…О п'ятій годині після опівдня напівживу виховательку вивели на подвір'я. Терористи погодилися віддати її тільки особисто в руки батьків. Даремно чолов'яга у синій маринарці та бурштиновій краватці, елегантно заправленій у штани, переконував шановне товариство, що доводиться заручниці чоловіком.

— Будь-ласка, свідоцтво про шлюб, відмітку у паспорті, — сурово вимагав Поросюк.

Дядечко заламував руки і жалібно скиглив, щось про «шістнадцять літ разом» і «Наступного тижня збирався віднести заяву в РАГС», але юні терористи були незворушні, мов скеля.

Довелося галікоптером доставляти стареньких батьків виховательки, що жили десь біля самих Карпат і з якими востаннє вона бачилася на котресь Різдво.

…По дорозі до машини «швидкої допомоги», куди її несли на ношах, Марія Петрівна встигла розгледіти заплаканого Сидоренка, якого татусь за вухо волочив до мерседеса, нагороджуючи дзвінкими ляпасами по сідницях. Та радісного Баняковського, який підстрибував і плескав у долоні, наспівуючи сумну пісеньку «Журавлики линуть, курли-курли…» Під її мотив в голові виховательки крутилася нав'язлива думка. «Мацієвський щось там про весілля говорив. Можливо, цього разу поталанить. Тільки-но вийду з лікарні, треба брати його, поки теплий», — розмірковувала вона, непритомніючи.

Проходила повз аптеку. У вітрині — надпис великими червоними літерами: «ПОСТІЙНИМ ПОКУПЦЯМ — ЗНИЖКИ 5 %!». І якось так сумно мені стало.

«Постійний»… Звучить без оптимізму. Я б навіть сказала — приречено. Не приведи Господь стати постійним клієнтом цього поважного закладу! Тут уже не втішать ні п'ятивідсоткові знижки, ні привітно усміхнені обличчя провізорів. «Ласкаво просимо! Проходьте, почувайтеся як удома. Кави не бажаєте? Як здоров'я? Як завжди?.. Чудово! Не хочете ознайомитися з новим асортиментом продукції? Спеціально для вас ми замовили у Парижі ексклюзивну колекцію таблеток від UPSA. Загорнути? А ось це упакування шприців — подарунок від нашої аптеки мільйонному покупцеві: саме на таку суму ви придбали у нас товар. До речі, ви брали участь у святковому розіграші призів? Добре. І що виграли? Клізму? Вітаємо, дуже приємно. Тож заходьте до нас ще. Завжди раді вас бачити».

Від таких думок стало зовсім сумно.

Раптом у голові промайнуло: чому відразу про найгірше? Адже в житті кожної жінки трапляються моменти, коли вона, щаслива й весела, на крилах летить до найближчої аптеки. До того ж, зовсім не за ліками…

З надією підходжу до віконця. «Ні, — ввічливо відповіли мені, — для того, щоб претендувати на високе звання постійного покупця, купувати товар раз на місяць на суму 5 грн. 78 коп. недостатньо. На жаль.» Час від часу аспіринчик, вітамінки і пурген ситуацію не врятують. На жаль. Плакали мої кровно зароблені 5 %. А це так сумно, що годі пояснити.

Щоб хоч якось заспокоїтись, я купила собі в тій аптеці м'ятну жуйку.

І стало мені радісно!

Завтра я вже мала йти додому. Але лікар, котра готувала документи на виписку, сказала, що це досить складно, бо там немає якоїсь довідки, що мій чоловік не здав кров, яку мені не переливали, але могли переливати при потребі і що навіщо мені зайві проблеми, адже завтра субота і її не буде, і начальства не буде, і взагалі нікого не буде. Крім вередливого чергового лікаря. Я нічого не відповіла, подумавши, що зайві проблеми якщо і виникнуть, то у неї, а не у мене. А сусідка по палаті сказала, що має чистий спокій і назвала суму, скільки той спокій їй коштував.

Я теж хотіла чистого спокою, проте у мене були принципи. А у лікарки їх не було. Тобто, були, але інші. Ще у неї були нові мешти з блискучими камінцями, лаковані.

