— Нам пощастило.

— А «скриньці» не пощастило.

— Атаку такого типу відбити неможливо, — Джанґі матеріалізувалась із хмари пороху. В світлі ліхтаря блиснули її капральські лички і п'ятикутник гвардійського значка. За фігурою десантниці Вольск ніколи б не визначив, що перед ним жінка. Капрал була вищою від нього на півголови і помітно ширшою в плечах.

— А що з дискоїдами?

— Їх не зачепило. Постріл був одним-єдиним і високоточним. Укав стріляв мегаджоулевим магнітором з великої відстані. Двадцять три чи двадцять чотири кілометри, зараз уточнюємо. Перехопити магнітора, якщо він уже набрав швидкість, здатні лише променеві гармати типу «тадіран». У нас тут такої зброї немає. Але укава було знищено за штатною схемою. В межах наших можливостей ми відпрацювали ситуацію на всі сто відсотків.

— Вони ж могли зруйнувати «скриньку» будь-коли, але вибрали саме той момент, коли ми були біля плити, — завважив Вольск.

— Це заколотники, — запропонував свою версію Чандрасекар.

«Усім зібратися біля отвору», — скомандував голос Некіча.

Роботи пробили завал і укріпили прохід керамічною піною. Вже за кілька хвилин археолог зміг оцінити можливості зброї, яку капрал Джанґі назвала «магнітором». Товсту металічну плиту, що перегороджувала доступ до «чорної скриньки» колонії, розірвало. Немов ультразвукова відкривачка пройшлася накривкою харчового контейнера. Нерівні краї величезної діри вивернулися назовні. Броня кіборґа-«павука», який намагався підібрати код доступу, потріскалася, його біонічна плоть витекла на підлогу печери, обвуглилась і курилася.

«Цу! Від „скриньки“, скоріш за все, залишився самий попіл», — вирішив Вольск.

Першим в отвір вліз десантник Густав, за ним рушили капітан, Джанґі і спеціалісти. Світло ліхтарів не могло промкнутися крізь пил і дим, які заповнили приміщення. Під ногами хрускотіли дрібні уламки якихось агрегатів. Згори звисали відірвані кронштейни стельової ферми. Десантники обережно, крок за кроком, пройшли вглиб приміщення і знайшли там ще одну дверну плиту. Магнітор вивернув її з монтажної рами, і тепер плита стояла ребром до входу, перегороджуючи шлях. Навіть робот не подужав зрушити з місця цю багатотонну конструкцію.

— Взагалі, тут можна просунутися, — оцінив Густав.

— Боки дверей деформовані, можна пошкодити шланги, — попередила капрал.

Проте Густав уже протиснувся між плитою і рамою. За ним рушила Тама, потім Чандрасекар і Марков. Вольск втягнув живіт, зняв з пояса пенал з інструментами, променевик і теж проліз крізь вузьку шпарину. В новій кімнаті пилу й диму було менше.

«Накопичувача не зруйновано, — почув він голос Чандрасекара. — Зовнішня панель розплавилася, але сама капсула ціла».

Вольск обережно оминув товсту циліндричну колону і побачив освітлений ліхтариками Тами і Густава інформаційний накопичувач — куб висотою у половину людського зросту. Вибухова хвиля зірвала його з кріплень, але панцир стародавнього агрегата уцілів.

— Ці піфійки колись таки вміли робити техніку, — констатував детектив.

— І тепер уміють, — відізвався сержант. — У них завжди були розвинені металургія і технології виробництва анізотропних кристалів… Спеціалісте Вольск, — звернувся він до археолога, — чи зможете ви увійти до бази даних накопичувача?

— Мені потрібні сканер із дельта-портом і декодери тіньових сигналів…

— Усі кіборґи Джи Тау обладнані такими сканерами.

— Тоді спробуємо протягнути кабель через двері. Адже кіборґ сюди ніяк не пролізе.

— Не пролізе, твоя правда, — погодилась Тама. — Доведеться встановити дельта-порт через кабель. Тож ми з вами, спеціалісте Вольск, саме цим і займемося. А спеціалістові Маркову і сержантові Чандрасекару я доручаю оглянути той укав, що намагався знищити «скриньку». Вважаю, що це не заколотники спрямували сюди укава. Його відправили ті, кого ми шукаємо.

— А радник Гело схвалить таке розпорошення наукової групи? — поцікавився Марков.

