Тьомик з дівулею підло перезирнулися і по-змовницьки примовкли.
– Для чого вам викрадати слона? – повторюю питання.
– А це не для нас, – тихо відповіла Маруся, – це для Аделіни…
– Хто така Аделіна? – допитуюсь.
– Гм-м… Це маленька дівчинка, їй усього лиш сім рочків, і вона…
– Fuck me! – вилаявся я, навіть не дослухавши дівчину і зопалу перейшовши на латину. – Ви збираєтеся «спіонерити» справдешнього слона тільки задля того, щоб удовольнити забаганку якогось малолітнього дівчиська??? Та ви при своєму розумі? Що ви щойно курили?
– Вона не просте дівчисько, – спробував заперечити Тьомик. Маруся на підтвердження його слів ствердно махнула головою, але я не хотів нічого слухати.
– А хто ж вона тоді? Інкська принцеса? Хай навіть так, але ви хоч розумієте, що намагаєтеся скоїти? Це ж страшний кримінал! Я не уявляю, як можна викрасти слона, не залишивши при цьому слідів і не потрапивши на очі поліції.
– Ми збираємося повернути слона назад, – серйозно промовила дівчина, – ми ним тільки… е-е-е… покористуємось… ну, для Аделіни. А трохи згодом відведемо назад у зоопарк.
– Це все одно кримінал! – запально вигукнув я. – Крім того, вам не здається, що замість того, аби, образно кажучи, тягнути гору до Магомета, краще привести Магомета до гори?
– Це неможливо, – з сумом проказав Артем. – На жаль, це просто неможливо…
Я остаточно заплутався. Я, звісно, передбачав, що після того, як Маруся пристала до нашого гурту, Тьомик вряди-годи поводитиметься, наче контужений, але те, що відбувалося зараз, просто виходило за будь-які межі.
– Я нічого не розумію, – сердито кажу.
Тьомик і Маруся перезирнулися.
– От бачиш, він нічого не розуміє, – зітхнула дівчина. – Я ж казала, треба було йому спочатку показати, а потім усе пояснювати…
При цих словах Тьомик схопив мене за руку і потяг на вулицю, приговорюючи:
– Чувак, нам доведеться завітати в одне місце і дещо тобі показати.
2
Ми взяли таксі і поїхали пустелею на південь, неспішно віддаляючись від Трухільйо.
– Коли три місяці тому я приїхала сюди, – розказувала дорогою Маруся, звертаючись переважно до мене, позаяк Тьомик, як я зрозумів, знав цю історію напам’ять, – у Трухільйо був власний цирк, де головною дійовою особою був слон на ім’я Джумбо. У програмі не було такого номера, де б він не брав участі. Слон возив за собою колісниці з вродливими вершницями, катав у вмощеному на спині паланкіні дітей, ставав по черзі то на задні, то на передні ноги, малював хоботом картини, поливав фонтаном глядачів і роздавав дітлахам цукерки. Одначе останній рік у цирку з фінансами геть не клеїлося, і два місяці тому він збанкрутував. Циркове майно продали з аукціону, всі працівники, зрозуміло, залишилися без роботи, а Джумбо, оскільки слон був уже дуже старий, відправили до столичного зоопарку.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
