А що «Наутілус» пірнав під воду, коли айсберги зштовхувалися один із одним, то в плинному середовищі цей гуркіт був куди гучніший і від падіння крижаних скель навіть у глибинах океану починала небезпечно вирувати вода. Тоді «Наутілус» перекидався з хвилі на хвилю, ніби кволе суденце, віддане на поталу навісній стихії.

Бувало, не бачивши жодного виходу з крижаних обіймів, я вже думав, що ми остаточно захрясли. Проте капітан Немо за найменшими, тільки йому відомими ознаками знаходив якусь нову щілину. Він непохитно обирав рівчаки синюватої води на крижаних полях. Видно, капітан уже не вперше вів «Наутілуса» антарктичними морями.

Але сімнадцятого березня крига геть заступила нам шлях. Це ще не була смуга вічної мерзлоти, а тільки скуті морозом просторі крижані поля. Та ця перепона не могла зупинити капітана. «Наутілус», ніби крицевий клин, ввігнався в кригу, і вона з тріском покололася на шматки. Судно розбивало лід, як у давнину потужний таран. Уламки льоду, метнувшись догори, градом сипалися довкола нас. Самою лише силою інерції «Наутілус» прокладав собі шлях. Не раз він з розгону вискакував на крижану брилу і ламав її своєю вагою; часом пірнав під лід і, похитуючися з боку на бік, трощив його.

У ці дні на морі лютував шквал. Все довкола оповивав густий туман; з одного кінця палуби не видно було другого. Вітер часто міняв напрям. Сніг обліплював палубу таким твердим шаром, що його треба було кайлувати. Тільки-но температура падала до п'яти ступнів нижче нуля, весь «Наутілус» зокола обростав кригою. За цих умов вітрильне судно не зрушило б з місця, бо всі його блоки й талі взялися б льодом. Тільки судно з електричним двигуном, що не потребує ні вітрил, ні вугілля, могло плавати в таких широтах.

Стовпчик барометра падав. На компас не можна було покладатися: його знавісніла стрілка металася навсебіч; що ближче підходили ми до магнітного південного полюса, який не сходиться з географічним полюсом Південної півкулі, то стрілка компаса давала дедалі суперечливіші показники. Справді-бо, за Ганстеном — південний магнітний полюс на 70° широти і 130° довготи, за спостереженнями Дюперре — на 135° довготи і 70°30′ широти. Отже, треба було робити численні контрольні спостереження, переносячи компаса в різні частини судна, і виводити пересічні показники. Часто нам доводилося визначати пройдений шлях за допомогою лага, допускаючись при цьому значних похибок, бо, йдучи звивистими тріщинами, судно раз по раз міняло курс.

Нарешті, вісімнадцятого березня, по багатьох марних спробах пробити собі шлях «Наутілуса» остаточно затерло кригою. Це вже були не брили, не плавучі крижини й не крижані поля, а непорушний бар'єр із скутих між собою льодових гір.

— Крижані тороси! — мовив канадець.

Я зрозумів: Нед Ленд, як і всі мореплавці, вважає, що ця перепона — нездоланна. Близько полудня визирнуло сонце, і капітан Немо досить точно визначив координати: 51°30′ довготи і 67°39′ південної широти. Отже, ми ввійшли в зону Антарктики.

Усе море захаращене горами льоду: ніде ні латочки чистої води! Довкола «Наутілуса» розлягалася неозора покопирсана рівнина, безладне нагромадження крижаних брил, як на річці під час льодоходу, тільки у велетенських масштабах. То тут, то там гострі шпилі, стрілчасті верховини зводилися догори футів на двісті; а далі — крижані стромовини, ніби величезні дзеркала, повиті сірявим серпанком, відбивали сонячне проміння, яке пробивалося крізь туманну заслону. Скорботна природа, скована похмурим безгомінням що його вряди-годи ледве порушували буревісники та пуфіни лопотінням крил! Все закрижаніло тут, навіть звук.

Отже, «Наутілус» змушений був зупинити свій відважний лет у крижаній пустелі.

— Пане професоре, — сказав мені того дня Нед Ленд, — якщо ваш капітан проб'ється далі…

— То?

— Він буде героєм.

— Чому, Неде?

— Бо досі ще ніхто не пробивався крізь крижані тороси. Він могутній, ваш капітан. Але сто чортів! Не могутніший він за природу! А там вона поставила межу; хочеш не хочеш, а треба зупинитися.

