Вiд Луки 14

1 І сталось, як прийшов Він у господу до одного із старших Фарисейських у суботу їсти хлїб, були й вони, назираючи Його.

2 І ось один чоловік у водянцї був перед Ним.

3 І озвавшись Ісус, рече до законників та Фарисеїв, глаголючи: Чи годить ся в суботу сцїляти?

4 Вони ж мовчали. І взявши сцїлив його, та й відпустив.

5 І, озвавшись до них, рече: В кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи зараз не витягне його субітнього дня?

6 І не змогли вони відказати Йому знов проти сього.

7 Сказав же до запрошених приповість, постерігши, як перві місця вибирають, глаголючи до них:

8 Коли запрошений ти від кого на весїллє, то не сїдай на первому місцї, щоб часом поважнїщий тебе не був запрошений від него,

9 і прийшовши той, хто запросив тебе й його, не сказав тобі: Дай сьому місце; а тодї доведеть ся тобі з соромом останнє місце заняти.

10 Нї, коли ти запрошений, прийшовши сїдай на останньому місцї, щоб, як прийде, хто запросив тебе, сказав тобі: Друже, сїдай вище. Тодї буде тобі слава перед тими, що сидять з тобою.

11 Бо кожен, хто нести меть ся вгору, принизить ся, хто ж принизуєть ся, пійде вгору.

12 Рече ж і тому, що запросив його: Коли справляєш обід або вечерю, не клич приятелїв твоїх, нї братів твоїх, нї сусїд багатих; щоб часом і вони тебе не запросили, й не було тобі відплати.

13 Нї, коли справляєш гостину, запрошуй убогих, калїк, кривих, слїпих;

14 то будеш блажен, бо не мають чим віддати тобі; віддасть ся бо тобі у воскресенню праведних.

15 Почувши ж се один з сидячих з Ним, каже Йому: Блажен, хто їсти ме хлїб у царстві Божім.

16 Він же рече йому: Один чоловік справив вечерю велику, та й запросив многих;

17 і післав слугу свого часу вечері сказати запрошеним: Ійдїть, бо вже все готове.

18 І почали рядом відпрошуватись усї. Первий сказав йому: Поле купив я, то мушу пійти та подивитись на него. Прошу тебе, вибач менї.

19 А другий сказав: Пять ярем волів купив я, і йду спробувати їх. Прошу тебе, вибач менї.

20 А знов другий сказав: Я одруживсь, тому й не можу прийти.

21 І прийшовши слуга той, оповів панові своєму. Тодї прогнївившись господар, рече слузї своєму: Вийди хутко на дороги та на улицї городські, та вбогих, та калїк, та кривих, та слїпих поприводь сюди.

22 І рече слуга: Пане, сталось, як звелїв єси, та й ще є місце.

23 І рече пан до слуги: Вийди на шляхи та на загороди, та й силуй увійти, щоб повна булвиа господа моя.

24 Глаголю бо вам, що нїхто з чоловіків тих запрошених не покоштує моєї вечері.

25 Ійшло ж із Ним пребагато народу; й обернувшись рече до них:

26 Коли хто приходить до мене, й не зненавидить батька свого, й матїр, і жінку, й дїти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, не може учеником моїм бути.

27 І хто не носить хреста свого й не ходить слїдом за мною, не може бути учеником моїм.

28 Хто бо з вас, задумавши башту будувати, перше сївши не полїчить видатку, чи має на скінченнє?

29 щоб часом, як положить він основину, та не спроможеть ся скінчити, всї, дивлячись, не стали сьміятись із него, кажучи:

30 Що сей чоловік почав будувати, та й не спроміг ся скінчити.

31 Або який цар, ідучи на войну, ударити на другого царя, сївши перше не порадить ся, чи можливо з десятьма тисячами устояти проти того, хто з дванайцятьма тисячами йде на него.

32 Коли ж нї, то ще як той далеко, посли піславши, просить примирря.

33 Так оце всякий з вас, хто не відцураєть ся від усього свого достатку, не може моїм учеником бути.

34 Добро сіль; коли ж сіль звітріє, то чим приправити?

35 Нї в землю, нї в гній не годить ся вона; геть викидають її. Хто має уші слухати, нехай слухає.

Вiд Луки 15

1 Приближували ся ж до Него всї митники й грішники, слухати Його.

