Лише одна швидка допомога мене б не зацікавила. Серцевий напад або передозування наркотиками траплялося кожного літа. Але схоже це щось серйозніше. Хвилювання? В Істпорті? Та, ні! Але я не мала часу аби шпигувати наче Ненсі Дрю. Машини нарешті почали рухатися, а ми офіційно запізнювалися.
- Мама вб'є мене, - сказала я, лише наполовину жартуючи.
- Ага. - неуважно пробурмотів Пері, дивлячись у вікно, коли ми проїжджали повз мотель.
Я очікувала, що він видасть якийсь жарт, аби я стала почуватися краще відносно моєї приреченості, але замість цього він увімкнув радіо. Хоча це спрацювала так само добре. Гучна музика заглушила мої думки і перш ніж я зрозуміла, ми були в дорозі. Наш вікторіанський будинок був пофарбований в колір який я називала"переслідуваний привидами-лавандовий". Оточений старовинними чавунними воротами, з високими, арочними вікнами, фронтонами, обробленим пряниками ганком і однією вежою. Напис на воротах казав: "ЧИТАННЯ РОДИНОЮ ФЕРН"
Я кинулася до порожнього холу (він же зал очікування), і кинула мій пакунок зі сніданком на підлогу. Мама, мабуть, уже почала читання без нас. Я відкрила двері до вітальні (вона ж кімната читання), яка є довгою і вузькою, з високими стелями і декоративним оздобленням на стінах. Вікна закриті червоними оксамитовими шторами. Одна велика свічка була в центрі столу, а невеличкі - були виставлені над каміном.
Моя мати негайно ж зиркнула на мене так, ніби я плюнула на підлогу.
- Як мило, що ви двоє приєдналися до нас. - сказала вона.
- Вибач за запізнення. - пролепотім Пері і спалахнув яскравою посмішкою.
Я потиснула руки парі п'ятдесят-з-чимось, що сиділа з іншого боку нашого довгого, з червоного дерева, столу. Дружина була високою та худою, вдягнена у жовтий сарафан і великий солом'яний капелюх. Її чоловік носив туристичний смокінг: шорти, кольору хакі, і шовкову сорочку в квітки.
Замість того, щоб сісти поруч з мамою, аби вона була оточена своїми дітьми (як вона і воліє), я сіла біля Пері. Мамі доведеться пройти крізь нього, щоб дістати мене. Він легенько поплескав мене по плечу. Це те в чому Пері найкращий - заспокоювати людей і змушувати їх відчувати, що все зрештою буде добре.
Мама зітхнула і плеснула в долоні.
- У зв'язку з перериванням, мені потрібна ще одна хвилина аби я змогла у війти в зону медитації.
Їй не потрібна була хвилинка. А також їй не потрібно було тьмяне світло свічок та камерна музика, що тихо лунала, а також усе інше лайно. ЇЇ дар спрацьовував тоді, коли вона хотіла, їй потрібно було лише прислухатися. Але клієнти очікували показуху і хотіли показуху, отож вони мали показуху.
Дар моєї мами є надійнішим з усіх наших. Вона не чує голосів увесь час, на щастя, так як це могло б звести її з розуму. Вона мусить лише зосередити свою енергію на іншій людині і може почути їхні думки. Поганим є те, що вона знає лише те про, що вони думають в дану мить. Отож, якщо вони хочуть щось приховати, то це досить легко. Багато разів, якщо у мене була проблема в школі, і я не хотіла говорити про це, та думала, що мама можливо копошиться в моїх думках, замість цього я зосереджувалася на бридких речах: наприклад, на брудній попільничці або сцені з мого улюбленого фільму жахів. І зрештою вона залишала мене в спокої.
Мама прочистила своє горло і розплющила свої очі.
- Пане Бінгхем, ви не вірите. Ви думаєте, що ми шахраї.
Пан Бінгхем кивнув.
- Ви праві, але це нічого не доводить. Я впевнений, що вісімдесят відсотків людей, які проходять крізь ваші двері, думають, що ви шахраї. Особливо ті, кого притягли сюди дружини. Чоловіки, як правило, більш ... раціональніші.
Пері подряпав мене по коліну під столом, застерігаючи мене від того, аби я не подряпала цьому придурку обличчя.
Мама повернулась до дружини.
- Пані Бінгхем, а ви вірити, але непокоїтесь про те, що ми скажемо. ви думаєте про те, що ми зробимо, якщо побачимо вашу смерть незабаром. Думаєте про те, чи ми скажемо вам.
Пані Бінгхем видихнула:
- Я і справді думала про це.
