Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Принесли другу страву, а разом з нею і пляшку «Каваклідере», грубуватого бургундського, подібного до решти балканських вин. Кебаб був добрий і мав присмак копченого бекону та цибулі. Керім їв щось схоже на стейк «тартар» — велику пласку котлету з дрібно посіченого сирого м'яса, прикрашеного перцями, пореєм і збитим яєчним жовтком. Він примусив Бонда покуштувати бодай один шматочок. Страва була смачна, і Бонд це визнав.

— Її треба їсти щодня,— серйозно порадив Керім. — Це добре для тих, хто бажає часто злягатися. Існують також певні вправи, які слід робити з цією ж метою. Це важливі речі для чоловіків. Принаймні для мене. Як і батько, я маю багато жінок. Проте, на відміну від нього, я надто багато п'ю і курю, а ці речі з любощами не сумісні. Як і оця моя робота. Надто велике напруження і надто багато треба міркувати. Це забирає кров до голови звідти, де вона має бути, коли кохаєшся. Та я пожадливий до життя. Я роблю надто багато всього повсякчас. Одного дня моє серце зненацька відмовиться працювати. Залізний Краб схопить мене, як і мого батька. Та я не боюся Краба. У крайньому разі, я маю вмерти від благородної хвороби. Можливо, на моїй могильній плиті напишуть: «Цей чоловік помер через те, що надто багато жив».

Бонд засміявся.

— Не поспішайте вмирати, Дарко,— мовив він. — М. це дуже не сподобається. Він про вас надто високої думки.

— Невже? — Керім зазирнув у обличчя Бонда, щоб побачити, чи правду той каже, а потім задоволене всміхнувся. — У такому разі я поки що не віддаватиму Крабу своє тіло. — Він поглянув на годинника й похопився: — Ходімо, Джеймсе. Це добре, що ви нагадали про мої обов'язки. Каву ми вип'ємо в кабінеті. У нас не залишилося часу, аби його марнувати. Щодня о другій тридцять росіяни збираються на військову раду. Сьогодні ви і я зробимо їм честь своєю присутністю.

Розділ 16

Пацючий тунель

Чекаючи в прохолодному кабінеті неодмінної кави, Керім відчинив стінну шафу й дістав кілька комплектів інженерських комбінезонів блакитного кольору. Потім скинув з себе все аж до трусів, надяг один із комбінезонів і взувся в гумові чоботи. Бонд узяв комбінезон і чоботи, які більш-менш підходили йому за розміром.

Разом з кавою старший клерк приніс два потужні ручні електроліхтарі й поставив їх на стіл. Як тільки він вийшов з кімнати, Керім сказав:

— Це один з моїх синів. Найстарший. Решта, яких ви тут бачили, теж усі мої діти. Шофер і сторож — мої дядьки. Рідна кров — найкраща гарантія безпеки. А торгівля прянощами — добре прикриття для всіх нас. М. допоміг мені в цьому. Він поговорив зі своїми друзями в Лондоні, і тепер я найбагатший торговець спеціями в усій Туреччині. Я давно повернув гроші, які мені позичив М. Мої діти — власники акцій у цій торгівлі. У них добре життя. Коли слід виконати секретну роботу й мені потрібна допомога, я вибираю того з синів, який для цього найбільше підходить. Всі вони мають підготовку в різних таємних справах. Вони хлопці хоробрі й розумні. Дехто за моїм завданням вже й убивав. Усі вони заради мене, а також заради М., віддадуть життя. Кожного я навчив, що він—лише трохи нижчий за Бога. — Керім зробив примирливий жест. — Я розповів це, аби ви знали, що потрапили в добрі руки.

— Нічого іншого я собі й не уявляв.

— Ха! — ухильно мовив Керім. Потім узяв ліхтарі й передав одного з них Бондові. — А тепер — до роботи!

Він підійшов до широкої заскленої книжкової шафи і засунув руку за задню стінку. Щось клацнуло, і шафа нечутно й легко поїхала вздовж стіни. Позаду неї в стіні були потаємні маленькі двері. Керім натис на один бік дверей, і вони хитнулися всередину, відкривши темний тунель із кам'яними сходами, що круто спускалися вниз. До кімнати війнуло нездоровим вогким духом, змішаним із смородом зоопарку; від такого запаху аж зомлівають.

— Ви підете перший,— сказав Керім. — Спускайтеся сходами вниз і зачекайте мене. Я мушу дати раду дверям.

Бонд виставив уперед ліхтар, ступив крок і обережно пішов сходами. Ліхтар освітлював свіжу цегляну кладку. Двадцятьма футами нижче тьмяно поблискувала вода. Коли Бонд дістався дна, то виявив, що це — маленький ручай. Він збігав униз центральною ринвою на підлозі старовинного кам'яного тунелю, який круто підіймався праворуч. Ліворуч тунель спускався вниз і, судячи з усього, проходив попід Золотим Рогом.