2 І нарекали Фарисеї та письменники, кажучи: Що сей грішників приймає і їсть із ними.

3 Сказав же до них приповість сю, глаголючи:

4 Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них, не зоставить девятьдесять і девять у степу, та не пійде за загубленою, доки знайде її?

5 А знайшовши, положить на плечі собі, радїючи.

6 І, прийшовши до дому, скликає другів та сусїд, кажучи їм: Радуйтесь зо мною, бо я знайшов овечку мою загублену.

7 Глаголю вам, що оттак радість буде на небі над одним грішником каючим ся, більше нїж над девятьдесять і девятьма праведниками, котрим не треба покаяння.

8 Або котора жінка, мавши десять драхім, коли згубить драхму одну, не сьвітить сьвітла, та не вимітає хати, та не шукає пильно, доки знайде?

9 А знайшовши кличе подруг та сусїдок, кажучи: Радуйтесь зо мною, бо я знайшла драхму, що була згубила.

10 Так, глаголю вам, радість буде перед ангелами Божими над одним грішником каючим ся.

11 Рече ж: Один чоловік мав два сини,

12 і сказав молодший з них батькові: Отче, дай менї частину маєтку, що впадає менї. І роздїлив їм прожиток.

13 І не по многих днях, зібравши все молодший син, від'їхав у землю далеку, та й протратив там маєток свій, живучи блудно.

14 Як же проїв усе, настала голоднеча велика в землї тій; і почав він терпіти недостаток.

15 І пійшовши пристав до одного з міщан землї тієї; і післав той його на поля свої пасти свинї.

16 І бажав він сповнити живіт свій лушпиннєм, що їли свинї, та й нїхто не давав йому.

17 Опамятавшись же, сказав: Скільки наймитів у батька мого надто мають хлїба! я ж голодом погибаю.

18 Уставши, пійду до батька мого, й скажу йому: Отче, згрішив я на небfont й перед тобою,

19 і вже недостоєн зватись сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх.

20 І вставши пійшов до батька свого. Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцїлував його.

21 Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм.

22 Каже ж батько до слуг своїх: принесїть шату найпершу та й одягнїть його; й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги;

23 і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось:

24 бо сей син мій мертвий був, та й ожив; згинув був, та й знайшов ся. І почали веселитись.

25 Був же син його старший на полї, і, як ідучи зближавсь до господи, почув сьпіви да танцї.

26 І покликавши одного з слуг, питав, що б се було таке.

27 Той же каже йому: Що брат твій прийшов, і заколов батько твій теля годоване, що здорового його прийняв.

28 Розсердив ся ж і не схотїв увійти. Оце ж батько його вийшовши просив його.

29 Він же, озвавшись, рече батькові: Ось стільки лїт служу тобі, й нїколи заповідї твоєї не переступив, та й нїколи менї не дав єси козеняти, щоб з приятелями моїми повеселитись;

30 як же син твій сей, проївши свій прожиток з блудницями, прийшов, заколов єси йому теля годоване.

31 Він же рече йому: Дитино, ти все зо мною єси, і все, що моє, твоє;

32 веселити ж ся і радувати ся треба було, що брат твій сей мертвий був, та й ожив, і згинув був, та й знайшов ся.

Вiд Луки 16

1 Промовив же і до >

2 І, покликавши його, каже йому: Що се чую про тебе? Дай менї перелїк з твого приставництва, бо не можна вже тобі бути приставником.

3 Каже ж у собі приставник: Що менї робити, що пан мій бере приставництво від мене? Копати не вмію, просити соромлюсь.

4 Знаю, що зроблю, щоб, як відставлений буду від приставництва, прийняли мене в господи свої.

5 І покликавши кожного з довжників пана свого, каже первому: Скільки ти винен панові моєму?

6 Він же каже: Сто мір оливи. І каже йому: Візьми твою розписку, та сївши хутко, пиши пятьдесять.

7 Потім другому каже: Ти ж скільки винен? Він же каже: Сто мір пшеницї. І каже йому: Візьми твою розписку, та напиши вісїмдесять.

8 І похвалив пан приставника неправедного, що мудро вчинив; сини бо віку сього мудріщі над синів сьвітла в родї своїм.

9 І я вам глаголю: Робіть собі приятелів від мамони неправди, щоб, як будете в недостатках, прийняли вас у вічні оселї.