– Для чого їм це?

– От і я задав схоже питання. А тому, не довго думаючи, почав розпитувати місцевих жителів і незабаром про все довідався. Виявилось, що нещодавно Перу вступило в боротьбу з іншими південноамериканськими країнами за континентальну першість по футболу. Перуанці хочуть, щоб у 2016 році чемпіонат приймала саме їхня країна. КОНМЕБОЛ[15] швидко відреагувала, вказавши перуанським можновладцям на кілька неприйнятних обставин, котрі на даний момент не дозволяють розглядати Перу як претендента на звання господаря майбутнього чемпіонату. Однією з таких умов футбольні функціонери назвали засилля напівдиких собак та котів на вулицях більшості перуанських міст. Відтак уряд нашвидкуруч схвалив програму заходів по підготовці до Copa América, один з пунктів якої санкціонував тотальний відстріл бродячих котів та собак. Нещасних перуанських шавок та кицьок почали мочити наліво і направо. Певна річ, не минуло й тижня, як за нещасних тварин вступились природоохоронні організації. Вони здійняли такий галас, що південноамериканська федерація футболу змушена була надіслати в Перу гнівного листа з погрозами та вимогами негайно спинити кровопролиття. В листі, зокрема, зазначалось: якщо перуанці не покинуть відстрілювати котів і собак, наче якісь середньовічні варвари, то Copa América їм не бачити до кінця III тисячоліття. Перуанський уряд неохоче підкорився й розпочав переговори з «грінпісівцями». Зійшлись на тому, що безпритульних тварин більше не вбиватимуть, натомість їх ловитимуть і віддаватимуть у спеціальні пункти прийому бродячих котів та собак.

Тьомик зморщив лоба, зважуючи почуте, і почухав пальцем перенісся.

– Стривай, я якось не можу збагнути: а що з ними роблять у пунктах прийому?

– Як це що? Стерилізують! Після чого – відпускають. Більшість тварин до 2016-го року помре своєю смертю, не давши при цьому потомства. Таким чином проблему буде гуманно вирішено!

– Що значить «стерилізують»? Обливають окропом чи що?

Іноді напарник просто вбиває мене своєю наївністю.

– Ні, друже, – м’яко заперечую, – «стерилізують» означає каструють.

– Та ти що?!

– Ага. А ти думав, що «стерилізують» – це, типу, купають у ванній з шампунем, а потім полощуть у чистій воді? – усміхаюсь я.

– Щоб тебе так прополоскали, Максе! – аж вискнув Артем. – І це називається гуманно?! А вони у котів та собак питали, чи їм таке рішення подобається? Вони ж позбавляють нещасних тваринок абсолютно всіх радощів у житті! Перетворюють їх на зомбі – без емоцій, без почуттів! Ти бач, гуманісти грьобані! Якби мене поставили на місце нещасних звіряток, я б, не вагаючись, вибрав розстріл!

– Не гарячкуй так, чувак. Подивись на дане питання з іншого боку. Для нас це – реальні гроші. Глянь, за один день я без котрих-небудь зусиль заволодів сімома собачками, а це – 210 нуебо солів або 70 доларів. Цілих сімдесят баксів, чувак! На рівному місці!..

Ми ще довго дебатували, але зрештою я схилив напарника на свій бік.

За тиждень Тьомик врешті-решт отримав грошву з Швеції. Затим ми заорендували чималеньку вантажівку із закритим кузовом, розділили кузов на дві частини (одна – для котів, інша – для собак) і взялись роз’їжджати від міста до міста, хапаючи всіх безпритульних звірюк, які тільки траплялися нам на шляху.

Оффтоп. У дитинстві я страшенно не любив бігати. Найгіршими тортурами для мене були стометрівка і крос на уроках фізкультури. Я обожнював підтягуватися на турніку, любив відтискатися від підлоги, мені подобалося вправлятися на брусах. Одначе зараз, скажу вам відверто, я страшенно жалкую через своє упереджене ставлення до біганини. Хочеться дати пораду молодим та недосвідченим юнакам (звісно, якщо такі є серед читачів цієї правдивої історії): ні в якому разі не слід ігнорувати біг на довгі дистанції та недооцінювати його значення у вашому житті. Забудьте про лінь і гартуйте свою витривалість! Бігайте зранку, в обід і ввечері! Бігайте влітку і взимку, в спеку та в дощ! Одного дня, повірте, потрапивши у справжню халепу, ви несподівано виявите, що нікого – абсолютно нікого, чорт забирай! – не цікавить, скільки разів ви підтягуєтесь на турніку чи віджимаєтесь від підлоги. Коли справжня пригода постукає в двері й у вашому житті почнуться повноцінні неприємності, пам’ятайте: єдине, що справді матиме значення, – це тільки те, наскільки швидко ви бігаєте…