У чорній темряві чувся рівний, дріботливий звук, і рухалися сотні дрібненьких, як макові зернятка, червоних ліхтариків. Згори і знизу з відстані двадцяти футів з обох боків на Бонда дивилися тисячі пацюків. Вони принюхувалися до його запаху. Бонд уявив собі, як легенько ворушаться їхні вуса над гострими зубами. На мить у нього промайнула думка: а що б вони вчинили, якби погас його ліхтар?

Поруч несподівано виник Керім.

— Попереду довгий спуск. Чверть години. Сподіваюся, ви любите тварин. — Керімів сміх жахливо прогуркотів тунелем. Пацюки заворушилися і збились докупи. — На жаль, тут не багатий вибір. Пацюки й кажани. Ескадрони, дивізії, цілі військово-повітряні сили, навіть армія! І ми мусимо погнати їх поперед себе. Ближче до кінця нашого походу утвориться добряче скупчення. Почнемо. Повітря добре. Під ногами з обох боків ручаю — сухо. А взимку настає повінь, і ми мусимо користуватися жаб'ячими костюмами. Тримайте ліхтар біля моїх ніг. Якщо кажан потрапить до вас у чуб, струсіть його. Це буде не часто. У них добрі радари.

І вони рушили крутим підйомом угору. Запах пацюків і посліду кажанів був густий — щось схоже на суміш зимового мавпячого вольєра та курячої ферми. Бонду здавалося, що мине ще багато днів, перше ніж той запах вивітриться з його пам'яті. Грона кажанів звисали зі склепіння тунелю, наче кетяги зів'ялого винограду, і коли час від часу Керім чи Бонд торкались їх головою, вони вибухали цвіріньканням. Попереду, в міру того, як підіймалися, виникав цілий ліс червоних макових зерняток; ліс цей густішав, пищав і борюкався обабіч центральної ринви. Керім раз у раз тикав ліхтарем уперед, і світло вихоплювало сіре поле, всіяне блискучими зубами та іскристими вусами. Тоді пацюків охоплював ще більший жах і найближчі з них вискакували на спини інших, щоб хутчіш утекти. Увесь цей час метушливі сірі тіла мчали центральною канавою вниз, тунель заповнювався чимдалі щільніше, задній ряд роївся все активніше й підступав усе ближче до їхніх ніг. Обоє чоловіків тримали ліхтарі, мов гвинтівки, наставлені на задні ряди, доки після напруженого чвертьгодинного підйому досягли місця призначення.

Це був глибокий, викладений з) свіжої цегли альков. Попід кожною стіною тунелю стояли лави, а зі стелі звисало щось загорнуте в грубий брезент. Вони увійшли до алькова. Ще кілька ярдів підйому, подумав Бонд, і тисячі пацюків охопила б масова істерія. Тоді вся орда через брак простору попереду повернулася б назад і кинулася проти світла на порушників свого царства, незважаючи навіть на два сліпучі промені та загрозливий запах.

— Пильнуйте! — попередив Керім.

Настала тиша. Писк у тунелі вщух, наче хтось подав команду. Потім тунель затопила велика хвиля сірих тіл заввишки в цілий фут. Вона з неймовірним грюканням і борюканням, з пронизливим вереском і дріботінням понеслася назад — це пацюки з шаленою швидкістю кинулися бігти під укіс. Кілька хвилин лискуча сіра маса вирувала біля алькова, потім цей потік почав виснажуватись, рідшати й перетворюватись на струмочки з хворих та поранених пацюків, що, накульгуючи, пробиралися тунелем услід за рештою орди. Верещання цієї армії помалу стихало в бік річки. Знову запанувала тиша, яку зрідка порушував писк кажанів.

— Одного дня,— роздратовано буркнув Керім,— ці пацюки почнуть дохнути, і тоді в Стамбулі знову спалахне чума. Іноді я почуваю себе винним, бо не повідомляю власті про цей тунель, щоб вони його очистили. Та я не можу цього зробити, поки там сидять росіяни. — Він кивнув головою вгору і поглянув на годинник. — Залишається п'ять хвилин. Вони вже присувають стільці й гортають свої папери. Там буде троє постійних учасників нарад із МДБ, один з них, можливо, представляє військову розвідку ГРУ. Напевне, до них приєднаються ще троє: двоє прибули два тижні тому — один через Грецію, а другий через Персію. Бог знає, хто вони такі й чого їм тут треба. Іноді Тетяна заносить шифровки. Сподіватимемось, що побачимо її сьогодні. На вас вона справить враження. У ній є щось таке...

29
{"b":"207180","o":1}