— Ви стріляєте в панцир, Лідо. Це не має сенсу.

— У гарпуна є спеціальне свердло.

— Там панцир завтовшки метр…

Тим часом меч чудовиська опинився поряд із червоним катером. З катера в нього вистрелили, але гігантська кістяна пила невблаганно насувалася на мисливців. Пілот червоного катера здійснив різкий маневр. Катер ліг на правий борт і в останній момент ухилився від удару меча. Зброя монстра ледь зачепила корму. Але тієї ж миті, коли на червоному катері лунав сигнал повторної атаки, з води виринув ще один меч, який не поступався у розмірах першому.

— Їх двійко, о-о… — здивувалася намісниця. Другий меч виріс просто перед носом червоного катера. Навіть миттєвої реакції пілота не вистачило, щоб уникнути удару. Фільтри шоломів не змогли заглушити страшний хрускіт, з яким розсипався корпус катера. Меч цілком виринув із води, за ним з'явилося схоже на древню ракету ребрасте чоло контрамінатора. Шматки катера сповзли його наростами й хащами чорних водоростей. У серпоподібній ущелині панцира блиснули червоні щелепи і жахливі зуби монстра. Вони витягли з води фігурку в яскраво-червоному комбінезоні. Вона здавалася крихітною, порівняно з чудовиськом. Мить — і людина щезла в пащі.

— Хто це був? — Унно натиснула на сенсор монітора, перемикаючи його на зелені відмітки персональних систем життєзабезпечення. — Упс. Бідний Джилі. Так і не встиг стати віце-адміралом… А де ж сенатор?

— Ось він, — ксенобіолог показала на блискучу крапку, огорнуту піною. — У нього золотистий шолом. Спробуємо врятувати?

— Пізно. Оце ж і є дурні мисливські понти. Потрібно було не вимахуватися, а брати з собою бойових кіборґів.

Намісниця мала рацію. За секунду і Рехинальдер став жертвою мечоносця. Той філіґранно застромив сенатора на жало меча, а його менший партнер грузно перевернувся під поверхнею океану, ліг на спину, відкрив пащу й злизав запропоновану здобич. На сканері погасла друга зелена «крапка життя».

— Менший — самиця, — здогадалась Вей. — Самець її годує…

— …м'ясом імперських лордів. Як зворушливо.

— Тепер вони візьмуться за нас.

— Треба змінити зброю, — Унно з несподіваною для її віку вправністю зістрибнула на дно катера й дістала з контейнера щось масивне з довгим і тонким дулом.

— Кінетичний атакер?

— Кінетик, точно, — Унно з тією ж легкістю повернулася на місце командира. — Саме для таких ось рибок, дитинко…

— Ви вб'єте їх.

— А що ти мені пропонуєш? Погратися з ними в доганялки? — просичала намісниця, прицілюючись у мечоносного монстра, який знову виринув із запіненої води.

Пролунав постріл. Телескопічний ствол атакера склався втроє, виплюнув кулю — розігнаний майже до космічної швидкості надтвердий циліндрик — і знову випростався на всю довжину. Пробиваючи тіло монстра, циліндрик повинен був розвернутися в диск і пробити в тілі ксеноморфа вбивчий тунель. Проте мечоносець, ніби не відчуваючи удару, продовжував насуватися на синій катер.

— Якого біса?! — Уно знала, що не могла схибити.

— У нього губчата плоть і вона поділена мембранами, — пояснила ксенобіолог невразливість контрамінатора. — Я все ж спробую гарпуном.

— До біса гарпун! Бери другий кінетик! Пробий його ще раз! — намісниця вправним рухом змінила на атакері підствольний модуль розрядника і спрямувала в чоло чудовиську другу кулю.

Цього разу контрамінатор відчув удар. Закута у панцир гігантська жива торпеда стала дибки. Віяла мацаків оточили її рухомою короною. Від тварини виходила люта сила. Червона паща відкрилася на всю ширину панцирної «амбразури».

— Ага! — крикнула Унно. — Отримав!

За мить сорокаметровий гігант важко впав на поверхню води. Піднята ним хвиля прокотилася катером, ледь його не втопивши. Намісниця не втрималася і впала на пілота, котрий саме намагався обійти монстра крутим віражем.

Ґвен Вей вистрелила з гарпунної гармати за секунду до падіння мечоносця у воду. Їй здалося, що срібляста стріла-ракета потрапила до пащі чудовиська.

