— Натяк зрозумів.

— От і добре.

— А чому ми ще не стартуємо?

— Ми, Алексе, вже давно летимо. Надзвичайно м'який старт. У цього блюдечка круті пілоти.

Мисливський табір на березі затоки Саргоніс,

Планета Кідронія (4КВ67:3).

15-16 семпрарія 416 року Ери Відновлення

— Ось ми з вами і познайомилися, Ґвен, — намісниця мило посміхнулася.

— Я також рада, лордесо.

— Можете звертатися до мене на ім'я. Ви дуже красива. Ви нагадали мені мої молоді роки, коли я була капітаном корабля. Хороші були часи.

— Вам і тепер нічого не бракує, Лідо.

— Припиніть, баронесо. Між вашими п'ятьма десятками і моїми сімома з хвостиком величезна відстань. Восьмий десяток — уже не криза, Ґвен, а очевидний занепад. І жодні досягнення косметології його не приховають. А у ваші роки… О, у ваші роки я була невтомною у всьому. І дуже амбіційною. Адже ви також амбіційна, чи не правда, Ґвен?

— Я науковець. Моя професія мені подобається.

— Так, я чула про ваші досягнення. Як зветься ота ваша жаба? «Смердючка Вей?» Кумедно… А ті ваші університетські гострослови вас так, бува, не називають?

— Поза очі іноді називають. Галузевий гумор, Лідо. У вас, кажуть, у молодості також було цікаве прізвисько. Ймовірно, воно з'явилося внаслідок вашої невтомності.

— Можливо, й було, я вже не пам'ятаю, — намісниця обернулася до Тени Ферфакс. Вона саме зайшла до житлового блоку.

— Чого тобі треба? Ти вже готова?

— Так, мем. Я не з приводу бою. Лорд Джилін хоче з вами поспілкуватися.

— Це терміново?

— Це невідкладно.

— А зв'язатися через комунікатор він зі мною не може?

— Він просить вас пройти до «червоної зони».

— У таборі вже обладнали «червону зону»?

— Так, мем. У третьому модулі. Він ліворуч звідси, з червоною смугою на шлюзі.

— Добре, йду… Вибачте, Ґвен. Ми ще продовжимо з вами цю захоплюючу бесіду. Ви ж не відмовитесь приєднатися до нас під час бою?

— Я не люблю кровопролиття.

— Крові буде зовсім трошки. Моя клонка притисне цю блонді до бар'єру через сорок секунд.

— Це ми ще побачимо, — пообіцяла Тена і труснула густою гривою золотого волосся. Вона не зводила з баронеси недоброго погляду.

— Звісно, дитинко, подивимося. Бережи себе. А ви, Ґвен, приходьте. Попліткуємо про смердючих жабок.

— І про панелі.

— Що-що?

— Мені казали, Лідо, що в добрі старі часи офіцери вашого рейдера дали вам прізвисько «Масажна Панель».

— Гм… Навчилася кусатися у своїх жаб, так? Ну-ну… — намісниця жовчно посміхнулася, потім помахала пальцем у бік Тени:

— Ти нічого не чула, блонді. Зрозуміла? Уб'ю.

— Так точно, мем! Я нічого не чула.

— Вірю… Не запізнюйтеся, баронесо! — вигукнула Унно вже з порога шлюзу. Її закутий у діамантову броню кіборґ-охоронець ковзнув за намісницею.

— А ви граєтеся з вогнем, докторе Вей, — сказала Тена, коли вони з Ґвен залишилися наодинці. — Намісниця надзвичайно злопам'ятна.

— Це ви граєтеся з вогнем, прем'єр-лейтенанте Ферфакс. Ви і весь ваш клан.

— Погрожуєте?

— Попереджую.

— Навіть так, попереджуєте! Ваші люди сьогодні викрали Знаючу з «Благословенного починання». І вбили там трьох бійців полковника делла Варди. Трьох офіцерів з управління «С». Ви почали першими, а не ми. І якщо ви думаєте, що ваш Маккосліб…

— Заткніться.

— Не затикайте мені рота, Вей. Невдовзі пошкодуєте про це. Чи, може, ви ще не зрозуміли, що ви тут заручниця?

— Будь ласка, залиште мене, прем'єр-лейтенанте. Це моя частина житлового модуля. Мені необхідно відпочити.

— Добре, я піду. Відпочивайте. Поки що. Але не раджу вам, Вей, ходити табором без супроводу. Джи Тау прагнуть відомстити за своїх. А вони у нас не звикли стримуватися. Тут вам не Арпікран.

— Я врахую вашу пораду.

— До скорої зустрічі.

