7 Ійди ж, їж твій хлїб, радуючись, і пий твоє вино, веселючись, коли Бог ласкавий на дїла твої.

8 Нехай повсячасно буде на тобі одежа сьвітла, й нехай волос твій буде намащений.

9 Усолоджуй собі життє з жінкою твоєю, що її любиш, через усї днї марної жизнї твоєї, а докотру дав тобі Бог за товаришку на всї швидколетні днї твої під сонцем; се бо - пай твій в життю й в трудах твоїх, що ти трудишся під сонцем.

10 Все, що маєш снагу робити, роби руками твоїми; бо в могилї, куди ти йдеш, нема вже роботи, нї роздумовання, нї знання, нї мудростї.

11 І звернувсь я й добачив під сонцем, що не швидким допадаєсь нагорода за побіг; не хоробрим - побіда; не мудрим - хлїб; не розумним - багацтво, й не тямущим - ласка, тільки час і случай у всїм.

12 Бо людина свого часу навіть не знає. Як риба попадається в невід, а птиця запутуєсь у сильце, так і люде ловляться в лиху годину, як вона прийде негадано до них.

13 От іще яку бачив я мудрість під сонцем, а вона здалась менї не абиякою:

14 Було невеличке собі місто, та й не так то людне. Прийшов під його великий царь, облїг його, та й поробив проти його всї боєві прилади;

15 Аж се знайшовся в йому чоловік нетяга розумний та й вирятував городець своїм розумом, а нїхто потім не споминав про сього біднягу.

16 І сказав я: Розум лучше сили, та розумом у чоловіка бідного погорджують і слова його байдуже.

17 Слово тихе й розумне, як його послухають, переважує крик потужного між дурними.

18 Розум лучше військового знаряддя, та одно ледащо попсує часом багацько доброго.

Екклезiаст 10

1 Мертві мухи псують запах пахущої мастї у мироварника; таке ж чинить і мала дурнота в поважного чоловіка з його розумом і честю.

2 Серце в мудрого (повертає) в правий бік, а серце в дурного - у лївий бік.

3 Якою б дорогою нї йшов дурний, - нема в його глузду: кожному виявить, що він дурний.

4 Як запалає в твого старшого досада проти тебе, не покидай твого місця: лагідність охоронить тебе од більшої провини.

5 Є одно зло, яке я бачив під сонцем, се - наче облуд у володаря:

6 Невіжу виноситься високо вгору, а багаті розумом седять внизу.

7 Бачив я рабів - їдуть верхи, а князї йдуть пішки, наче раби.

8 Хто копає яму, сам упаде в її; хто валить мур, того вкусить гадина.

9 Хто переносить каміннє, той може надсадитись, а хто коле дрова, попадає в небезпечність.

10 Як сокира притупиться та й не погостриш вістря, - треба напружовати сили; розум знає тому зарадити.

11 Укушеннє гадини без замови - те саме, що злий язик.

12 Слово з уст мудрого - пожиток, а уста дурного гублять його самого:

13 Перші слова з уст його - дурощі, а конець бесїди з уст його - безглузддє.

14 Дурний говорить багацько оттакого: чоловік не знає, що буде, й хто йому скаже, що станесь після него?

15 Праця дурного томить його; не знає він і дороги в місто.

16 Горе тобі, земле, як твій царь - хлопець, а князї твої їдять від ранку!

17 Щастє тобі, земле, як твій царь хорошого роду, а князї твої сїдають їсти певного часу, щоб посилитись, а не пересититись.

18 Од лїнощів похилиться будівля, а через недбалість текти ме дощ у хату.

19 Бенкетують про веселощі, й вино веселить життє, а срібло за все одвічає.

20 Ба й у думцї твоїй не лихослови цареві, й у ложницї твоїй не клени потужних; бо пташка може перенести слово твоє, луй крилата переказати мову твою.

Екклезiаст 11

1 Пускай твій хлїб на пливучу воду*, бо по довгому часї знайдеш його.

2 Роздїлюй частї милостинї між семеро чи й восьмеро, бо не знаєш, яка біда складеться тобі на землї.

3 Як у хмарах повно води, вони лити муть дощ на землю, й як дерево впаде, чи то 'к полудню, чи то 'к півночі, воно там і лежати ме, де впало.

4 Хто позирає на вітер, тому не сїяти, а хто дивиться на хмари, той не жати ме.

5 Так само, як не знаєш вітрової дороги, та як то в утробі в вагітної утворюються кісточки, так не знаєш і творів Божих, а він творить усе.

