— Не дає, а бере, — сказав Гайдук. — Це називається тяглість політики і дбайливе ставлення до випробуваних кадрів.

За Клинкевичем та його кирпатою супутницею йшли Басманов у незмінній боярський шапці, тримаючи за руку майбутнього російського царя, хлопчика Ніколая, Крейда з дружиною і Фощенко з начальницею протокольного відділу МЗС, майором ДерВару, повногрудою секретаркою Свєтою з посольства України у Вашінгтоні.

Гайдук пригадав стару польську приказку: Nasza kompania bardzo dobra: jeden pan z tiurmy, dwie panienki kurwy...

Вищі достойники держави та їхні подруги зайняли місця в сьомому ряду партеру, і концерт почався.

Піднялася завіса, й глядачі побачили на сцені Великий віденський симфонічний оркестр імені Моцарта — сто п'ятдесят найкращих музикантів світу в чорних смокінгах, керував якими американський диригент Ян Гонтмахер. Гайдук подумав, що після примітивних шароварних концертів доби гетьмана Махуна запрошення такого оркестру робить честь Клинкевичу.

— Дорогі друзі, починаємо концерт, — прозвучав солодкий жіночий голос, що змінив голос Швайки. — І почнемо його з приємного сюрпризу. На сцену запрошується Його величність, дев'ятнадцятий президент Києво-Дніпровської держави Вітольд-Ярополк Клинкевич!

Молодий президент легко, як білий кіт, вистрибнув на сцену і підійшов до Яна Гонтмахера. Той низько вклонився, потиснув руку Клинкевичу і підвів його до чорного рояля STEINWAY — HP.

— Виконується, — захлинався в щасливих руладах голос дикторки, — концерт для фортепіано з оркестром на тему безсмертного народного твору усіх часів, що не потребує жодної рекомендації чи коментаря!

Ян Гонтмахер став за пульт, суворо постукав паличкою і дав короткий знак Клинкевичу.

Крупним планом на екрані були показані руки нового президента — довгі пальці й перламутрове мерехтіння нігтів. Мерехтіння раптом розсипалося по клавіатурі в елегійному шопенівському вступному пасажі (Гайдук навіть порадів за Клинкевича, який і англійською володіє, й Шопена блискуче грає, не те, що Махун), коли раптом після урочистих ударів увертюри зазвучала фортепіанна мелодія «Мурки» — гімну кримінального підземелля, якому виповнилося 150 років від того часу, коли ця музика надихала одеських вуркаганів, грабіжників і мокрушників та їхніх шмар.

Овація пролунала в залі, який, почувши «Мурку», сприйняв її як щось близьке, рідне, як знак нових часів, коли не треба нікого і нічого соромитись, коли можна відкинути всі умовності попередньої епохи, коли до влади прийшли СВОЇ, коли в залі сидять Бригадири і відчувається незрима присутність самого Князя. Члени Бригад, слухаючи рідну мелодію «Мурки», вже смакували всесвітні перспективи, що відкрилися перед Територією: стати головним пересильним пунктом наркотрафіку з Азії до Європи і Америки; налагодити постачання підводних міні-човнів, що вироблялися в Керчі, наркобаронам Колумбії та Мексики; розширити й модернізувати мережу телестудій дитячого порно на Лівому березі; посилити відмивання кримінальних грошей через Кіпр, Хіос та Крейдос і далі — на весь світ.

Прямо з залу «Космічний» вже йшли дзвінки в усі провінції Території — приготуватися до вступу визвольної армії Чорної Орди для здійснення взаємовигідного товарообігу — біляві дівчата від тринадцяти років взамін на наркотики та діаманти.

Гайдук витягнув з бардачка геджет і сказав одне слово:

— Починаймо.

І одразу замерехтів екран телевізора, наче почалася снігова заметіль, згасла музика «Мурки». Натомість з'явилося натхненне обличчя Клинкевича з напівзаплющеними очима за роялем — і напис:

ВІН УБИВЦЯ

В ефір пішов чорно-білий запис камер спостереження на дачі гетьмана Махуна: спотворене ненавистю обличчя Клинкевича, його крик:

— Ох ти, суко позорна, ти надурити нас хочеш? Допоможіть йому!