Пан Раціональність простогнав:
- Гарно вгадали. Але, знову ж таки, мабуть вісімдесят відсотків людей, що приходять сюди, задумуються про таке.
- А ви знаєте, що дев'яносто вісім відсотків статистики просто вигадані? - не втрималась я.
Пері штурхнув мене під столом. Мама кинула на мене погляд, який міг би заморозити вогонь.
- Ви праві, пане Бінгхем. Це питання, яке нам найчастіше задають. Правда в тому, що ми ніколи не скажемо, що ви повинні померти, бо ми не бачимо майбутнє.
- Та-да! Отож, ви зізнались! - він майже вистрибнув зі свого стільця від збудження. Ви могли б подумати, що він тільки-но знайшов спосіб розщепити атом.
- Ви не зрозуміли, пане Бінгхем, - сказав Пері своїм заспокійливим глибоким голосом. - Ми ніколи і не казали, що бачимо майбутнє. Наші читання не такі.
- А що ж ви тоді робите?- спитав пан Бінгхем.
- Ми троє працюємо, як тандем, - пояснила мама.- Я - телепат, а це значить, що я можу читати ваші думки. Моя дочка - есктрасенс, вона бачить видіння, коли торкається ваших речей. А мій син - медіум і, якщо хтось із духів воліє до вас говорити, він може почути, а іноді і побачити їх. Наші читання просто для розваг.
Пан Бінгхем зареготав.
- Це здається цікавим.
- Можете дати мені якусь річ кожен? - спитала я пару і поклала руки, долонями догори, на стіл.
Мій дар насправді називається ретрокогнітивною психометрією. Сплески енергії та спогадів лишають сліди на об'єктах ,іноді я можу вловлювати ці сліди і бачити, чути або відчувати їх у своїй голові. Найгірше в моєму дарі - його непередбачуваність. Іноді я хапаю предмет, благаючи хоча б чогось, але нічого так і не приходить. І хоча, зазвичай я повинна сильно сконцентруватись, бувають рідкі випадки, коли я не хочу бачити видіння, але, зрештою, воно настигає мене. Я не можу змусити свій дар працювати і не можу позбутись його. Ось так все і відбувається.
Пані Бінгхем взяла одну зі своїх сережок з перлинами і поклала її в мою ліву руку, а її чоловік поклав свій телефон у мою праву. Я закрила очі і сфокусувала увагу. Спалахи з'явились у ту ж саму мить і мені знадобився певний час, щоб розібратись з ними і поставити їх у правильному порядку.
- Ви купили ці сережки у особливому місці. Ви були дуже радісні тоді. - я зробила паузу. - А магазин був ... у чомусь ще.
- Магазин був в чомусь? Що це значить? - спитав чоловік.
- Дайте мені ще секунду.
Я сфокусувалась ще на сильніше, коли нарешті побачила.
- Круїзний корабель. Ви купили ці сережки в магазині на круїзному кораблі, під час вашого медового місяцю. Вони багато значать для вас.
Пані Бінгхем посміхнулась:
- Ви праві.
Потім вона кинула погляд на свого чоловіка.
- Ти навіть не пам'ятав про це.
Він знизав плечима.
- А що до мене? Давайте вгадаю: ви думаєте, що я комусь дзвонив з цього телефону.
Я намагалась не дати йому відволікти мене і зосередила всю енергію на телефоні. Я відразу побачила дещо і підняла свої очі на нього. Він відхилився, виглядаючи наляканим, і почуваючись так само. Але не могла нічого сказати. Мама завжди нагадує нам, що погані новини шкодять справі. Необхідно звертати увагу лише на хороше.
- Нещодавно ви були звільнені і часто користувались цим телефоном для пошуку нової роботи, - сказала я.- Не так давно вам запропонували нову посаду і поїздка якраз для того, щоб відсвяткувати це.
Пані Бінгхем захлопала. А він трохи кивнув мені. Я віддала їм їхні речі.
- А тепер, - сказала мама. - давайте трохи помовчимо, щоб мій син відчув, чи є якісь духи поряд з нами.
Якщо би ви спитали мене, я б сказала, що Пері програв лотерею на роздачу паранормальних дарів. Його здатність була така ж мінлива, як і моя і залежала від багатьох факторів. Він мав сфокусуватись набагато сильніше, ніж мама і я, і часто після того був стомлений. А поряд повинен був бути дух, що прив'язаний до місця, де був пері, або до людини, що була з ним. Іноді в нас були покупці, в яких не було мертвого оточення з повідомленнями, що треба було передати. тоді клієнт лишався невдоволеним. А коли працював дар Пері? Ну, ми повинні були слухати, що говорив мертвяк.
