Спершу почулось хихотіння, а потім голосний сміх, коли вчитель сказав мені сісти на місце. Я переписала неправильну відповідь Коді. Я була спантеличеною. Математика завжди давалась мені легко. Сидячи в безпечній зоні, за моєю партою, я знала, якою була правильна відповідь і не розуміла, чому написала щось інше. Я не розуміла, що "відповідь", яку вловив мій мозок, не була моєю, а була тою, що написав Коді декілька хвилин тому цим самим маркером.

Одного разу мама пояснила дар мені, вона допомогла контролювати його і я навчилась розрізняти, де реальність, а де видіння минулого.

Але тепер, стоячи посеред фойє, після того, як пішли Бінгхеми, я бажала, щоб ми були звичайною родиною зі звичайними родинними проблемами.

Мама була схвильованою. Вона була сердита на мене через те, що я вибовтала секрет пана Бінгхема, і порушила нашу політику "ніяких поганих новин". Мене занадто збентежило повідомлення про вбивство, яке сказала Міллі, щоб захистити себе. Я отримала свій нагоняй, перш ніж вона повернулася до Пері.

- Ти пришкандибав вчора додому після опівночі. Я чула тебе, - сказала мама, тикаючи пальцем у його груди.

- Тепер він дорослий чоловік, - сказала я, захищаючи його. - Йому вісімнадцять і він закінчив школу. Він може приходити після дванадцятої, у літню ніч, якщо захоче.

- Ні, якщо він так втомлений на наступний день, що ледь здатний зосередитися на роботі. Можливо це і сімейний бізнес, але це все одно робота! - буянила мама, розмахуючи руками.

Як на мене Пері був не надто втомлений. Мама про це дізналась, напевно, вловивши його думки.  Але я не хотіла переривати її тираду, аби вказати на це.

- Це непрофесійно!, - кричала вона. - Ви обидва повністю непрофесійні!

Мама увірвалася на кухню, випадково розчавивши пакунок з їжею, який я залишила на підлозі, і яким розраховувала пізніше поснідати-пополоднювати. Пері пішов за не, а хвилиною пізніше повернувся, щось пишучи в своєму телефоні. Коли він закінчив, то взяв мене під лікоть і повів до вхідних дверей.

- Мама досягла точки кипіння, - сказав він, відкриваючи двері. - Їй потрібен час, щоб охолонути.

- Ми не можемо просто так піти, - сказала я. - Як же наступні зустрічі?

- Ти про ту, яку ми щойно сполохали? В нас є вільна годинка, дякуючи тобі.

Я простогнала і сховала своє обличчя в долонях. Я неохоче пішла за Пері до авто і сіла на сидіння пасажира. Пері вирулив і приєднався до трафіку на шосе.

- Куди ми їдемо, - спитала я.

- Зустрітись з Нейтом в "Смакоті". Я вмираю з голоду. Плюс це дасть мамі час, щоб охолонути. Ми поїмо, поговоримо, а коли повернемось до наступної зустрічі, мама вже буде спокійною.

Я кивнула, розуміючи, що він правий. Ми їхали в повній тиші повз сувенірні магазини, поля з міні гольфу, піратської тематики, трояндові котеджі і односторонні миси, аж поки не дістались ресторану.

"Смакота" відкрилась років тридцять тому, як їдальня з самими сніданками. Після того, як туди додали велику обідню кімнату, місця на дворі та бар, тепер це був найбільш популярний заклад в Істпорті, де можна було поїсти та попити. Туристи любили суп. Місцеві любили бар. Діти любили гаряче морозиво. А підлітки любили тут тусуватись. Це був наш ПічПіт (згадайте Беверлі-хілс- прим.пер.), хіба що ми не носили дизайнерські речі не водили ферарі. Істпорт був далеко від 90210.

Як тільки ми зайшли, Нейт помахав нам від стенду і ми пройшли туди. Інтер'єр "Смакоти" був дещо аляпуватий. Пастки на омарів, підвішені до стелі. Якорі в кутках. Велетенські рибини на стінах. Фото глибинних уловів, хизувато вбрані в рамки. Ну, і звичайно, яскраві блакитні футболки "Смакота" для продажу. Туристи купувались на таке. Пері посунув Нейта, а я сіла навпроти.

- Як справи, Клер? - спитав Нейт. Його надзвичайно зелені очі зблиснули і він посміхнувся.

- Йдуть помаленьку. - я кивнула на меню. - Що там виглядає добре?

Він підморгнув.

- Офіціантки.

Пері засміявся.

- От придурок.