Страшне, залите кров'ю, понівечене пострілом обличчя гетьмана і його очі, повні страждання, і золотий «Кольт» у руці гетьмана, стиснутий міцними пальцями екзекутора, і пострілу ліву скроню, і Клинкевич, що витирає закривавлені руки об білий жупан — цей жахливий калейдоскоп промайнув перед очима мільйонів глядачів, і камера знову повернулася до залу, де Клинкевич грав «Мурку». На екрані з'явився новий напис:

ВІН ЗРАДНИК І ВБИВЦЯ. СЛАВА УКРАЇНІ! УРА.

Трансляція концерту раптом була перервана, й на телеекрані з'явилася заставка каналу добрих новин.

— Молодець Оля, — Гайдук вимкнув телевізор.

Попереду, біля Політехнічного інституту, вони побачили кілька поліцейських машин з мигалками, що перегородили проспект Перемоги.

Невінчаний пригальмував:

— Що робити?

— Їдьте, як їхали. Це не за нами.

Перед поліцейським бар'єром скупчилося кілька автівок, які несамовито сигналили. Невінчаний під'їхав упритул до бар'єра:

— Командире, що трапилось? Я хірурга везу на операцію. Може, пропустите?

Поліцейський у чорних окулярах, хоча вже сутінки впали на землю, зазирнув у кабіну й винувато сказав:

— Пробачте, Христа ради. Я вас пізнав. Ви робили операцію моїй дружині. Але пустити не можу. Там таке робиться!

Він показав на великий продовольчий супермаркет, що стояв по правій стороні проспекту, у ста метрах від поліцейського бар'єру. Туди були підтягнуті темні штурмові бронемашини жандармерії і біло-червоні пожежні автомобілі. Верхні поверхи супермаркету палали, освітлюючи хитким червоним світлом довколишню територію. Видно було чорні постаті, що метушилися, витягуючи з магазину мішки і картонні ящики. Чулася стрілянина.

Невінчаний звернув праворуч, щоб через Старокиївську дворами і провулками прорватися до Дегтярівської а звідти — до Лук'янівского ринку і заводу «Артеміда».

— Так починаються війни, — сказав Гайдук.

Невінчаний навіть не вимовив своєї улюбленої примовки «бляха-муха». Помовчав, вдивляючись у темряву порожніх вулиць охопленого панікою міста. Ще в декількох місцях грабувалися невеличкі магазини.

— Знаєте, Ігоре Петровичу, скільки ці шакали здерли з нас за цей запис?

— Скільки?

— Півмільйона амеро. Просили в глобо, але ми не дали. Продадуть ще десять копій різним CNNaм і поїдуть на Багами.

— Гордість, гідність, гуманізм, — задумливо сказав Гайдук. — Приниження, рабство, окупація... Треба негайно збирати координаторів Фронту Визволення України. Ми ще уявити не можемо, що нас чекає.

Вони змовкли, кожен думаючи про своє.

83.

28 липня 2077 р.

ЗВЕРНЕННЯ ФРОНТУ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ Громадяни України !

Група змовників-злочинців на чолі з Клинкевичем, здійснивши злодійське вбивство законно обраного гетьмана України, генерала армії К-Д. Махуна, вчинила державний переворот, захопивши владу в країні.

Змовники пішли на найтяжчий державний злочин — відмову від суверенітету і порушення територіальної цілісності України, віддавши народ та державу на поталу найзлішим ворогам — Чорній Орді. Замість обіцяних зрадником Клинкевичем гасел «Гордість, гідність, гуманізм» український народ одержить приниження, рабство, окупацію.

В умовах, що склалися, ФВУ закликає всіх громадян України, незалежно від національності, мови, віросповідання, політичних поглядів, об'єднуватися навколо ФВУ, його політичного і військового крила.

Ми оголошуємо непримиренну війну злочинній групі Клинкевича: маємо неспростовні докази його участі у вбивстві гетьмана Махуна, які будуть пред'явлені суду, коли прийде час кари. ФВУ оприлюднить таємні матеріали, що свідчать про міжнародну злочинно-корупційну діяльність кримінально-олігархічної верхівки держави і продемонструють українському народу — хто і як наживався на його біді.

Ми оголошуємо війну феодально-олігархічному ладу держави, війну кріпацтву, в якому перебувають мільйони українців.

Закликаємо народ на боротьбу проти окупації України військами Чорної Орди.