Я спостерігала за розмовою між Джастіном та Гебріелем. Мої очі переходили від одного до іншого і я почувалась такою впевненою. Я вирішила, що вже час мені йти. Забагато метеликів для мене в цій кімнаті.

Я позадкувала в коридор обережно, щоб не спіткнутись об сумку, яку хтось лишив біля дверей.

- Клеріті.

Я обернулась і побачила Мадам Маслов, яка спішила до мене коридором.

- Твоя мати сказала, що я можу знайти тебе тут. Є те, що я повинна була сказати їй, але є і слова для тебе.

- Це були Ви, - сказала я.

Вона швидко спинилась.

- Про що ти говориш?

- Ви підрізали шину моєї мами, до того як ми першого разу поїхали до будинку Клейвортів. А потім Ви зателефонували прохаючи про читання, перед тим як я пішла наступного разу. Чому Ви просто не сказали, що я була в небезпеці?

Вона поклала руки на стегна і подивилась на мене.

- А, так,- всміхнулась я, згадуючи. - Ви казали мені.

- Як я вже казала, ти не чуєш, що тобі кажуть.

- Але Ви нічого конкретного не казали.

- Я не знала подробиць. Відчувала лише коли ти була в небезпеці. Я зробила, що могла.

- Дякую Вам за це,- я взяла її руку. - Пробачте, що моя родина була не рада Вам. Це зміниться тепер.

- Тепер?- вона зареготала. - Якраз тоді, коли я їду?

- Ви покидаєте місто? Чому?

- Та ціль, заради якої я тут опинилась, була не дуже доброю, - вона показала кавички пальцями.

- Що Ви маєте на увазі?

- Мене... Як це буде по вашому? Найняли. Хтось оплатив мою оренду, рекламу, а все що я повинна була робити, то це проводити читання і задовольняти клієнтів. Я думала що це чудова угода. Яка чудова країна Америка з її інвесторами. Але тепер я зрозуміла, що була частиною плану помсти вашій родині. Я на таке не згодна.

Тепер в цьому був сенс. Чому Стівен був у її крамниці того дня на набережній. Чому я бачила Сесіль, яка йшла звідти перед нашою сваркою.

- Сесіль Клейворт заплатила Вам.

- Так, - відповіла вона.

         Це була відплата за підставу Стівена у школі. Дідько, для тої родини помста була, неначе хобі.

- Пробач за ті неприємності, з якими я допомогла, - вона погладила мене по щоці і розвернулась, щоб йти.

- Чекайте,- сказала я. - Перед тим, як Ви підете... можете сказати мені номери завтрашньої лотереї?

Вона відкинула голову і засміялась.

- Ні. Ніяких номерів лотереї. Але я проведу тобі швидке читання.

Вона підсіла до мене, ніби знала якийсь секрет, і затисла мою руку між її рук. Вона поцокала язиком і похитала повільно головою.

- Я бачу дві речі в твоєму майбутньому. Одна буде скоро, а інша - трохи пізніше. Скоро твій брат поранить щиколотку. А потім... чиєсь кохання до тебе буде не справжнім... почуття будуть породжені не любов'ю, а хворобою...- її очі широко відкрились, коли вона опустила мою руку. - Будь обережною.

- Гаразд... дякую.

Я здригнулась. Маслов знала, коли я була в небезпеці минулого разу, але ж це нічого не означало. Правда? Вона просто вгадувала. Я так сподівалась.

- Ще одне питання, - я оглянулась в коридорі, щоб впевнитись, що там не було моєї мами. - Про чоловіка, якого вибачили і який був схожий на мого брата. Він був достатньо дорослий, щоб бути моїм батьком.

Очі Маслов розширились.

- Чому ти питаєш таке?

- Я не мала жодної звістки про нього вже п'ятнадцять років.

Вона нахмурилась і стисла губи.

- Може бути. Він дуже схожий. Але...

- Але що?

- Якщо це твій батько, радій, що він не тут.

Перш ніж я осмислила все це, двері в кімнату Джастіна відчинились. Я обернулась і побачила Пері, що прощався з ним. А коли поглянула назад, то побачила, що Маслов вже напівдорозі по коридору.

- Лайно, - сказала я.

- Тихо! Тихо!

Я обернулась якраз вчасно, щоб побачити, як Пері спіткнувся об сумку, кинувся вбік і приземлився на підлогу. Він кричав, немов мала дівчинка.

Тримаючись за щиколотку.

Згодом, коли мама нарешті дозволила мені бути не в зоні її бачення, я побігла на пляж і сіла на теплий пісок. Зачерпнула жменю його і дозволила піщинкам прослизати крізь пальці і розноситись вітром. Пінні хвиль то котились туди-сюди, що радувало малих дітей, що бігали зі своїми відеречками, не думаючи ні про що у світі.

Я думала про Джастіна і Гебріела і мої заплутані почуття до них.

Думала про моторошні слова Маслов про чоловіка, який міг бути моїм батьком і її попередження щодо чиїхось намірів стосовно мене.

І, зрештою, я думала про Стівена і те, що він накоїв. Згодом я зрозуміла його мотиви. Я знала про вірність та про те, що родина передусім. Я вже знала на що можу бути здатною заради своєї. Я приховувала інформацію від поліції. Використовувала людей. Брехала.

Я сильніше задумалась... як далеко я могла піти? Стівен знав це.

Сподіваюсь, я ніколи не дізнаюсь власних меж.

Моя сердечна подяка:

Скоту Міллеру, моєму агентові, за те що дав мені шанс.

Всій вчительській команді. Ви чудові. Особливо Еймі Фрайдмен, надзвичайному редактору. Ти вважала мене Веронікою Марс.

Сьюзен Хаппел Едвардс, за назву. І за те, що вона смішна, розумна, щедра, вдумлива і є фантастичною подругою. Та Хупелхед.

Теду Картіну за інформацію про камери безпеки. Можливо, у наступній новелі я використаю більше технологій.

Розробникам Xbox 360, за те що мій чоловік з сином були зайняті, поки я писала.

Команді покеру, за сміх п'ятницями.

Моїм дівчатам, за роки дружби.

Всім підлітковим і дорослим читачам, блогерам, покупцям книг, бібліотекарям, які були так зацікавлені в книзі... дякую, дякую, дякую!

         Багатьом іншим друзям, старим та новим, яких я обожнюю та ціню. Дякую за підтримку і все хороше. Моїм батькам Дену та Барбарі Харррінгтон; моїм "вигнанцям" Енн і Тоні; моїй великій родині - ви всі божевільні - від Массачусетсу до Ірландії. Я люблю вас!

Майклу та Раяну, завдяки яким я посміхалась і реготала і відчувала себе коханою кожного дня. Я найщасливіша на цій планеті. Ну, хіба що не така, як пані, що виграла лотерею п'ять разів. Але я все одно не поміняюсь з нею місцями.