Ґвен не відповіла. Вона часто опинялася в небезпечних ситуаціях і добре володіла собою. Вона знала: зараз через приховані пристрої на неї дивляться вороги. Хай дивляться. Вона зняла одяг і зайшла до кабінки водяного масажеру. Єдиною достойною лінією поведінки, яку вона обрала в цій ситуації, була цілковита байдужість. Наелектризовані струмені прилипли до тіла. Цікаво, чи намісниця також спостерігає за нею зараз? Дивиться, як струмені води стікають її стегнами, пласким животом, пружними м'язами тренованих ніг. Кажуть, що лордеса віддає перевагу жінкам. Якщо так, то нехай собі роздивляється, нам не шкода…

Чи можуть змовники вбити її, баронесу Вей Великосіртську? Вбити, щоби спровокувати Ланса на передчасні дії? Навряд чи. І зовсім не через те, що вона аристократка. Вони все врахували і знають, що Ланс ніколи не піддасться на їхні провокації. Навіть через свою подругу. Вони будуть обережні. Особливо тепер, коли їм завдали випереджувального удару. Удар несподіваний, якщо врахувати те, що Атлопатек терміново зібрав змовників у поспіхом спорудженій і, відповідно, не дуже надійній «червоній зоні». Їм треба порадитися. Ще б пак! У них з-під носа вивезли тіло Знаючої, і вони розгубилися. Вони ж запевнили себе і своїх прихильників, що лише вони можуть вести ігри без правил. Гадали, що підтримка канцлера є вирішальним фактором. Вони прорахувались і тепер самі бояться. І тому вона, спадкоємиця Веїв, суворих правителів і воїнів старого Марса, пройдеться їхнім табором без супроводу. Піде подивитися на цей дивний бій. І нехай клонка-боєць покаже цій сучці Ферфакс, де зимують інопланетні жаби.

Арену для бою обладнали у найбільшому з модулів. Формою ця арена нагадувала вантажну платформу населеного купола. Ґрунтовий майданчик у центрі модуля роботи розчистили, утрамбували і залили швидко твердіючим ізолятором. Вздовж периметру протягнули еластичні канати. Для задніх глядацьких рядів поставили імпровізовані трибуни. У модулі зібралося більше двохсот уболівальників. Мисливці й гості стояли у перших рядах. Спеціально для такого випадку для лордів і старших офіцерів встановили привезені з бази Гардік троноподібні стільці. Роль судді взяв на себе тертий у таких справах капітан «Сарматії». Його лиса голова впевнено виблискувала в променях ґалогенних ламп, а суддівський жезл, виготовлений з обрізка труби, скидався на скіпетр древнього соларха.

Для роздягалень у модулі не знайшлося місця, і тому бійці розминалися на самому майданчику. В синьому кутку готувалася до бою Тена. Окрім вузького золотистого пояса з гербами суддівського клану, на ній не було жодного одягу. Глядачі могли оцінити пружне тіло білявої десантниці, її розвинуті м'язи і впевнену стійку досвідченого бійця. Старша Ферфакс була в добрій формі. Здавалося, вона випромінювала хвилі фізично відчутної небезпеки. Але в червоному кутку обертала важкою шаблею справжня бойова машина. Істота, спеціально створена для смертельно жорстоких єдиноборств, у яких ані звичайна силова ґрація людського тіла, ані краса прийомів не враховуються. Клонку-вбивцю на ім'я Бурга ноланські генетики сплели з канатоподібних м'язів і сухожилок. Глядачі перешіптувалися, що цей бойовий клон виростили з генетичної матриці викопного неандертальця. Непропорційно велика голова, потворні надбрівні валики і короткі барилисті ноги Бугри начебто підтверджували цю плітку. Коли клонка відводила руку за плече, імітуючи замах для рубаючого удару, на її спині напиналися м'язеві горби розміром як чоловічий кулак. Бурга вийшла на бій геть голою, але її голову прикрашала складна зачіска із тісно заплетених і намащених гелем косичок.

Суддя Ферфакс і Фатіма були шоковані виглядом Бурги. Вони навіть не приховували свого занепокоєння. Суддя щось гарячково шепотів командуючому, той уважно слухав. Обличчя намісниці, навпаки, сяяло від передчуття рідкісної забави. Біля її стільця стояли дві цибаті дівчини-клонки, обличчя яких притягували чоловічі погляди, а за ними — ґламурного вигляду кіборґи-«павуки», щедро оздоблені дорогоцінним камінням. Глядачі зберігали дистанцію, не підходячи до цих небезпечних машин, готових паралізувати або вбити кожного, кого їх аналізатори вважатимуть загрозою для доньки покійного лідера сенатської опозиції.