— Ваша правда, Неде! Одначе мені кортить знати, що там, за кригою! Отой мур мене й дратує найбільше!

— Пан професор має рацію, — сказав Консель. — Мури на те й видумані — дратувати вчених. Аби пізнати невідоме, треба зняти з нього заслону.

— Та воно й так відомо, що за цим бар'єром, — сказав канадець.

— Що саме?

— Крига та й годі!

— Ви того певні, Неде, а я — ні. Тим-то мені й кортить туди глянути.

— Послухайте моєї ради, пане професоре, — киньте про це думати! — відповів канадець. — Ми дійшли до вічної криги — того й досить. Ні ви, ні ваш капітан Немо зі своїм «Наутілусом» далі не проб'ється. Хочете ви чи не хочете, а ми повернемося на північ, тобто до тих країв, де живуть нормальні люди.

Я мусив визнати Недову слушність: доки не буде потужних криголамів, суднам доведеться зупинятися перед крижаними полями. Справді-бо, навіть «Наутілус», — хоч який був могутній, як чудово оснащений, — не міг розбити криги і стояв на місці мов укопаний. За звичайних умов судно, котре не може йти далі, повертається назад. Але тут ніяк було ані повернутися, ні просуватися вперед, бо нас затерло льодом, і якби нам довелося стояти на місці, «Наутілус» неминуче вмерз би у нього. До цього, власне, й дійшлося близько другої години пополудні: вода біля бортів судна хутко почала замерзати. Я мусив визнати: капітан Немо чинить таки вкрай необачно.

Ми були на палубі. Капітан, що кілька хвилин стежив, як береться кригою «Наутілус», повернувся до мене.

— Ну, пане професоре, що ви думаєте про наше становище?

— Я гадаю — нас затерло кригою.

— Затерло? Що ви маєте на увазі?

— Те, що нам тепер — ні вперед, ні назад, ні туди, ні сюди. Он що означає слово «затерло», принаймні так його розуміють у цивілізованих країнах.

— Отже, пане Аронаксе, ви вважаєте — «Наутілусові» не вибратися з криги?

— Не так це легко, капітане. Вже пізня пора, і марно сподіватися, що крига скресатиме.

— О пане професоре, — відповів капітан Немо трохи іронічно, — ви завше вірні собі! Тільки й бачите завади та перешкоди! А я запевняю вас — «Наутілус» не тільки вирветься з крижаних лещат, а й піде далі.

— Далі на південь? — запитавсь я, дивлячися на капітана.

— Так, пане професоре, до самого полюса.

— До полюса?! — вигукнув я, не змігши приховати своєї недовіри.

— Атож, — спокійно відповів капітан, — до антарктичного полюса, до тієї невідомої точки, де перехрещуються всі меридіани земної кулі. Ви ж знаєте — я роблю з «Наутілусом» усе, що мені захочеться.

Так, я це знав. Я знав: ця людина відважна до безуму! Але братися до подолання перешкод, що стоять на шляху до Південного полюса, ще неприступнішого, аніж Північний, до якого марно рвалися найзавзятіші мореплавці,— то справжнє безглуздя, то наміри божевільного.

Мені спало на думку запитати капітана Немо, чи він уже не відкрив цього полюса, де ще не ступала нога жодної людини.

— Ні, пане професоре, — відповів він. — Ми відкриємо його разом. Чого не поталанило зробити іншим, поталанить мені. Мій «Наутілус» ніколи не заходив у південні моря, та, повторюю, він піде ще далі.

— Хотілось би вірити вам, капітане, — відповів я трохи насмішкувато. — І я вам вірю! Вперед! Що нам перешкоди! Розіб'ємо крижані фортеці! Висадимо їх у повітря! А як не піддадуться, дамо нарешті «Наутілусові» крила, і він перелетить через кригу!

— Через кригу, пане професоре? — спокійно запитав капітан Немо. — Аж ніяк! «Наутілус» пройде під нею!

— Під кригою?! — вигукнув я.

І враз мені сяйнуло — я збагнув капітанові плани. Чудесні властивості «Наутілуса» допоможуть капітанові Немо здійснити відкриття, на яке досі не спромігся ніхто з людей.

— О пане професоре, ми починаємо розуміти один одного, — усміхаючись, мовив капітан. — Ви вже передбачаєте можливість — а я кажу успіх — нашої спроби. «Наутілусові» до снаги те, чого не здатне зробити звичайне судно. Якщо біля полюса виявиться материк, «Наутілус» зупиниться. Якщо ж його нема, ми дійдемо до полюса!