Пері закрив очі і зробив декілька глибоких вдихів носом. Його груди піднялись і опали, а він сам лишався непорушним. Хвилиною по тому, він відкрив очі.

- З нами тут Паула.

Пані Бінгхем завищала:

- Мама? Моя мати тут?

- Так, вона каже, що вона ваша мати.

Пан Бінгхем закотив очі і склав руки на своїх запалих грудях.

- Доведіть.

Пері нахилив свою голову.

- Добре. Вона каже, що ви їй ніколи не подобались, і так лишається і до цих пір.

Його обличчя почервоніло, а дружина його захихотіла.

- Так, точно. Мама ніколи не любила тебе, милий, і ти це знаєш.

Пері продовжив:

- Вона також каже, що їй подобається ваш капелюх. Він нагадує їй той, який постійно носила її бабуся.

Сльози стояли в очах пані Бінгхем.

- Ось чому я купила його. Коли я побачила його в крамниці, то згадала бабуню. - тоді її обличчя піднялось. - А бабуся з тобою?

Пері послухав і передав інформацію.

 - Вона каже, що іноді, але не тепер.

Я почула, як продзвенів дзвіночок, і відкрились і закрились вхідні двері, але замість того, щоб чекати у фойє, як писав відповідний знак, людина зайшла у вітальню і почала стукати.

- Якого чорта?- мама зірвалась до дверей, а її довга чорна спідниця колихалась. Вона ривком відкрила двері.

- Міллі?

Міллі стояла у дверях, вдягнута в одне з своїх прямо-з-прерій плаття, а її шкарпетки звисали навколо худих щиколоток. Міллі живе поряд, в схожому на наш вікторіанському будинку, який оздоблений не так моторошно. Міллі - одна з тих старих жіночок, які живуть плітками більше, ніж їжею. Незважаючи на її великий рот, ми її дуже любимо, переважно за те, що вона приймає нас такими, як ми є  і дає нам багато роботи.

- Дякувати Богу, ви тут. В мене є для вас новини. - Міллі проштовхнулась повз маму прямо до кімнати.

- Ми посеред читання, Міллі, - сказала я.

- Це не може чекати.

- Це має бути питанням життя і смерті, - сказала мама.

Міллі вишкірилась.

- Саме так. - потім вона почухала голову. - Насправді, не двох відразу. Лише смерті.

Я була не надто здивована. Кожного ранку Міллі читає секцію некрологів в першу чергу.

- Продовжуйте тоді, - сказав пан Бінгхем. - Ви забираєте час, за який ми заплатили. Це має бути вартим того.

Міллі розширила очі.

- У "Королівському дворі" сталось вбивство!

Моя рука піднялась до грудей. Я очікувала, що Міллі розкаже чутки, про якогось столітнього, що помер уві сні. Не про вбивство. Це пояснює поліцію та швидку раніше. Моє серце шалено билось під рукою.

Пері опустився в крісло. Це все, без сумніву, перервало його спіритичний зв'язок з мамою пані Бінгхем.

- Звідки ви знаєте?

- У Еда Фармігтона знову вкрали одного з його садових гномів, тому він пішов до поліцейського відділку, що заповнити заяву. Вони навіть відмовились говорити з ним! Сказали прийти завтра, бо вони надто зайняті в цей момент. Тому від лишився там на деякий час, щоб зібрати інформацію.

- Підслуховувати, - сказала я.

- Яка різниця. - Міллі зупинилась на мить, щоб вдихнути, і продовжила. - Молода дівчина була знайдена вбитою у її кімнаті в "Королівському дворі". Застрелена!

Мої нутрощі стисло. Хтось мого віку. Вбитий. Тут. Пері нервово потер свою долоню об коліно.

- Вони знають, хто це зробив, або чому?

- Наскільки я знаю, то ні. Кажуть, її гаманець з всіма грошима лежав поруч, на нічному столику.

- Вона місцева чи туристка? - спитала мама, стурбовано потираючи свій лоб.

- Туристка, - м'яко сказала Міллі.

Пері і я переглянулись. Наслідки стали більшими. Тривога поїдала мене.

- Це просто жахливо, - сказала пані Бінгхем.

А пан Бінгхем промовив:

- А ви ж повинні бути екстрасенсами. Чому ж ви не побачили такого і не попередили дівчину?

- Знову ж таки, ми не бачимо майбутнього, - зітхнула мама.

- Ага. Ви просто купка шахраїв.

