— Гей-гей! — сказав він і так штовхнув Малого, що той мало не звалився з ганочка. Тоді Малий ще дужче засміявся і подумав, що, мабуть, аж тепер почнеться щось справді веселе.
А Карлсон сидів на східцях і замилувано дивився на свої чорні великі пальці, що повисовувалися з дірок у шкарпетках.
— Ні, їх я вже не продаю, — сказав він. — І не проси мене, Малий. Адже ці пальці належать найбільшому в світі багачеві і вже не продаються.
Він засунув руку в кишеню і вдоволено забряжчав своїми п’ятаками.
— Гей-гей! Багатий, і вродливий, і розумний, і до міри затовстий чоловік у розквіті сил — це я. Найкращий у світі Карлсон, у всьому найкращий, розумієш, Малий?
— Розумію, — відповів Малий.
Але в Карлсонових кишенях було ще щось, крім п’ятаків: там був також іграшковий пістолет, і Малий нестямився, як Карлсон стрельнув, і то так гучно, аж луна покотилася по всьому Васастаді.
«Ну от, починається», — подумав Малий, побачивши, що в навколишніх будинках відчиняються навстіж вікна і чути обурені голоси.
А Карлсон заспівав, киваючи влад собі чорними пальцями на ногах:
Хочу я стріляти, хочу я гуляти,
Босе, бісе, басе, бісе, бом!
І щодня я хочу з кимось жартувати,
Босе, бісе, бом.
Хай буде гей, хай буде гоп, і бом, і па!
Мене всі люблять, бо я найкращий, бо я — це я.
Бо гой-гой-гой,
Бо ой-ой-ой!
І босе, бісе, басе, бісе, бом!
