— … Я хочу запропонувати досить вигідний бізнес, знаючи вас як людину рішучу, що може не звертати увагу на моральний бік справи…
Кельнер виринув з-за його спини, як привид, поставив пляшку і так же безшумно зник, побачивши нетерплячий жест Хагена.
«На що не звертати увагу?» — кінець фрази Хагена застряв у пам'яті Грейта і чомусь стривожив його. Він нахилився над столиком і, зустрівши уважний погляд рожевощокого, не відвів очей.
— Що вам потрібно? — запитав, буцімто тільки-но побачив його.
— Ваш професіональний досвід, ваша сила, ваш розум, — не роздумуючи, відповів той.
— Це не так уже й мало!
— За все це вам плататимуть копійки, а я пропоную приблизно тридцять тисяч доларів на місяць.
Грейт глянув на німця як на божевільного. Шахрай чи шантажист? Але той дивився спокійно, навіть поблажливо і продовжував так, наче йшлося про дрібниці:
— Зрештою, все залежить від нас, при деякій oneративності й винахідливості можемо збільшити цю суму…
Грейт відкинувся на спинку стільця й нестямно зареготав.
— Не робіть із мене дурника, як вас там!.. Я не люблю жартів. Ви, певно, того… — покрутив пальцем біля лоба. «А може, гангстер? — подумав раптово. — Звичайний грабіжник, якого розшукує поліція?» Мимовільно озирнувся довкола: саме у таких кишлах вони і збираються. — Вам не втягнути мене в авантюру!
Рожеві щоки Хагена зробилися зовсім червоними.
— Я нікого і нікуди не збираюся втягувати. Я пропоную, а ваша справа — прийняти мої пропозиції чи відхилити їх. Звичайно, наша розмова не для третіх вух, але кінець кінцем розмовляємо ми без свідків, і. вам важко буде довести щось. — Налив віскі у склянки, мовив різко: — Я не божевільний і не збираюсь пропонувати вам почистити сейфи місцевого банку. Для цього існують, — скривив губи, — більш поважні корпорації. До того ж є багато способів менш ризиковано заробляти гроші. Один із них я і хочу запропонувати вам…
Грейт жодним словом не підохотив його.
— Заздрю вашій витримці, містер Грейт, — кинув Хаген по паузі. — Це ще більше спонукає мене до співробітництва з вами. Пропоную вам місце особистого пілота шейха Хіжі Селаспі…
Полковник не витримав і зареготав:
— Може, це ви шейх? Тоді продовжуйте розповідати арабські казки. Іноді я схильний до гумору…
— Ви щось чули про Близький Схід? — не звернув уваги на іронію Хаген.
— Лампа Аладіна, сорок дев'ять розбійників, гареми…
— О-о! Ви підійшли до суті…
— Не морочте мені голову! — обірвав його Грейт. — Найбагатший шейх Сходу навчився вже рахувати гроші і знає, що за тридцять тисяч доларів він купить не одного пілота, а принаймні десять.
— Якщо не більше, — підправив полковника Хаген, — причому першокласних.
— А ви хочете довести мені…
— Слухайте мене уважно, — притишив голос німець і, схилившись над столиком, поманив пальцем Грейта. — Ви уявляєте, полковнику, скільки коштує в Аравії красива європейська дівчина?
Грейт озирнувся на розмальовану супутницю Хагена, що самотньо допивала вино.
— П'ять доларів за ніч, — мовив презирливо. — Можливо, там націнка. Враховуючи місцеві умови…
— Навіть таку лахудру, — відповів Хаген вагомо, — можна продати нафтовому шейху середньої руки за чотири-п'ять тисяч фунтів стерлінгів!
— Невже знайдеться дурень, який заплатить за неї десять тисяч доларів? — не стримав здивування Грейт.
— За двадцятирічну вродливу дівчину з гарною фігурою, яка до того ж має середню освіту, — діловито вів далі Хаген, — можна одержати не менше дванадцяти тисяч фунтів.
— Це ж близько тридцяти тисяч доларів! — перевів фунти на американську валюту Грейт. — Невже люди отак кидають на вітер гроші?
— Навіть не дуже-то й багатий шейх має в гаремі двісті-триста наложниць, — пояснив Хаген. — Кількість і якість цього товару свідчить, так би мовити, про суспільне становище східного владики. Вродливі білі дівчата в гаремі є ніби символом могутності і знатності шейха, якщо хочете, його візитною карткою.
