– Сам розберешся… Якщо воно тобі дійсно треба.

– Треба. Дякую тобі.

– Нема за що. Записуй телефон діда.

Мітелик записав і ще раз подякував Почеконіусу. Він раптом згадав, що Одноокий дав йому диск з інформацією про професора Адамчука і що цю інформацію треба негайно обробити. Син артилериста приніс на кухню портфель, видобув з нього MacBook і вставив сідюшку Яри у дисковод.

– У вас класний ноут, – сказала Індиго.

– У мене все класне.

– Ага. Десь я таке чула.

– Де?

Індиго не відповіла. Вона, прихопивши порожні чашки, рушила до мийки, над бортами котрої громадилися круглі вежі брудного посуду. «От і правильно. Займися корисним ділом», – подумки підтримав її наміри Мітелик. Відшукавши сітку-скребок і відкривши кран, дівчина повідомила:

– Дядько Слава вам передавав, аби ви обов’язково подивилися інтерв’ю того професора у «Новому оглядачі» за квітень дві тисячі третього. Там, на диску, воно є.

Мітелик відкрив досьє професора. За рубрикатором, способом розміщення інформації та стилем воно не було подібним до матеріалів українських і російських спецслужб, з якими Мітеликові дотепер доводилося працювати. Робили досьє досвідчені та інформовані люди. Починалося воно з далеких предків Бориса Робертовича Адамчука, які в дореволюційній Вірменії належали до знатної родини і числили свій рід ледь не від князя Васака Рубіняна. Рубрика «Сім’я» містила також детальну інформацію про дружину професора Маріанну, її родичів і близьких друзів. Дружина пережила професора на шість місяців. Діти та онуки її старшого брата, теж покійного, жили в Ізраїлі і в Росії. У Харкові мешкав перший чоловік Маріанни, теж відомий науковець-гуманітарій. Спільних дітей в них не було.

Півтора десятка сторінок були присвячені єдиному спадкоємцеві Адамчуків – Робертові. Тепер вже теж покійному. На цих сторінках згадувалися вісім зафіксованих за останні десять років коханок Боба та кілька друзів, серед яких ані В. П. Мітелик, ані Я. Д. Стеблинський не значилися. Останні роки вони, дійсно, майже не контактували. Щоправда, автори досьє згадали «юнацьку травму, отриману від вибуху саморобної ракети», внаслідок чого виникли проблеми із зором. У медичній картці Роберта Адамчука також знайшлася відмітка про інфекційний паратит, перенесений ним у двадцятидвохрічному віці. Отже, власних дітей братан Боб мати не міг. Ця відмітка певним чином перегукувалася з даними медичної експертизи, згідно з якими вбита разом із Бобом аспірантка Ірина Валентинівна Маргель перебувала на четвертому місяці вагітності. Мітелик подумки поставив над цією інформацією знак оклику.

Серед опису наукової діяльності професора автори досьє ретельно перерахували всі археологічні експедиції, в котрих брав участь та якими керував Борис Адамчук. Валерій Петрович знайшов у нумерованих додатках навдивовижу повні списки учасників експедицій включно з прізвищами та адресами студентів-практикантів, детальні звіти про знахідки, про плани, схеми і розрізи розкопаних об’єктів, праці і статті самого Адамчука, рецензії на них колег-науковців. В окремому додатку містилися тексти численних інтерв’ю, які археолог з європейським ім’ям, професор, доктор наук давав газетам і журналам. Були навіть інтерв’ю, перекладені з англійської і німецької. На фаховий погляд Мітелика, збирання бази даних та упорядкування досьє обійшлося замовникові, як мінімум, у три тонни євро.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.