19 Коли ж би все (було) один член, то де (було б) тїло?

20 Тепер же багато членів, а тїло одно.

21 Не може ж око сказати руцї: Не треба менї тебе; або знов голова ногам: Не треба менї вас.

22 Нї, которі члени тїла здають ся слабшими, ті тим більше потрібні;

23 і которі здають ся нам неповажнїщими в тїлї, тим більше чести додаємо, і менше чесні наші (члени) більшу окрасу приймають.

24 Звичайним бо нашим того не треба. Та Бог зложив тїло, давши більшу честь послїднїйшому,

25 щоб не було роздїлення в тїлї, а щоб члени однаково один про одного дбали.

26 І коли терпить один член, терплять з ним усї члени; а коли славить ся один член, радують ся з ним усї члени.

27 Ви ж тїло Христове і члени від части (з особна).

28 І инших поставив Бог у церкві найперш апостолів, вдруге пророків, втретє учителїв, потім сили, а там даровання, сцїлення, помагання, порядкуnt sання, всякі мови.

29 Хиба всї апостоли? хиба всї пророки? хиба всї учителї? хиба всї сили?

30 хиба всї мають дарованнє сцїлення? хиба вони всї глаголють мовами? хиба всї викладають?

31 Жадайте ж дарувань луччих, і я покажу вам ще кращу дорогу.

1-е до коринтян 12

1 Коли мовами людськими глаголю й ангелськими, любови ж не маю, то став ся я як мідь дзвіняча і бубен гудячий.

2 Коли маю пророцтво і знаю всї тайни і все знаннє, і коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любови ж не маю, то я нїщо.

3 І коли роздам увесь маєток мій, і коли тїло моє передам, щоб його спалено, любови ж не маю, то нїякої користи менї (з того).

4 Любов довго терпить, милосердує; любов не завидує; любов не величаєть ся, не надимаєть ся,

5 не осоромлює, не шукає свого, не пориваєть ся до гнїву, не думає лихого;

6 не веселить ся неправдою, а веселить ся правдою;

7 все покриває, всьому йме віри, на все вповає, все терпить.

8 Любов нїколи не впадає (гине); чи то ж пророцтва, вони впадуть; чи то мови, вони замовкнуть; чи то знаннє, воно зникне.

9 Бо від части знаємо і від части пророкуємо.

10 Як же прийде звершене, тодї те, що від части, зникне.

11 Як був я малолїток, то яко малолїток говорив, яко малолїток розумів, яко малолїток думав; як же став чоловіком, то покинув дитяче.

12 Бачимо бо тепер через дзеркало, в загадцї, тодї ж лицем до лиця; тепер пізнаю від части, тодї ж пізнаю, яко ж і я познаний.

13 Тепер же пробувають віра, надїя, любов, сї троє; більша ж із сих любов.

1-е до коринтян 13

1 Дбайте про любов і жадайте духовного, найбільше ж, щоб пророкувати.

2 Бо, хто говорить (чужою) мовою, не людям говорить, а Богу; бо нїхто не чує (слухає) його; а духом він говорить тайне.

3 Хто ж пророкує, людям говорить на збудованнє, і напоминаннє і утїшеннє.

4 Хто говорить (чужою) мовою, себе збудовує; а хто пророкує, церкву збудовує.

5 Хочу ж, щоб усї ви говорили мовами, та раднїщ, щоб пророкували; більший бо хто пророкує, нїж хто говорить мовами, хиба що й вияснює, щоб церква збудованнє прийняла.

6 Тепер же, браттє, коли прийду до вас, мовами говорячи, то що вам за користь, коли вам не говорити му або одкриттєм, або знаннєм, або пророцтвом, або наукою?

7 Ба й бездушне, що дає голос, чи сопілка, чи гуслї, коли різноти голосу не дає, як розуміти, що виграєть ся в сопілку або в гуслї.

8 Бо коли й сурма невиразний голос дає, то хто готовити меть ся до бою?

9 Так само й ви, коли подасте мовою незрозуміле слово, як зрозумієть ся говорене? на вітер бо говорити мете.

10 Стільки, як от буває, родів слів на сьвітї, і нї одно з них без голосу.

11 Коли ж не зрозумію значіння слів, буду тому, хто говорить, чужоземець, і хто говорить, чужоземець менї.

12 Так і ви, коли дбаєте про дари духовні, то гледїть, щоб збагатїли ними на збудованнє церкві.

13 Так, хто говорить (чужою) мовою, нехай молить ся, щоб міг вияснювати.