Краєм ока вона помітила жовтий катер, який намагався перехопити мечоносця-самицю. Командуючий, який стояв на гарпунному пості, також озброївся атакером.

Цієї ж миті катер Унно налетів на один із мацаків монстра, товстий, як опора поселенського купола. Удар був жорстким, Вей опинилася за бортом. Страхувальний канат почав підтягувати її до катера, але ще одне щупальце виринуло з води і повисло над ксенобіологом. Вей інстинктивно пірнула. Цієї миті поверхню води над її головою залило сліпуче біле світло, так, ніби над океаном вибухнув великий метеорит.

Вода навколо ксенобіолога пінилася. Гігантська маса ринула вниз, тягнучи Вей до водоверті. Вона відчула ривок, канат рятівного приладу ослабнув, захищаючи її від травм. Перед очима баронеси промайнула темно-фіолетова безодня кідронійського океану. Нею рухалися грізні глибинні тіні — чи то неосяжні поля водоростей, чи то грандіозні колонії головоногих, які забезпечували ненажерливих панцерних чудовиськ їжею. Видовище живих глибин зачаровувало, манило до себе. Та рятівна автоматика продовжувала виконувати задану програму. На комбінезоні Вей виросло яскраво-жовте ґроно надувних камер і виштовхало ксенобіолога на поверхню.

Коли її шолом випірнув із скуйовдженої води, Вей побачила дивовижну картину. За декілька метрів від неї на хвилях колихався перевернутий синій катер. Ось лише синього кольору на ньому залишилося мало. Майже всю поверхню катера вкривала чорна кіптява.

Ні мечоносця, ні жовтого катера, ні буйків не було видно. В небі, над головою ксенобіолога висіла величезна чорна хмара, підсвічена знизу променями Абелари. Вей поглянула на Захід, звідки повинні були підійти великі кораблі мисливської флотилії. Димове покривало заважало розгледіти горизонт, але тиша в комунікаторі насторожувала.

«Ядерний заряд?» — такою була її перша думка. Цієї миті воскрес комунікатор:

«Відгукніться! Викликає катамаран «Крон»! Відгукніться! Що у вас там сталося?»

«Я Ґвен Вей. Перебуваю біля синього катера».

«Катер бачимо. Ви поранені?»

«Здається, ні».

«Ми вас бачимо, леді Вей. Повторюю, ми вас бачимо. Зараз розпочнемо евакуацію. Спробуйте втриматися на воді, ми вже близько».

«Звісно, спробую, — подумала ксенобіолог, — що ж мені ще тепер залишається…»

Цієї миті щось велике, живе й вимогливе торкнулося її ніг.

Купол поселення

«Благословенне починання»,

планета Кідронія (4КВ67:3),

система зірки Абелари.

16 семпрарія 416 року Ери Відновлення.

Прохідний танк пробив ґрунт під куполом «Благословенне починання» на відстані тридцять метрів від групи аґента «Ягда». Спірально-зубчасте рило танка ще оберталося, розкидаючи подрібнену породу, коли з кабіни вистрибнули два клони, точні копії Гумма.

— Дивись-но, товсточолий, братиська до тебе приїхали, — посміхнувся «Ягд». — У тебе, бува, сьогодні не день народження?

— Немає помочі, більшої за поміч Велудумана! — виголосив Гумм.

— Воістину, — буркнув аґент.

А тим часом клони наблизились. Один із них вийшов уперед, приклавши праву руку до серця і привітався з Налгате.

— Ми раді бачити вас живими, Преподобна сестро!

— Мир вам, діти Держателя!

— Ми захопили всі тутешні рудники, сестро, і зараз розпочнемо атакувати поселення. Ми визволимо Єсіхі від паразитів.

— Ідіоти, — прокоментував аґент.

— Можливо, ви поспішили? — Налгате стривожилася.

— Ми тепер сильні. Ми вбили двох нових роботів Джи Тау і зняли з роботів потужні гармати. Ми не боїмося їхньої зброї.

— А даремно, — завважив «Ягд».

— Він висловлює свою власну думку? — поцікавився клон у Налгате, киваючи на аґента.

— Він говорить від мого імені, — захистила того Знаюча. — Невже Преподобні сестри схвалили ваше повстання?

— Ми довго готувалися і нагромадили великі сили. Мозок поселення зараз погано працює, ми захопимо «Починання» і літаючі машини, а потім рушимо до центрального поселення. Нас багато! Вся Єсіхі стане нашою.