35 Не прийме він нїякого викупу й не вдовольниться, хоч би ти й як багато давав дарів.

Приповiстi 7

1 Сину мій! хорони слова мої, й заповідї мої ховай у себе.

2 Хорони заповідї мої й жий, і науку мою, як зїницї очей твоїх.

3 Понавязуй їх на палцї собі, й понаписуй їх на скрижалях серця твого.

4 Скажи премудростї: Ти сестра моя! а розум назви рідним (братом).

5 Щоб вони давали острах тобі від жінки чужої, що мягкими словами промовляє.

6 Ось, я раз дивився кріз крату в вікно у моїй домівцї,

7 Та й побачив серед недосьвідних, - постеріг між молодими людьми нерозумного молодика,

8 Що йшов близенько її переулок і простував до будинку її при дорозї,

9 В вечірні сумерки, в нічній темряві й мороцї.

10 І ось - зустріч йому йде молодиця в блудничій одежі, і хитрим серцем,

11 Щебетлива й невгавуща; ноги її не втерплять перебувати в домівцї в себе:

12 То на улицї, то на майдані, і переулках кує вона зраду.

13 От і обняла його, поцїлувала та й каже без сорома в лицї:

14 В мене мирна жертва: сьогоднї я сповнила обітницї мої;

15 Тим і вийшла на зустріч тобі, щоб тебе відшукати, та й - знайшла тебе;

16 Постелю мою вслала я килимами, квічастими тканинами з Египту;

17 Почивальню мою запашила я миррою, алоєм та цинамоном;

18 Ходи ж, будем до самого ранку впиватись пестощами, насолоджуватись любовю;

19 Мужа бо дома нема, - вибравсь у далеку дорогу;

20 Сакву грошей забрав він із собою, вернеться, як місяць у повнї засьвітить.

21 Так і приманила його ласкавим щебетаннєм, взяла гору над ним солодкими словами.

22 Як стій, пійшов він за нею, як ійде віл під обух, наче пес на ланцюг, наче олень під вистріл,

23 Покіль стріла не пробє печінок йому наскрізь; так бідна пташка летить на сїло, й не знає, що воно їй на погибель.

24 Слухайте ж, дїти, мене, приникайте до слів уст моїх.

25 Нехай не надиться твоє серце на її дороги, не блукайся стежками її:

26 Многих вона зранила й повалила й много сильних убила;

27 Дом її - се битий шлях у преисподню, ведучий в саме мешканнє смертї.

Приповiстi 8

1 Чи ж премудрість не покликує, чи розум не знїмає свій голос?

2 Вона стає на високих місцях, при дорозї, та на роздорожжях;

3 Вона кличе коло воріт при ввіходї в місто, коло ввіходу в самі двері:

4 Люде, се до вас я покликую, до синів чоловічих мій голос!

5 Навчайтесь, нерозумні, мудростї, і ви, глупі - розуму!

6 Слухайте, бо я про важне говорити буду, й сама се правда, що уста мої виповідають.

7 Бо саму правду говорить язик мій, а все, що безбожне, - гидота устам моїм.

8 Всї слова уст моїх справедливі; нема в них облew Rду анї омани.

9 Всї вони ясні тому, хто має розум, і справедливі для тих, що знання набули.

10 Прийміть мою науку над срібло раднїще, знаннє моє ви цїнуйте над золото щире;

11 Мудрість бо над перли дорожша, й нїчо, що можна бажати, з нею не зрівняєсь.

12 Я, премудрість, пробуваю з розумом і шукаю розважливого знання.

13 Страх Господень - значить ненавидїти зло; гордощі, високомірність, зла путь і двоязичні уста менї ненависні.

14 В мене рада й правда, я - розум, у мене сила.

15 Мною й царі царюють і праводавцї встановляють справедливість;

16 Мною правлять князї й вельможні, та всї суддї землї.

17 Люблю я тих, що мене люблять, і хто мене шукає, той знайде мене.

18 І богацтво й слава в мене, всї блага неминущі й справедливість;

19 Плоди мої лучші золота - золота найчистїйшого, а хісна з мене більше, як із найдобірнїйшого срібла.

20 Я ходжу шляхами правди, правосуду стежками,

21 Щоб подати тим, хто мене любить, справдешнє добро, й скарбівнї їх я наповнюю.

22 Господь мав мене перед розпочатком путей своїх, перш нїж що сотворив, з правіків;

23 Од вічностї мене він помазав, від почину, перед настаннєм землї.

