8 Вірою, покликаний Авраам, послухав, щоб вийти на те місце, котре мав прийняти в наслїддє, і вийшов, не знаючи, куди йде.

9 Вірою оселивсь у землї обітуваній, яко чужій, живучи в наметах, з Ісааком і Яковом, спільними наслїдниками того ж обітування.

10 Дожидав бо города, що має основини, котрого будівничий і творець Бог.

11 Вірою і сама Сарра прийняла силу на зачаттє насїння і мимо пори віку вродила, тим що вірним уважала Того, хто обітував.

12 Тим же і від одного, та ще помертвілого, народилось множество, як зорі небесні і як піску край моря безлїч.

13 По вірі померли ті всї, не прийнявши обітниць, а оддалеки видївши їх, і вірували, і витали, і визнавали, що вони чуженицї і захожі на землї.

14 Бо которі таке говорять, виявляють, що отчини шукають.

15 І справдї, коли б ту памятали, з якої вийшли, мали б вони нагоду вернутись.

16 Нинї ж луччої бажають, се єсть небесної; тим і не соромить ся їх Бог, називати ся Богом їх: наготовив бо їм город.

17 Вірою привів Авраам, спокушуваний, Ісаака (на жертву); єдинородного принїс, прийнявши обітницю,

18 про котрого було глаголано: "Що в Ісааку нheigзветь ся тобі насїннє,"

19 подумавши, що і з мертвих силен Бог воскресити; тим і прийняв його в образї (воскресення).

20 Вірою в грядуще благословив Ісаак Якова та Ісава.

21 Вірою Яков, умираючи, благословив кожного сина Йосифого і "склонивсь на верх жезла свого".

22 Вірою Йосиф, умираючи, про виход синів Ізраїлевих згадав, а про костї свої заповів.

23 Вірою Мойсей, народившись, хований був три місяцї від батьків своїх, коли видїли вони, що дитина гарна, і не злякались повелїння царського.

24 Вірою Мойсей, бувши великим, відрік ся звати ся сином дочки Фараонової,

25 а лучче зволив страдати з людьми Божими, нїж дізнавати дочасної розкоші гріха,

26 більшим багацтвом над Єгипецькі скарби вважаючи наругу Христову; озиравсь бо на нагороду.

27 Вірою покинув Єгипет, не боячись гнїва царевого; устояв бо, яко такий, що Невидомого видить.

28 Вірою зробив пасху і пролиттє крови, щоб губитель первороджених не займав їх.

29 Вірою перейшли вони Червоне море, як по суходолу; що спробувавши Єгиптяне, потопились.

30 Вірою стїни Ерихонські попадали, після семидневних обходин.

31 Вірою Раава блудниця не згинула з невірними, прийнявши підглядників з миром.

32 І що менї ще казати? не стане бо менї часу оповідати про Гедеона, та Варака, та Самсона, та Єтая, та про Давида і Самуїла, та про пророків,

33 котрі вірою побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам,

34 гасили силу огняну, втїкали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростїч полки чужоземцїв;

35 жінки приймали мертвих своїх з воскресення; инші ж побиті бували, не прийнявши збавлення, щоб лучче воскресеннє одержати;

36 другі ж наруги та ран дізнали, та ще й кайдан і темницї;

37 каміннєм побиті бували, розпилювані, допитувані, смертю від меча вмирали, тинялись в овечих та козиних шкурах, бідуючи, горюючи, мучені,

38 (котрих не був достоєн сьвіт,) по пустинях скитались та по горах та по вертепах і проваллях земних:

39 І всї цї, одержавши сьвідченнє вірою, не прийняли обітування,

40 тим що Бог лучче щось про нас провидїв, щоб не без нас осягли звершеннє.

До євреїв 12

1 Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму сьвідків, відложивши всяку гордість і гріх, що путав нас, з терпіннєм біжім на боротьбу, що перед нами,

2 дивлячись на Ісуса, починателя і звершителя віри, котрий замість радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не дбаючи про сором, і сїв по правицї престола Божого.

3 Подумайте бо про Того, хто витерпів од грішників такий перекір проти себе, щоб не внивали, ослабши в душах ваших.

4 Ще ви аж до крові не стояли, борючись проти гріха,

5 і забули напомин, що до вас, як до синів, глаголе: "Сину мій, не гордуй караннєм Господнїм, анї слабни, докоренний від Нього;

6 кого бо любить Господь, карає; і бє всякого сина, котрого приймає."