6 З ранку сїй насїннє твоє й не давай увечері спочивати руцї твоїй, бо не знаєш, чи се, чи те буде удатнїйше, або чи те, чи се однаково добре буде.

7 О, любий сьвіт і весело оку, дивитись на сонце!

8 Коли чоловік проживе й многі лїта, нехай по всяк день тим веселиться; та нехай тямить на днї темні, що їх буде много, хоч і все, що постане, - марнота.

9 Веселися ж, молодику, в молодощах твоїх, попускай серцю твому заживати радощів часу молодощів твоїх, ходи собі за нахилом серця твого й за бажаннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог тебе на суд поставить.

10 Проганяй тугу з твого серця й відпихай зло від тїла твого та тям собі, що вік дитинячий і молодощі - марнота!

Екклезiаст 12

1 Памятай про твого творця замолоду, покіль не прийшли днї лихі й не настали роки, що про них казати меш: "Не до вподоби вони менї",

2 Покіль не померкли сонце й сьвітло, місяць і зорі, й не насупились хмари по дощі,

3 Тодї, як затттремтять сторожі будівлї й хоробрі позгинаються, й мелючі перестануть молоти, бо їх мало зосталось, і запоморочаться ті, що дивляться крізь вікна,

4 І зачиняться двері на улицю; замовкнуть жорна; коли вставати муть, як засьпіває півень, а дочки сьпіву помовкнуть;

5 І висоти стануть їм страшні, а на дорозї будуть боятись; і зацьвіте дерево мігдалове, й ковалик отяжіє, та й кріп розсиплесь; бо ось відходить чоловік у свою вічну домівку, а плакальники готові вже, провожати його улицею; -

6 Докіль не порвався срібний ланцюжок і не розірвалась золота повязка; не розбився глек над криницею та не поломилось колесо над колодїзом;

7 І не вернеться персть, у землю чим вона й була; а дух вернеться до Бога, що дав його.

8 О, марнота над марнотами, сказав проповідник, ве марнота*!

9 Опріч того, що проповідник був про себе мудрий, навчав він іще й людей знаття. Він розвідував, розбірав і зложив багацько приповістей.

10 Проповідник старався добірати хороші вискази, й слова правди списав вірно.

11 Слова мудрих - се голки, се гвозди, що добре вбиваються, а хто їх укладає, - від одного пастиря.

12 Що ж більш сього всього, того остерегайся, мій сину: складанню многих книг - не буде кінця, а й багато читання - втомлює тїло.

13 Вислухаймо ж змісту того всього: Бійся Бога й певни заповідї його; в сьому міститься все про чоловіка.

14 Бог бо судити ме все, що дїється; навіть усе втаєне, - чи добре воно, чи лихе.

Пісня Пісень 1

1 Нехай він цїлує мене поцїлунком уст своїх! Ласкавість бо твоя над вино солодша.

2 Любими пахощами пахне імя твоє, наче миро розлите, тим то дївицї тебе улюбили.

3 Притягни мене 'д собі, - ми побіжимо за тобою; царь запровадить мене в палати свої, - будемо захвачуватись і радїте тобою, ласку твою над вино вихваляти; - о, не помилилися тим, що влюбили тебе!

4 Дочки Ерусалимські! я смуглява собі, та гарна, мов ті намети Кедарські, мов килими в Соломона.

5 Ви не дивітесь, що я смуглява, - се сонце мене осмалило: Сини матері моєї погнївались на мене, заставили мене стерегти виноградник, - власного ж виноградника я не стерегла.

6 З'ясуй же, душі моїй любий: де ти пасеш? де о півднї опочиваєш? чом блукатись менї коло отар товарішів твоїх?

7 Як сього ти не знаєш, найкрасша між женщинами, то йди слїдом за вівцями й паси кізлята твої уз шатер, що пастухи собі понапинали.

8 Ти, моя любо, в мене, мов та кобилиця в колесницї в Фараона, (згорда виступаєш).

9 Прегарні щоки твої в ланцюжках, шия в тебе у коралях;

10 Ланцюжки золоті зробимо тобі з срібними кропками.

11 Доки царь був за столом своїм, видавав нард мій пахощі свої.

12 Милий мій - мов китиця мирри, у мене на грудях,

13 Милий мій у мене - мов гроно кипрове в виноградниках Енгадських.

14 Гарна ти, моя мила, о, яка ти гарна! очі в тебе гулубині.

15 А ти, мій любий - прехороший, уродливий! а постеля наша - мов трава зелена;