Я почула це. І моє невдоволення перейшло всі краї. Я повернулась до пані Бінгхем.

- Ви знаєте Джейн Сазерленд?

Збентеження промайнуло в її тонких рисах.

- Так, вона була секретаркою мого чоловіка на тій роботі, з якої він пішов. А що з нею?

- Він не пішов. Його звільнили. В компанії є правила проти домагання власних секретарок, хоча у вашого чоловіка немає ніяких докорів сумління.

- Клеріті, - крикнула мама.

Мама потягнула мене за руку, а мій брат намагався відтягнути її від мене. Пані Бінгхем вибігла зі сльозами на очах, а пан Бінгхем пішов за нею, волаючи, що ми брехуни та шахраї. Наші наступні клієнти - молода пара - зайшли і з відкритими ротами подивились на весь хаос, що був перед ними, а потім вийшли. Ще навіть не було 11 ранку. Я ще не снідала. але ось таке в мене життя.

Ласкаво прошу на шоу фріків.

Глава 3

Приблизно в той період, коли мами сидять біля дітей і розказують, звідки беруться діти, моя мама сиділа біля мене та мого брата і попереджувала, що нас чекає життя відлюдьків.

- Немає ніякої гарантії, що вас помітять даром, - сказала вона, збуджено потираючи свої руки. - Але, враховуючи те, з якої сім'ї ви походите, думаю, настав час сказати вам, чого очікувати.

Мої мама та тато походять з невеликого містечка в Беркшир Хілс, що в західному Массачусетсі, яке називає себе "спіритичною комуною". Всі жителі міста мають якісь паранормальні здібності, а найбільш обдарованим сім'ям рекомендується схрещуватись між собою, для того, щоб забезпечити сильні гени. Деякі шлюби організовують.

Мої батьки походять з "хорошого запасу", що означає, що дивакуватість розбавилась декілька поколінь тому. Я не можу передбачити, як моя змішана ДНК проявить себе. Єдине, в чому впевнені наші люди - це те, що розвиток здібностей пришвидшується в період статевого дозрівання.

Я завжди знала про дар своєї матері. Я не могла нічого приховати, навіть незначного. Коли я була маленькою, мама завжди знала, коли я брехала. Пері, який був на два роки старший і мудріший, навчив мене деяким блокуючим маму фокусам до того, як я могла потрапити у великі неприємності. Тож, коли мама розповіла мені і Пері, що в нас можуть бути особливі здібності, це не стало чимось дивакуватим для мене. Це був просто факт, як і інші успадковані нами ознаки.

Мама пояснила, що наш дар такий, як і інші таланти. Деякі люди народжуються з надзвичайним голосом або фізичними здібностями, тому їм потрібно лише практикуватись та розвивати ці таланти і вони просто розквітнуть. Так само і нам. Коли наші дари почали з'являтись, моя мама допомогла нам розібратись, навчитись та використовувати їх, так само, як її мати зробила для неї. Ми зрозуміли, яким був дар Пері, коли йому було дванадцять і він передав привіт мамі від бабусі. Те, що бабуся вже померла, стало першою відповіддю.

Коли мені було одинадцять, на батьківських зборах вчителька сказала мамі, що я доволі розсіяна і вона боїться, що я повністю не реалізовую свій потенціал. Більшість матерів були б занепокоєні. Моя ж була в екстазі. Вона повернулась додому і почала розпитувати мене, намагаючись дістатись до кореня проблеми. Я зізналась, що в мене проблеми. Мене постійно затягувало у марення, більшість з яких не мали ніякого сенсу для мене. Я навіть не здогадувалась, що це так проявляла себе моя здібність.

Моє перше видіння відбулось перед всім 6-тим класом. Після того, як Коді Роу повністю завалив легку математичну задачу на дошці, вчитель відпустив його і покликав мене спробувати. Я ненавиділа бути в центрі уваги, але поплелась уперед, як було сказано. Тремтячими пальцями я стерла неправильну відповідь Коді. Я відкрила маркер і зрозуміла, що мене відволікає сильний запах і відчуття двадцяти поглядів на моїй спині. Я закрила очі, сподіваючись заспокоїти нерви, коли зрозуміла, що забула математичну задачу, яку повинна вирішити. Я намагалась згадати її, коли до мене прийшла відповідь. Я написала її на дошці, все ще з закритими очима, а потім відступила, щоб поглянути на свою роботу.