7 Коли караннє терпите, Бог до вас такий, як до синів: чи єсть бо такий син, котрого не карає батько?

8 Коли ж ви пробуваєте без карання, котрого спільниками стались усї, то ви неправого ложа дїти, а не сини.

9 Ще ж, мали ми батьків, тїла нашого карателїв, та й поважали їх; то чи не геть більше коритись нам Отцю духів, і жити мемо?

10 Ті бо на мало днїв, як самі знали, карали нас; а Сей на користь (нашу), щоб ми були спільниками сьвятости Його.

11 Усяка ж кара на той час не здаєть ся радощами, а смутком; опісля ж дає овощ впокою тим, що нею навчені правди.

12 Тим же "зомлїлі руки і зомлїлі колїна випростайте",

13 і "стежки праві робіте ногами вашими", щоб не звернуло кульгаве з дороги, а лучче сцїлилось.

14 Дбайте про впокій з усїма і про сьвятість, без чого нїхто не побачить Бога,

15 наглядаючи, щоб хто не відпав од благодати Божої, щоб який гіркий корінь, угору виросши, не зашкодив вам, і тим не опоганились многі;

16 щоб не був хто блудник, або необачний, як Ісав, що за одну страву оддав первородство своє.

17 Знаєте бо, що і опісля, як схотїв наслїдувати благословеннє, відкинуто його; місце бо покаяння не знайшов, хоч і з слїзми шукав його.

18 Не приступили бо ви до гори, до котрої доторкаємої і до палаючого огню, і хмари, і темряви і бурі,

19 і до трубного гуку, і голосу мови, котрий хто чув, то благали, щоб до них не мовило ся слово:

20 (бо не видержали наказу: "Хоч і зьвір доторкнеть ся до гори, буде каміннєм побитий, або стрілою пробитий."

21 І, таке страшне було видїннє, що Мойсей сказав: "Я в страсї і трепетї.")

22 А приступили ви до Сионської гори і дорѾ города Бога живого, Єрусалима небесного, і до тьми ангелів,

23 до громади і церкви первородних, на небесах написаних, і до суддї всїх, Бога, і до духів праведників звершених,

24 і до Посередника завіта нового, Ісуса, і крови кроплення, що промовляє лучче, нїж Авелева.

25 Гледїть, щоб не відректись глаголющого. Коли бо вони не втекли, одрікшись пророкувавшого на землї, то геть більше ми, одрікшись небесного,

26 котрого голос тодї захитав землею, нинї ж обітував, глаголючи: "Ще раз потрясу не тілько землею, та й небом."

27 Се ж: "ще раз" показує переміну потрясеного, яко створеного, щоб пробувало нерухоме.

28 Тим же царство нерухоме приймаючи, маємо благодать, котрою треба нам служити до вподоби Богу з шанобою і страхом.

29 Бо наш Бог - огонь пожирающий.

До євреїв 13

1 Братня любов нехай пробуває.

2 Гостинности не забувайте, через се бо инші, не відаючи, вгостили ангелів.

3 Памятайте вязників, мов би з ними ви увязнені, бідолашних, самі бувши в тїлї.

4 Чесна женитва у всїх і ложе непорочне; блудників же і перелюбників судити ме Бог.

5 Не сріблолюбиві обичаєм, довольні тим, що єсть. Сам бо рече: "Не оставлю тебе, анї покину тебе."

6 Так що сьміло можемо сказати: "Господь моя поміч; не бояти мусь: що вдїє менї чоловік?"

7 Поминайте наставників ваших, що глаголали вам слово Боже; і позираючи на конець їх життя, послїдуйте вірі їх.

8 Ісус Христос учора і сьогоднї, той же самий і на вікай .

9 У всякі чужі науки не вдавайтесь. Добре бо благодаттю покріпляти серця, а не їжами, з котрих не мали користи ті, що пішли за ними.

10 Маємо жертівню, з котрої не мають права їсти, хто служить скинї.

11 Которих бо животних кров уносить в сьвятиню архиєрей за гріхи, тих мясо палить ся осторонь стану.

12 Тим і Ісус, щоб осьвятити людей своєю кровю, осторонь воріт пострадав.

13 Тим же оце вийдїмо до Нього осторонь стану, дізнаючи наруги Його.

14 Не маємо бо тут сталого города, а того, що буде, шукаємо.

15 Тим оце через Нього приносьмо жертву хвалення без перестанку Богу, се єсть "овощ уст", що визнають імя Його.