24 Я родилась, як ще не було безодень, як ще нїде джерела водою не дзюрчали.

25 Родилась, як ще з землї не воздвиглись гори, перше нїж горби постали;

26 Як іще він не сотворив нї землї, нї степу, нї грудок тих, що з них злїпивсь круг земний.

27 Як розпростирав він небо, була я там. Як він закруглював кружало безоднї,

28 Як хмари в горі згущав, як замикав джерела безоднї (надземної),

29 Як давав морю приказ, щоб води не переступали гряниць його, як він підвалини землї закладав, -

30 Тодї була я при йому строїтелькою, й була його радістю день за днем, веселячись перед ним увесь час,

31 Веселячись на земному крузї його, радість же моя була - дїти людські.

32 Проте ж, дїти, слухайте мене; й благословенні ті, хто стежок моїх пильнує.

33 Слухайте науки, й будьте мудрі, та й не одступайте від неї.

34 Блажен, хто слухає мене, й невсипущо перебуває день-у-день у воріт моїх, та стоїть на сторожі під дверима в мене!

35 Бо хто знайшов мене, знайшов життє, й одержить ласку від Господа;

36 Хто ж грішить проти мене, душі своїй той шкодить: всї, що цураються мене, люблять смерть.

Приповiстi 9

1 Премудрість збудувала будинок собі, витесала сїм стовпів до него,

2 Заколола жертви, налила вина й приготовила стіл у себе;

3 Розіслала служебки свої, щоб покликали з городських висот:

4 Хто невчений простак, звертай сюди! а тим, що на розум убогі, сказала:

5 Прибувайте та їжте мій хлїб і вино моє пийте;

6 Покидайте дурноту, й жийте, та ходїте стежками, що вам розум укаже!

7 Хто хоче кепкуна навчати, наживе Ѱ нобі неславу, а хто докоряє безбожникові, сказу собі чинить.

8 Не картай кепкуна, бо зненавидить тебе; картай мудрого, а будеш йому любий;

9 Дай науку мудрому, - зробиться ще премудрійшим, вмудряй праводушного, а він своє знаннє примножить.

10 Почин премудростї - страх Господень, а пізнаннє сьвятого - се розум;

11 Бо тілько через мене продовжиться вік твій і причиниться тобі років життя.

12 Коли ти мудрий, то мудрий єси собі на користь; коли ж пустун ти, тобі від сього шкода.

13 Женщина нерозсудлива, щебетлива й глупа невіжа,

14 Сїдає на стілцї вона в свойму будинку, на підвисшених місцях у містї,

15 Щоб кликати тих, що йдуть дорогою, що правими дорогами своїми ходять:

16 Хто неук, завертай сюди! а недоумкові каже:

17 Вода украдена солодша, й вкритий хлїб смашнїйший.

18 А він і не знає, що там самі мерцї, а ті, кого вона закличе, - в преисподнїй.

Приповiстi 10

1 Розумний син свойму отцеві втїха, а син безумний - материне горе.

2 Не дають користї добра, неправдою набуті, правда же рятує од смертї.

3 Не дасть Господь голодувати правим, здобутки ж безбожних він їм вирве.

4 Біднїє, хто лїнивий на роботу, трудящая ж рука дає багацтво.

5 Хто лїтом жне, - се чоловік розумний; хто ж спить у жнива, той - чоловік безпутний.

6 Благословеннє над головою праведника, уста ж безбожника його насилство зацїпить.

7 Память про праведника остане благословенна, імя же безбожних огидне.

8 Мудрий приймає серцем заповідї, а безумний устами спотикається.

9 Хто ходить у правотї, ходить у безпецї; хто ж скривлює стежки, заслужить кару.

10 Хто моргає очима, розбуджує досаду, а глупий устами спотикнеться.

11 Уста праведного - се джерело жизнї, уста же безбожних неправедність ховають.

12 Ненависть сварнї роздуває, любов же всї гріхи покриває.

13 В устах розумного мудрість пробуває, на тїло ж безумного цїпок спадає.

14 Що мудрий знає, те він ховає, уста же дурного - се близька погибель.

15 Багацтво - се утверджене місто багатиреві, а злиднї - се страх убогому.

16 Праця праведного - для життя, надбаннє безбожника - на гріх.

17 Хто хоронить науку, той на дорозї до жизнї, хто ж відкидає докір, по бездоріжжу блудить.

18 Хто таїть ненависть, у того уста обманливі, а хто розсїває обмову, той дурний.

19 Многомовність не встережесь гріха, хто ж здержує язика - розумен.