— Зараз дізнаємося, — лейтенант Шайнар намацала гнучку антену на лівому плечі й видовжила її. — Кодований канал обіцяли тримати відкритим.

Затока Саргоніс, Океан Нелі,

планета Кідронія (4КВ67:3),

система зірки Абелари.

16 семпрарія 416 року Ери Відновлення

Три катери спочатку вийшли в аванґард, а згодом відірвалися від великих катамаранів мисливської флотилії. Залишаючи за собою пінні водяні вали, вони ніби летіли фіолетово-чорним дзеркалом океану до буйків, якими загонщики позначили можливе місце виходу мечоносця з підводних печер. У червоному катері перебували Джилін і Рехінальдер, у жовтому — командуючий і мер Центрального поселення, у синьому — намісниця і Ґвен Вей. Назустріч флотилії над Океаном Нелі сходило сонце Кідронії — Абелара. Її світанковий диск був не рудим, а радше нагадував колір стиглого авокадо. Край диска ледь означився на обрії і в зеніті ще не розсіявся темно-малахітовий ранковий туман. Проте на Сході густа зелень нічного неба вже розійшлася під тиском шафранового ґала. Воно зростало, ширилося, палахкотіло золотаво-агатовим світлом і затьмарювало зірки. І тільки на заході, в епіцентрі відступаючої ночі, й далі наливалося зловісним гнівом біле око Кастора.

— Таке видовище варте безсонної ночі, правда ж, Ґвен? — здавалося, намісниця була не в змозі відірватися від світанкової панорами океану. Сріблястий комбінезон підкреслював військовий вишкіл Ліди Унно. Зараз ніхто б не сказав, що під дзеркальним панцером ховається тіло сімдесятирічної старої.

— Красивіше, аніж на Сельві, — погодилася з намісницею арпікранка. — Там усе вкрите туманом, вічні випаровування й дощі.

— Я ніколи не була на Сельві. Але мій дід провів там у вигнанні майже вісімнадцять років. Він був воїном. Стратегом і людиною бездоганної репутації. Непохитної репутації, — Унно сперлася на ребрастий корпус реактивного гарпуна. — Там загинула його дружина. Моя бабка. Вона була праправнучкою імператора Деко Асміра, а загинула у шлунку якоїсь паскудної сельвійської тварюки. Навіть могили її немає. Мене назвали Лідою на її честь.

— Я читала в підручнику про вашого діда, сімнадцятого герцоґа Кларта. Там написано, що він був радником Іріте Ойзеле. На Сельві навіть є озеро Кларта. Найбільше озеро на планеті.

— Ви бачили озеро Кларта?

— Так, і не лише бачила. Ми виловлювали там хижих сельвійських черепах. Озеро оточене безмежними болотами, де черепахи полюють на інсектоподів[54] і дрібних рептилій. Проте розмножуються вони винятково в чистій озерній воді.

— Болото… Черепахи… Погляньте, баронесо, здається, щось виринає, — Уно показала на воду за правим облавком катера. Там несподівано виникло світле пінисте коло.

На червоному катері спалахнув сигнальний вогонь. Лорд Джилін таки добився свого. Великий мечоносець-контрамінатор ішов в атаку на аванґард мисливської флотилії. За мить у тому місці, де намісниця помітила піну, з фіолетової води почав підніматися велетенський меч. Жовто-зелене ранкове світло грало на його білих зазубринах і гострезному жалі. Баронесі це видовище здалося вельми символічним. Древнє життя Єсіхі повставало проти прибульців і поневолювачів.

— Дуже великий, — визначила Ґвен Вей. — Увімкніть підводного монітора.

Пілот катера виконав наказ ксенобіолога. На охоплений екраном простір насунулась велетенська туша монстра. Конічна громада, вкрита наростами і дрібною океанічною фауною.

— Це його лобова частина, — пояснила Ґвен. — Поверхня лобового сектора — суцільний ороговілий панцир. Є тільки отвори для очей і пащі.

— Він атакує катер Джиліна, — визначила Унно. — Він утричі довший за катер.

— Уп'ятеро.

— Спробуємо його підстрелити, — намісниця взялася за руків'я гарпуна. На екрані з'явилася прицілочна відмітка.

— Джилін на вас не образиться?

— Та пішов він…

— У гарпуні наркотик?

— Щось схоже, — намісниця поєднала прицільне коло з відміткою і натиснула на гашетку. Апарат засичав і виплюнув довгу сріблясту стрілу.