Кілька днів потому. Шосе Панамерикана – десь поміж Піурою та Чіклайо…[16]

Я послинив олівець, підтягнув поближче до себе калькулятор і, напевно, вже вдесяте повторив обрахунки, час від часу роблячи помітки у блокноті. Понад дорогою, шурхочучи невеликими камінчиками, котились хвилі теплого пустельного повітря; у кузові вантажівки нервово шаруділи й шкрябались спіймані нами собаки і коти. Вкотре переконавшись, що мої підозри справдились, я зрештою покликав напарника:

– Тьомо, мушу тобі дещо сказати…

Стурбований моїм безрадісним тоном Артем вистромився із кабіни. Я напружено прокашлявся і продовжив:

– Я тут дещо уточнив стосовно нашого нового бізнесу і… хм… виявилось, що на самому початку я дрібку, так би мовити, прорахувався. По-перше, я… кхе-кхе… тобто ми прогадали з ціною на пальне – переїзди обходяться нам зовсім недешево. По-друге, ми не врахували, що оренда вантажівки обійдеться аж так дорого. Ну, і по-третє, у меморандумі «грінпісівців» є один проблематичний пункт, де йдеться про те, що котів та собак потрібно постачати на пукти збору живими, а це значить, чувак, що… що нам доведеться їх годувати. А я про це якось зовсім не подумав…

– А це проблема?

– Так.

– Наскільки велика?

– Ну-у… навіть врахувавши тих котів та собак, яких ми, ймовірно, виловимо по дорозі, виходить, що ми займаємось бізнесом заради бізнесу. Виторг від кастрації заледве покриє транспортні видатки, оренду вантажівки та харчування нашого звіринця на колесах…

– Максе, ти облажався! – отак грубо й безпардонно вишпетив мене товариш. – Можеш вигадувати які завгодно відмовки, але відповідальність за всі збитки лежатиме на тобі! – потім Артем надув щоки, впер руки в боки і чванькувато доказав: – Сам напартачив – сам і розхльобуйся, а як не тямиш, то пиши мені нову боргову розписку.

Через такі слова я, зрозуміло, сильно насурмився і, відповідно, і собі напнув щоки й приткнув руки в боки.

– Чувак, ти чого розпсихувався?! – грізно насупивши брови, підступаю впритул до напарника. – Такі твої слова страшенно прикрі для мене, і вони… вони просто неприпустимі! Невже ти ставиш під сумнів мій бізнесовий нюх? Невже ти більше не віриш у мою божу іскру та шулерський хист? Розплющ очі і добре протри, адже насправді не все так погано. Я все добряче обмізкував і запевняю тебе: ми все ще можемо накосити на цьому ділі капітальні гроші, потрібно лиш… збільшити оберти.

Тьомик спантеличився і присоромлено відступив на крок назад.

– А як це – збільшити оберти?

– Нам слід піднатужитись і наловити трохи більше кицьок та цуциків – от і все!

– Мені чомусь здавалось, що у твоєму плані кількість дворових котів та собак є константою. Як би ми з тобою не старались, чувак, але притягти звіряток більше, ніж їх блукає нині на вулицях перуанських міст, ми ніяк не зможемо.

Я задер голову, аби дивитися звисока на напарника, і переможно всміхнувся. А тоді недбало змахнув у повітрі пальцями, нібито роздосадуваний через те, що мій колега все ще не може вловити елементарно-очевидних речей, і якомога байдужіше мовив:

– Ми можемо без особливих зусиль подвоїти, а то й потроїти кількість собак та котів, котрих доправимо на пункти збору. Для цього нам потрібно лиш одне – почати красти домашніх…

Діватись не було куди. Зневаживши закони і мораль, ми заходились набивати свою вантажівку всіма тваринками без розбору, як бездомними, так і хазяйськими.