— Особисто я, — байдуже відповів Грейт, — не дав би за найвродливішу блондинку і тридцяти доларів.
— Коли мова йде про престиж, — зітхнув німець, — на Сході платять шалені гроші…
— Але я не бачу зв'язку між вашою пропозицією і цінами на дівчат на Сході.
— Невже ви нічого не зрозуміли? Я хотів сказати, що обов'язки особистого пілота шейха Хіжі Селаспі полягатимуть не лише в керуванні літаком…
— Так, так, — почав розуміти Грейт. — Отже, вербування і доставка живого товару на Близький Схід?
Хаген задоволено потер руки:
— Ви недалекі від істини.
Грейт рішуче відсунув від себе склянку.
— Але ж це, наскільки мені відомо, переслідується законом?
— Гра варта свічок, — мовив Хаген вагомо, — В наші часи люди ризикують життям в більшості заради мізерії. Досвідчений білий солдат одержує в Конго…
— Мені відомо, скільки одержує солдат в Конго, — перебив Грейт, — але кожний рахує гроші лише у власній кишені. Особисто я ніколи не цікавився чужими справами.
— Чудова риса характеру, — схвалив Хаген і запитав: — Наскільки я зрозумів, вам до вподоби моя пропозиція? В загальних рисах, так би мовити.
Грейт не відповів, лише поцокав нігтями по склянці.
— Якщо так, — сприйняв його мовчання за згоду Хаген, — я буду одвертішим і познайомлю вас із характером діяльності нашої фірми, коли не заперечуєте проти такої назви.
Полковник схвально кивнув і наповнив склянку Хагена. Дивлячись, як Грейт наливає йому віскі, німець не міг приховати переможної посмішки, та одразу опанував себе. Відпив трохи, і довірливо-інтимні інтонації зазвучали в його голосі:
— Власне, особистий пілот Селаспі — чистої води фікція. Я вже сплатив вартість літака шейхові, але є домовленість, що офіційно він і надалі належатиме йому. Так зручніше — в нашому світі, поділеному численними кордонами, це полегшує переліт з одної країни в іншу і допомагає швидко владнати деякі формальності. — Хаген на мить завагався, та все ж запропонував: — Ви можете стати моїм повноправним компаньйоном, сплативши половину вартості літака. Коли у вас нема зараз вільних грошей, я почекаю. Зрештою, якщо ми домовимось, я можу погодитись на виплату. Та це, певно, не знадобиться — два-три вигідних рейси окуплять всі витрати.
— Який літак? — коротко запитав Грейт.
— «Дуглас», двомоторний.
— В якому стані?
— Техніки запевняють, що кращого й не бажати.
— Літак тут?
— На жаль… — розвів руками Хаген. — Я вимушений був залишити його у Сіцілії. Звідти ми можемо без особливих труднощів переправити партію дівчат. Злиденна країна, а дівчата є гарні. Варто хоч трохи пообіцяти їм, як готові на все.
— Невже їх так приваблює перспектива гарему?
— Ну, що ви! — аж здивувався Грейтовій наївності Хаген. — Ми укладаємо з ними контракт на якусь роботу. Головне — швидко і безшумно посадити їх у літак. Потім вони у наших руках, і маємо достатньо засобів, щоб загнуздати непокірних.
Грейтові захотілося виплеснути німцеві в обличчя залишки віскі. Вже було підняв склянку, та рука чомусь застигла, він лише переставив склянку ближче до себе.
— А раніше ви з ким е-е… працювали?
Обличчя Хагена затуманилось: видно було, що він щиро сумує.
— О-о! У мене був чудовий компаньйон. Ас! Сам Герінг любив і поважав його. Може, чули: Ганс фон Шомбург, підполковник, відомий льотчик-винищувач?
Грейт похитав головою, буркнув щось невиразне.
— Дурна смерть, — з жалем мовив Хаген. — Купався в морі, не розрахував сили і потонув. Розумієте, був шторм, я йому казав: не лізь у воду, а він — уперта голова! — пірнати під хвилі. Ну, й забарився, вдарило головою об скелю…
«І ти зараз у безвихідному становищі, — подумав Грейт. — Але хто йому міг вказати на мене?» Та запитав зовсім інше:
— Ви також воювали проти нас?
Хаген не відповідав кілька секунд, тінь майнула його обличчям, Грейтові здалося, що німець знітився. Але той відповів і без натяку «а розгубленість:
