22 Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.

23 Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!

24 Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него.

25 Благий Господь до тих, хто надїється на його, - до душі, що його шукає.

26 Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.

27 Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього);

28 (що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;

29 А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя;

30 Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу;

31 Бо не на віки Господь покидає;

32 Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй;

33 Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,

34 А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї,

35 Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,

36 Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?

37 Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває!

38 Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє?

39 Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.

40 Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа;

41 Здіймімо серце й руки наші до Бога на небі (й говорімо):

42 Ми одпали, ми непокірливі, тим то й не пощадив єси нас;

43 Ти оболїк себе гнївом і гнав та побивав нас без ощадку;

44 Ти закрив себе хмарою (гріхів наших), щоб не доходила до тебе молитва наша;

45 Соромом і гидотою зробив нас єси серед народів.

46 Отворили на нас роти свої всї вороги наші.

47 Страх і яма, опустошеннє й погибель - се наша доля.

48 Потоки вод проливає око моє над погибелю дочки народу мого.

49 Без упину виливає сльози око моє, та нема пільги,

50 Покіль із неба Господь не спогляне та не побачить.

51 Око моє наповнює смутком душу мою, споглядаючи на всї дочки міста мого.

52 Всякими способами намагались зловити мене, мов ту пташину, вороги мої, без усякої причини;

53 Вкинули мене живцем у яму й прикидали каміннєм.

54 Води знялися аж до голови в мене, я сказав собі: Пропав я!

55 І призивав я імя твоє, Господи, з ями глубокої:

56 Почуй голос мій; не затулюй уха твого від мого зітхання, від благання мого!

57 Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся!

58 Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє.

59 Ти, Господи, й тепер бачиш кривду мою; розсуди ж справу мою!

60 Ти бачиш ненависть і те, що вони проти мене замишляють.

61 Ти чуєш, Господи, їх наругу, - всї їх підходи під мене,

62 (чуєш) Бесїди противників мо- їх і безнастанні хитрощі їх проти мене.

63 Глянь, чи вони седять, чи встають, - про мене в них все - глумлива пісня.

64 О, ти певно відплатиш їм, Господи, по учинкам рук їх;

65 Заслїпиш їх серця і проклін твій упаде на них;

66 Гонити меш їх, Господи, гнївом, і викорениш їх ізпід неба!

Плач Єремiї 4

1 Як потемнїло те золото, змінилось золото найлїпше! каміннє з сьвятинї роскидане по всїх роздорожжях.

2 Поважні синове Сионові, дорогі, як найчистїйше золото, - вони стали, як той посуд глиняний, як виріб рук ганчарських!

3 І потвори подають соски, та кормлять щенят своїх, а дочки народу мого стали жорстокі, мов ті струсицї в пустинї;

4 У немовлятка язик од згаги до піднебіння прилипає; їсти просять дїти, та нїхто їм не дає.

5 Хто їдав страви солодкі, умлїває з голоду по улицях, хто кохався на пурпурнім ложі, тулиться до гною.

6 Кара за безбожність дочки народу мого більша над покараннє Содоми: її бо стручено в хвилинї й руки людські не дотикали її.

7 Сієї ж князї були над снїг чисті, над молоко білі; тїло в них було румяне, немов ті коралї, й над сапфир сияло;

8 А нинї лице їх чорнїйше над усе чорне, не познають їх на улицї; кожа в них до костї прилипла, зосхла, мов та деревина.

9 Щасливійші ті, що від меча гинуть, нїж ті, що гинуть голодною смертю; сесї бо тануть поволи, побивані недостачею плодів земних.

10 Руки добросердних жінок варили дїток своїх, щоб мати з них їжу під час погибелї дочки народу мого.

11 Ізогнав Господь гнїв свій, вилив досаду гнїву свого, й запалив огонь на Сионї, що пожер його до підвалин.

12 Не вірили царі землї й усї осадники земель, що ворог завзятий ввійшов у ворота Ерусалимські.

13 А все се за гріхи ложних пророків його, за беззаконства сьвященників його, що за їх приводом проливано кров праведників.

14 Тепер вони, мов слїпі, улицями блукали, осквернювались кровю, так що не можна було приторкнутиснн до їх одежі.

15 Уступайтесь! Нечистий! у слїд їм кричали; уступайтесь, уступайтесь, не приторкайтесь! і вони, зворушені, ховались; а між людом говорили: Вже їх не буде!

16 (загнїване) Лице Господнє порозсїває їх; уже він не зглянеться на них, за те, що вони не вважали на сьвященників, над старими не милосердувались.

17 Наші ж очі аж умучились, визираючи надармо підмоги; з башти нашої визирали сторожі того народу, що не міг нас урятувати.

18 А вони, знай, підглядали ступні наші, так що ми не могли безпечно й по улицях ходити. О, близько конець наш, днї наші скінчились; так, се прийшов конець наш.

19 Ті, що нас гнали, летїли хутше орлів під небом; гнались за нами по горах, ставляли засади в пустинї.

20 Дух наш живущий, помазанник Господень, попав у їх яму, - той, що про його мовляли ми: Під його тїню жити мем тихо посеред народів.

21 Радуйся, дочко Едомова, веселися, ти, що живеш там у землї Уз! прийде й до тебе чарка, і ти впєшся, й ти будеш обнажена.

22 Дочко Сионова! кара за беззаконства твої скінчилась; більш у полонь ти зайнята не будеш; твої ж провини, дочко Едомова, Господь навідає й виявить гріхи твої.

Плач Єремiї 5

1 С погадай же, Господи, що з нами сталось; зглянься, подивися на пониженнє наше!

2 Наше наслїддє досталось невірам, доми наші - чужим чуженицям;

3 Ми сироти - безбатьченки; матері наші - вдовицї.

4 Власну воду ми пємо за гроші, дрова наші здобуваєм за плату.

5 Нас поганяють, бючи в потилицю, а в роботї нема нам відпочинку.

6 І до Египту ми й до Асо Ёура руку по хлїба шматок простягаєм.

7 Наші батьки провинили, та їх нема вже, ми ж двигаємо кару за їх беззаконства.

8 Раби вередують над нами, та й нїкому вирвати з рук їх.

9 В небезпецї перед мечем ми хлїб наш по степу здобуваєм.

10 Скіра на нас, наче в печі, счорнїла від пекучої голоднечі.

11 Наших жінок безчестять у Сионї, дївчат - в городах Юдейських.

12 Князї повішані їх руками, лиця старшин у зневазї.

13 Молодики наші жорнами мелють, недолїтки падуть під ношами дров.

14 Старцї вже в воротях не засїдають, паробки не сьпівають.

15 Радощів серце вже наше не знає, наші танцї в жалощі змінились.

16 Із голови в нас вінки поспадали, горе нам, що ми провинили!

17 От чому серце в нас ниє, от чого в нас ув очах потемнїло!

18 Ой попустїли вершини Сионські, хиба шакалі ходять по них.

19 Господи! ти пробуваєш во віки; твій престол стоїть з роду до роду.

20 Чом же ти позабув нас, чом покинув нас на так довгий час?

21 О, приверни нас до себе, Господи, а ми привернемось; понови днї наші, як се зпершу було!

22 Чи то ж се зовсїм ти нас відцурався, прогнївився на нас без міри?

Езекiїль 1

1 Сталось у трийцятому роцї, у четвертому місяцї, на пятий день місяця, як був я між полонянами над Ховар-річкою, одверзлись небеса, й я побачив видива Божі.

2 На олятий день місяця - се був пятий рік після того, як одведено царя Йоакима в неволю -

3 Надійшло слово Господнє до Езекиїла Вузієнка, сьвященника, в Халдейській землї, при Ховар-річцї, й зійшла на його сила Господня.