14 Коли бо молюсь (чужою) мовою, дух мій молить ся, розуміннє ж моє без'овочне.

15 Що ж (робити)? Молити мусь духом, молити мусь же й розуміннєм; співати му духом, співати му й розуміннєм.

16 Бо коли благословити меш духом, то як той, хто займе місце невченого, скаже "амінь" на твоє дякуваннє, коли він не знає, що говориш.

17 Ти бо добре дякуєш, тільки ж другий не збудовуєть ся.

18 Дякую Богу моєму, що я більш усїх вас говорю мовами.

19 Тільки ж у церкві лучче менї пять слів промовити розуміннєм моїм, щоб і инших навчити, нїж десять тисяч слів (чужою) мовою.

20 Браттє, не бувайте дїти розуміннєм; нї, в лихому бувайте малолїтниками, у розумінню ж звершеними.

21 В законї писано: Чужими язиками й чужими устами говорити му людям сим, та й так не послухають мене, глаголе Господь.

22 Тим же язики на ознаку не тим, хто вірує, а невірним; пророцтво ж не невірним, а віруючим.

23 Коли оце зійдеть ся вся церква докупи, і всї чужими мовами заговорять, увійдуть же і невчені або невірні, то чи не скажуть, що ви дурієте?

24 Коли ж усї пророкують і ввійде хто невірний або невчений, то від усїх буде докорений і від усїх суджений.

25 І так тайни серця його виявлять ся, і так припавши лицем, поклонить ся Богові, звіщаючи, що справдї з вами Бог.

26 Що ж (треба робити), браттє? Коли сходитесь, і кожен псальму має, науку має, мову має, одкриттє має, виясненнє має, - усе на збудованнє нехай буде.

27 Коли хто (чужою) мовою говорить, (говоріть) по двоє, а найбільш по троє, і чергами, а один нехай вияснює.

28 Коли ж нема вияснювателя, то нехай мовчить у церкві; собі ж нехай говорить та Богоові.

29 Пророки ж нехай по двоє і по троє говорять, а инші нехай міркують.

30 Коли ж другому, що сидить, одкриєть ся (що), перший нехай мовчить.

31 Можете бо всї один за одним пророкувати, щоб усї навчались і всї утїшались.

32 І духи пророцькі пророкам корять ся.

33 Не єсть бо Бог безладу, а впокою, як по всїх церквах у сьвятих.

34 Жінки ваші в церквах нехай мовчять; бо не дозволено їм говорити, а щоб корили ся, яко ж закон глаголе.

35 Коли ж хочуть чого навчитись, нехай дома в своїх чоловіків питають; сором бо жінкам у церкві говорити.

36 Хиба од вас слово Боже вийшло? або до вас одних досягло?

37 Коли хто думає пророком бути або духовним, нехай розуміє, що те що пишу вам, се заповідї Господнї.

38 Коли ж хто не розуміє, нехай не розуміє.

39 Тим же, браттє, бажайте пророкувати, та й говорити мовами не боронїть.

40 Усе нехай поважно та до ладу робить ся.

1-е до коринтян 14

1 Звіщаю ж вам, браттє, благовістє, що я благовіствував вам, котре й прийняли ви, і в котрому встояли,

2 котрим і спасаєтесь, коли памятаєте, яким словом я благовіствував вам, хиба що марно увірували.

3 Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос умер за наші гріхи по писанням,

4 і що поховано Його, і що встав третього дня по писанням,

5 і що явив ся Кифі а опісля дванайцятьом.

6 Після того явив ся більш пяти сотень братам разом, з котрих більше живуть і досї, инші ж і впокоїлись.

7 Після того явив ся Якову, а потім усїм апостолам.

8 На останок же всїх, мов якому недорідку, явивсь і менї.

9 Я бо останнїй з апостолів, котрий недостоєн зватись апостолом, бо гонив церкву Божу.

10 Благодаттю ж Божою я те, що є; і благодать Його до мене була не марна, а більш усїх їх працював я; не я ж, а благодать Божа, що зо мною.

11 Чи то ж я, чи то вони, так проповідуємо, і так ви увірували.

12 Коли ж про Христа проповідуєть ся, що Він з мертвих устав, то як се деякі між вами кажуть, що нема воскресення мертвих?

13 Коли ж воскресення мертвих нема, то й Христос не воскрес;

14 коли ж Христос не воскрес, то марна проповідь наша, марна ж і віра ваша.

15 І ми являємось кривими сьвідками Божими, бо сьвідкували про Бога, що воскресив Христа, котрого не воскресив, коли мертві не встають.

16 Бо коли мертві не встають, то й Христос не встав.