ти прийшов, бляшанко з гвинтами? Відповідай! Вовки? Вони йдуть з Краю грому?

Тіан поглянув знизу вгору на тупе усміхнене металеве обличчя Енді, і його кинуло в холодний піт. Він щосили молився про себе, щоб дурна бляшанка відповіла заперечно, а потім знову запропонувала гороскоп чи заспівати «Зелену кукурудзу», усі двадцять чи тридцять куплетів.

Але усміхнений Енді сказав лише:

– Так, сей.

– Христе, Людино-Ісусе, – промовив Тіан (з розмов зі Старим він зрозумів, що це нібито одна й та сама особа, проте морочитися й розпитувати не хотів). – Давно?

– До їхнього прибуття один місяць днів, – не перестаючи всміхатися, доповів Енді.

– Від повні до повні?

– Приблизно, сей.

Отже, тридцять днів, плюс-мінус один день. Тридцять днів до Вовків. І марно було сподіватися, що Енді помилився. Ніхто не відав, як робот дізнавався, коли Вовки виходили з Краю грому, задовго до їхньої появи, але не помилявся він ніколи.

– Хай тобі грець за твої погані новини! – заволав Тіан, і дрижання власного голосу розлютило його. – Яка з тебе користь?

– Вибачте за те, що новини погані, – сказав Енді. Всередині у нього щось лунко клацнуло, очі спалахнули яскраво-синім світлом, і він зробив крок назад. – Хочете, я розповім вам ваш гороскоп? Зараз кінець Повної Землі, цей час сприятливий для завершення старих справ й знайомства з новими людьми…

– І твої брехливі пророцтва до сраки! – Нахилившись, Тіан підняв грудку землі й жбурнув нею в робота. Камінець, що ховався у грудці, брязнув об металевий бік Енді. Тія зойкнула й розплакалася. Енді відступив ще на крок назад, тягнучи за собою свою довжелезну тінь, що далеко слалася Злиденним полем. Але всміхатися не перестав.

– Як щодо пісні? У народу манні, що живе на півночі від села, я вивчив одну цікаву, вона називається «Нехай у часи тривог тобою керує Бог». – У надрах тулуба Енді пролунало вібруюче квиління дудки-камертона, а слідом за ним розлігся бренькіт піаніно. – Вона починається…

Піт стікав щоками, від поту свербіли та приклеювалися до внутрішнього боку стегон яйця. Сморід власного ідіотського страху. Дурноголова Тія з обличчям, звернутим до небес. І цей безмозкий вістовий зі своїми кепськими звістками, що зараз заспіває йому якийсь релігійний гімн манні.

– Замовкни, Енді. – Тіан говорив спокійно, проте крізь міцно стиснуті зуби.

– Сей, – погодився робот і, на щастя, замовк.

Тіан підійшов до сестри, що волала на всі заставки, обійняв її, відчувши міцний (проте не такий уже й неприємний) запах поту. Страхом від неї не тхнуло, лише працею і покірністю. Він зітхнув і погладив її по руці, що відчутно тремтіла.

– Ну годі ревти, велике зарюмсане стерво, – мовив він. Попри грубість слів, тон був доволі лагідним, а реагувала Тія саме на тон. Потроху вона почала вгамовуватись. Стегном вона, на цілий фут вища за нього, впиралася Тіанові в місце під грудною кліткою, і будь-який незнайомець, що нагодився б тієї миті неподалік, міг би почудуватися з цієї парочки, такої схожої зовні й страшенно не подібної за зростом. Втім, зовнішня подібність якраз не дивувала: Тіан і Тія були двійнятами.

3
{"b":"223060","o":1}