— Наказ начальника головного управління імперської безпеки Кальтенбруннера. Вам належить разом з офіцерами і солдатами, що супроводжують грузовики, зайняти позицію за три кілометри звідси біля річки. Переріжете дорогу і оборонятимете її. Вантаж передасте моїм людям!
Офіцер уважно вивчив папірець.
— Слухаю, оберштурмбанфюрер!
Той почав обходити грузовики, приглядаючись до номерів на ящиках, робив у блокноті якісь нотатки. Біля машин залишались його люди, одягнені у цивільне.
Довгі свинцеві ящики привернули особливу увагу офіцера. Він поплескав обтягнутою чорною лайкою долонею по свинцевому боку ящика, вказав на сусідні:
— Ці п'ять до мене в машину. — Подумав і, тицьнувши на контейнери, позначені літерою «В», додав: — І ці також…
«Опель-адмірал» оберштурмбанфюрера, мало не з'їжджаючи в кювет, пробився до колони. Есесівці кинули в багажник довгі ящики, на заднє сидіння поклали ще кілька, в тому числі і кубічні. Оберштурмбанфюрер обернувся до офіцера, що супроводжував його.
— Вам все зрозуміло, Йоган?
— Яволь!
— Зробите це вночі. До озера Топліц залишилося недалеко, і ці машини, — вказав на скупчення грузовиків попереду, — можна пустити під укіс. Затоплюйте ящики якнайдалі від берега. А втім, там буде Келлер, і він покаже де…
Шофер відчинив передні дверцята.
— В Зальцбург! — наказав оберштурмбанфюрер.
… Він сидів зараз у вітальні комфортабельної квартири на мадрідській вулиці Кастеллон де ла Плана. Такий же підтягнутий і енергійний, і те, що минуло майже двадцять років з дня, коли він зустрічав грузовики з цінностями третього рейху, виказували лише зморшки на чолі та сивина. Сивина пом'якшила гострі риси обличчя: ніхто, зустрівшись із ним вперше, не подумав би, що це — один із колишніх помічників самого Кальтенбруннера. Костюм від кращого мадрідського кравця підкреслював його спортивну статуру, білосніжна сорочка, здавалося, хизувалася своєю чистотою, та й усе навколо свідчило про заможність господаря квартири: м'які фотелі, пухнастий килим на всю підлогу, бар із пляшками мало не з усього світу.
Він сидів, вільно простягнувши ноги і відкинувшись на спинку фотеля, курив сигару і спідлоба дивився на своїх співбесідників, ніби хотів зрозуміти, на Що вони здатні.
Ангель майже нічого не пив, був насторожі: знав про вовчі звички оберштурмбанфюрера СС Роберта Штайнбауера. Крім того, весь час його переслідувала думка про те, як жалюгідно виглядає він у дешевому костюмі, купленому в портовому містечку, поруч з елегантним Штайнбауеровим вбранням. Знав, що все це — пусте, що через кілька днів і він уже матиме такі ж костюми, зможе дозволити собі таку ж комфортабельну квартиру, можливо, ще й кращу, і все ж відчував себе якимось бідним родичем, майже прохачем; це обурювало і злило його, та нічого не міг вдіяти з собою, крутився на стільці і заздрив Грейтові, який почувався б вільно навіть у комбінезоні сміттяра. А полковник і справді не звертав уваги на немодну краватку та дешеві туфлі якогось неймовірного червонувато-коричневого кольору. Навпаки, виставляв ці туфлі, задираючи ногу на ногу, і вже вдруге безцеремонно підливав собі джину з прекрасної колекції Штайнбауера.
Вже з годину вони сиділи в квартирі на Кастеллон де ла Плана, а господар, здавалося, й забув про ділову частину зустрічі. Штайнбауер цікавився деталями їхньої подорожі, виявляючи чудову обізнаність, і полковник, голосно регочучи, розповідав про Крюгерів трюк із сміттярами — тепер, коли позаду лишилися всілякі хвилювання, справжні розміри небезпеки, яка загрожувала їм, скрадувалися, натомість на перший план випливали деталі другорядні й навіть комічні: як тріснув по шву на непотребному місці комбінезон, коли і Грейт сідав за кермо сміттєвоза, і як ледь не забув Ангель свій саквояж під сміттям — саквояж, де лежали крупні банкноти, чеки і ще чортзна-що.