Нейт Герік був найкращим другом Пері, скільки я себе пам'ятаю. Він жив нижчу вулицею і вони разом проходили крізь все: їх фазу Зоряних війн, фазу скейтбордінгу, пізнання дівчат. Але Нейт не був таким бабієм, як Пері, він був більш інтелектуальним. Нейт писав для шкільної газети і був настільки хорошим, що отримав можливість стажуватись в місцевій газеті цього літа. Він також мав їхати до коледжу восени, вивчати журналістику.

Я вважала, що Нейт такий самий друг мені, як і Пері. Я гуляла з ними ще частіше відтоді, як порвала зі своїм хлопцем. Я не мала власних друзів, але Нейт та Пері ніколи не змушували мене почуватись третім колесом.

Я подивилась меню, хоча до цього часу вже запам'ятала його. "Смакота" спеціалізувалась на свіжих морепродуктах, які я не дуже любила. Так, я живу на мисі і не їм морепродуктів. Це злочин, я знаю. Дякувати Богу, вони також подавали сніданки весь день, тому, коли підійшла офіціантка, я замовила декілька чорничних кексів і надіялась, що хлопці не замовлять нічого надто смердючого. Моя мовчазна молитва "не молюски, не молюски, не молюски", напевно, спрацювала, бо вони обоє замовили бургери і картоплю фрі.

- Ну, що сталось? - спитав Нейт у Пері.- Коли я покликав вас на ранній ланч, ти сказав, що ви були зачитані.

Пері вишкірився.

- У Клер був один з її моментів з-ноги-в-рот і це звільнило нас на годину.

- Мені пощастило, - сказав Нейт.

Я притулилась спиною до стенду.

- Рада, що моя нездатність тримати язика за зубами, звела вас хлопців докупи.

- Ви чули про вбивство? - спитав Нейт.

Я кивнула.

- Міллі ввірвалась посеред читання і розповіла нам. Доречі, а не повинен ти бути там і робити те, що роблять репортери?

- Збирати інформацію для історії?

- Ага.

- Я це і роблю. Ви побачите.

Відчинились двері і зайшов чоловік, якого я не бачила ніколи. Високий, широкоплечий, з засмаглою шкірою і чорним волоссям - він був красивим, як для старшого чоловіка. Як тільки я подумала про це, зайшов його молодий клон. Хода молодшого хлопця просякла впевненістю, а його тіло випромінювало жар. Він був вдягнений в джинси з низькою посадкою і чорну футболку, що облягала його мускулисте тіло. Пройшовши повз стенд, він подивився на мене своїми чорними очима і злегка посміхнувся. Я майже розтанула на власному стільчику.

- Доречі, про смакоту, - прошепотіла я.

- Він - причина, чому я тут. - сказав Нейт.

Я підняла брову.

- Я не знала, що ти один з таких, але в тебе хороший смак, хлопче.

Нейт закотив очі.

- Це - новий детектив Істпорту і його син.

Я кинула погляд над плечем і побачила, що вони сіли неподалік у кутку.

- Це якась шишка із Нью-Йорку, але він переїхав сюди, - сказав Нейт. - Його син у випускному класі цього року.

Новий красунчик в моїй школі. Добре.

- Як його звати, - спитала я.

- Детектива - Ентоні Тоскано. А його сина - Гебріел.

Гебріел Тоскано. Чорт. Навіть його ім'я було сексуальним.

 - Що могло знадобитись шишці з великого міста в невеликому містечку? - спитав Пері.

Нейт знизав плечима.

- Дізнаюсь, коли поговорю з ним.

- Ось чому ти тут, - сказав Пері.

- Ага. У нашого нового детектива вже з'явились певні звички. Смажений сир і картопля на ланч кожного дня у ту саму годину, у тому ж ресторані.

- Чого ж ти чекаєш, - спитала я.

- Я дам йому поїсти спершу. Ніхто не хочу бути перерваним репортером, коли він голодний.

Згодом офіціантка принесла наші напої. Я вже збиралась зробити ковток коли, коли побачила, що щось плаває по її поверхні, не схоже на кубик льоду.

- Думаю, хтось плюнув в мій напій.

- Що? Не може бути, - сказав Пері.

Нейт посунув мій стакан до себе і заглянув туди.

- Чувак, це підстава! Хтось харкнув у твою колу. Хто таке міг зробити?

Наша офіціантка виглядала хорошою. Я не була знайома з кухарями у "Смакоті". Тоді до мене дійшло. Я повернулась і поглянула на іншу офіціантку, що прихилилась до бару. Вона помахала і її рожеві пластикові нігті зблиснули на сонці. Тіфані Деспозіто. Лекс Лютор для мого Супермена. Бридка відьма для Дороті. Малефісьєнта для моєї Сплячої красуні. Я не перебільшую.