На дворі світило сонце, гуляли чужі діти, а моя власна спала поруч, бо то був пологовий будинок, а не лікарня. І так хотілося додому! В суботу, а не в понеділок, коли повернеться начальство і здасть зміну вередливий черговий лікар.

І я купила собі спокій! Недорого. Лікар сплеснула в долоні, сказала «Ой, рибочка!» і засяяла зсередини ясним теплим світлом. Вона була щаслива, бо знала, що завтра піде на «Південний» і купить собі лаковану сумочку з блискучими камінцями.

Та й мені було приємно, бо, коли даруєш радість іншим, тобі також стає радісно на душі!

Снився мені Леонардо ді Капріо. Взагалі-то, я його не дуже люблю. Не мій тип. Таке собі пухке хлопчисько з надутими губками. Але він так віддано дивився у вічі, що я не втрималася і погодилась з ним повечеряти. Ми поїхали на дискотеку в «Сан-Ремо» і бісилися, мов дітлахи, до самого ранку.

А вранці вимкнули гарячу воду, і я не змогла прийняти душ. Бо то вже був не сон, а сувора реальність.

За кілька днів сон повторився. Тільки цього разу ми гуляли Стрийським парком, годували лебедів і навіть два рази поцілувались в губи. На моєму кавалерові був блакитний блейзер під колір очей. Він увесь час розповідав про свою морську свинку. Зануда рідкісний, я ледве стримувалась, щоб не позіхати.

А вранці вимкнули опалення, і на батареях з'явився іній.

Знову снився ді Капріо. Читав вірші і кликав на Канари.

Вранці вимкнули холодну воду, увечері — світло.

Леонардо катає мене на своїй яхті, дарує діаманти і годує омарами в кокосовому соусі, який готує для мене власноруч. Між іншим, не такий він вже й зануда. Усі кажуть, що тут, на Канарах, ми — найгарніша пара. На другому місці — Мелані Гріффіт зі своїм Антоніо Бандерасом. Перші дні Мелані трохи ображалась і не дивилась у мій бік, але потім ми потоваришували і навіть ходимо одна до одної у гості. А от з Жізель Бундхен стосунки не склалися. Вона постійно про мене пліткує, бо сама поклала око на Леонардо, а я їй перейшла дорогу. Про це мені Джулія Робертс розповіла. Та чхати я хотіла на ту шмаркачку, вона ніколи мені не подобалась. До того ж, за лівим вухом у неї бородавка, і це дуже помітно.

Тусовка зібралась класна. Вечорами граємо у покер з подружжям Крузів, а Бред Пітт грає на баяні. Вупі Голдберг співає у його супроводі «Ой чорна я си чорна…» Вчора ми з Мелані сиділи під баобабом, я вчила її вишивати хрестиком, а вона жалілася мені, що Антоніо скупердяй і ледащо. В цю мить з'явився начальник жеку з гаєчним ключем у руці і могильним голосом, страшно регочучи, промовив, що перекриє газ.

Прокинулась холодна від поту. Холоду також сприяли крижані батареї і відсутність гарячої води. Газ, на щастя, був на своєму місці і на превелике щастя відновили постачання холодної води. До болю хотілося знову на Канари, але треба було вставати, розпалювати «буржуйку» і готувати молоко з медом синові, який знову почав нестерпно кашляти.

Зателефонувала Наталці, котра з дитинства захоплюється сонниками, попросила занотувати: «Якщо сниться ді Капріо — вимкнуть гарячу воду, світло і опалення».

Та сьогодні приснився Пірс Броснан з букетом білих троянд і в крані не стало холодної води, а газова конфорка ледь жевріє. Тоді я наказала подрузі внести примітку: «І взагалі, хто б не наснився — все заберуть, вимкнуть, відріжуть, повидлубують, повишкрябують, холера ясна».

Швидше б вечір. Тоді я надягну шубу, бабусині валянки, вкриюся периною і полину на Канари, де мене зігріє палке сонце і пристрасні залицяння голлівудських красенів. Я годуватиму Леонардову морську свинку, виграю тенісний поєдинок у термі-губернатора Шварценеггера і назло Мадонні фліртуватиму з Гаєм Річі.