Полковник також відчував: уся ця словесна еквілібристика є лише преамбулою до серйозної ділової розмови — недарма ж Крюгер домовлявся з оасівцями і сам особисто привіз їх у танжерський порт! Та, власне, не він був зацікавлений у діловій частині розмови, а цей сивий сибарит, і Грейт спокійно підливав собі джину — справжньої запашної ялівцівки, лише ледь-ледь розбавляючи її тоні ком,
Грейт не дуже-то й вірив Крюгеровим балачкам про мало не туристичну подорож та ще з мільйонною винагородою і догадувався, що сивоголовий есесівець натискатиме на них, але твердо знав: той злізе там, де сяде, якщо запропонована Крюгером подорож виявиться авантюрою. Тому й насолоджувався комфортом Штайнбауерової квартири, дивуючись, чому червоніє і крутиться на стільці Ангель. Правда, Штайнбауер для Ангеля все ж колишнє начальство, та плювати взагалі на начальство — і нинішнє, і колишнє, якщо маєш повний гаманець. Він, Грейт, який ще недавно тягнувся перед бригадним генералом Блекером, чхати хотів зараз і на самого головнокомандуючого.
Розумна голова — Ангель, а все ж є в ньому щось… Так і не вирішивши, що саме заважає Ангелеві, полковник потягнувся за сигарою. Штайнбауер палив справжні, гаванські, і не які-небудь другосортні, а по п'ять доларів за штуку. Це піднесло його трохи в очах Грейта, і він посміхнувся Штайнбауеру зовсім приязно.
— Де ви дістаєте гаванські? Зараз після подій на Кубі це справжня рідкість.
— Живемо не одним днем, — відповів той ухильно, і Грейт подумав: цей ділок таки вміє зазирати в майбутнє. Чув погомін, що він очолює мадрідську торговельну фірму, яка поставляє понад чверть усіх матеріалів, закуплених американцями у Західній Європі для будівництва військових баз в Іспанії: збірні ангари, сталеві конструкції, труби та інше. А той, хто підтримує контакти з американцями, на думку Грейта, не позбавлений розуму.
Запитання полковника стало для Штайнбауера сигналом, що звичайні у таких випадках світські розмови вичерпали себе. Наче роздумуючи, повторив:
— Живемо не одним днем, панове, і ми допомогли вам е-е… — зам'явся, підшукуючи слова, — дістатися до Іспанії, маючи на увазі…
— Крюгер казав про якусь подорож, — недбало вставив полковник, зиркнувши, як зреагує Штайнбауер.
Той повернувся до Грейта всім корпусом, витримав його погляд і впевнено вів далі:
— Я не хочу, аби поміж нас були якісь недомовки, панове, і тому пропоную відкриту гру. Ми вибрали вас тому, що гауптштурмфюрера я знаю давно, а про вас, — посміхнувся Грейтові, — про вашу енергію і винахідливість начувся від Крюгера.
— Мене тішать такі слова, містер Штайнбауер, — нахилив голову полковник. — Але слова в наш час…
— Найдешевший товар, — закінчив той. — І я згоден з вами. Саме тому і змушений попередити вас, що наша розмова не для третіх вух…
— Ви могли б не попереджати, — нарешті подав голос Ангель.
— О-о! У вашій скромності я впевнений! — відрізав Штайнбауер, і Грейт подумав, що Ангель справді в нього на добрячому гачку. — І все ж я ще раз повторюю це, бо наша організація…
Полковник здивовано випростався.
— Організація?..
— Ви могли впевнитися в цьому. Адже французький військовий корабель…
— А-а… — зрозумів Грейт. — ОАС та інші.
— Саме так! — ствердив Штайнбауер. — Але ми ухилилися трохи, панове. — Тепер він підібрався в кріслі, від колишнього Штайнбауера, випещеного й світського, не залишилось і сліду. Сидів прямий і підтягнутий, певно, сидів так колись у своєму кабінеті на Лейпцігерштрассе і говорив, наче інструктував своїх підлеглих. — Ви, певно, чули, панове, про скарби, заховані при нашому відступі в Австрійських Альпах. Повинен інформувати вас, що чутки про них, якщо й перебільшені, то не набагато. Ми, правда, не мали тоді часу, щоби заховати все так, як належить, і деякі тайники були потім розкриті — частково випадково, частково через наш поспіх, і, тепер я можу визнати це, самовпевненість, яка межувала з недбалістю. Але значна частина цінностей усе ще лежить у штольнях та озерах Австрії. До деяких тайників уже втрачено ключі, але не до всіх. Особисто мені відомі дві схованки, де зберігаються зливки золота та інші цінності. Я сам обладнував ці тайники і вжив заходів, щоб їх не розкрили…
