Досліди Валерика не залишилися таємницею. Старий артилерист зажадав пояснень. А потім ретельно перевірив карту протягів за допомогою диму, видобутого з ароматичних паличок. Основні русла збіглися, і Валерик отримав подяку від командування. З цього дня у Мітелика-старшого почали визрівати нові мрії. Вони зростали, немов соляні кристали у гарячій ропі, і регулярне споживання кольорових горілок не заважало появі свіжих граней і розгалужень на тих кристалах. Підполковнику уявилася блискуча наукова кар’єра дослідника протягів. Він вирішив не шкодувати ані грошей, ані сил задля того, щоби родове дерево Мітеликів, на якому вже визріли кілька агрономів, два лікарі-терапевти й один офіцер, прикрасилося ще й дійсним членом Національної академії.

Найближче першотравневе свято Мітелики присвятили презентації сімейного «академічного проекту». Були запрошені поважні гості, які мали сприяти майбутній кар’єрі Валерика. Для них придбали три пляшки елітної горілки «SV Grand Prix», дві півлітрівки марочного коньяку «Георгиевский» і дві – вина «Красный камень». Вино персонально призначалося старій доцентші Найдич-Раковській, впливовій університетській п’яничці. Окрім дорогих напоїв, гостей вирішено було вразити ще й особливою стравою – велетенськими млинцями з консервованими вишнями. Для приготування велетенських млинців з горища знесли трофейну ковану пательню. Її діаметр трохи не дотягував до ста двадцяти сантиметрів.

Історія цієї видатної сковороди варта окремої розповіді. Батько підполковника і, відповідно, дід Валерика Іван Миколайович знайшов її у 1945 році в руїнах розбомбленого Дрездена. Виготовлене у п’ятнадцятому столітті, це катівське приладдя призначалося для підсмажування на смальці тих саксонських відьом і чаклунок, які відмовлялися визнати себе покритками диявола і не бажали віддатися на милість інквізиторів.

У Дрезденському музеї античаклунську сковорідку тримали в запасниках. Потім прийшла світова війна. Вибухом фугасу, скинутого з американської «летючої фортеці», сковороду викинуло на світ Божий. Сержантові Радянської армії Івану Мітелику музейний експонат сподобався. Товсте дно без жодної плямки іржі й масивна дубова ручка вказували на добротну роботу. Хазяйновитий українець припустив, що в родинному господарстві таке знаряддя не стане зайвим. Він не загубив трофея ані в мандрах військовими ешелонами, ані в повоєнних кочових пригодах державного «зємлєустроітєля».

Велетенська сковорода стала династичною реліквією сім’ї Мітеликів. Задля її використання Валерикова бабуся ще за часів побудови комунізму розробила спеціальні страви. Коронною з них знайомі й друзі одностайно визнавали млинці з вишнями. Кожний млинець, розлитий на велетенській пательні й заправлений вишнями, важив не менше семисот грамів. Скручені млинці-велети викладалися на особливу порцелянову тацю, також трофейну. Вона була відповідних розмірів, видовжена, з барочними позолоченими ручками. На таці саксонські майстри зобразили мисливців у тірольських капелюхах та псів, що оточують вепра.

Першого травня 199… року Мітелики та їхні гості зібралися у столовій навколо млинців. На чолі великого столу поставили стілець для майбутнього академіка. Заради святкової нагоди батько позичив Валерикові свою краватку з натурального шовку. Навпроти зайняв місце сам підполковник з орденами на парадному кітелі. Його дружина Віра Павлівна і Валерикова молодша сестра Анна прикрили свіжовимитими тілами і трьохсотгривневими зачісками фланги старого артилериста.

На почесне місце навпроти серванта запросили професора Надрагу, декана юридичного факультету. Професор увесь час примружував очі. Валерикові й Анні здавалося, що ці примружування є ознакою його вченої величі. Насправді ж професора сліпили відблиски від важкої біжутерії Найдич-Раковської, яку дислокували поряд із сервантом. Зліва від неї розташувався шкільний товариш Мітелика-старшого, начальник юридичного управління Обсищук, а напроти нього – друг сім’ї Мітеликів бізнесмен Новак з молодою дружиною Анжелою.

Валерика Анжела дуже цікавила. Так само, як і син артилериста, вона вчилася у випускному класі гімназії (щоправда, не тої, де отримував освіту дослідник протягів, а дещо престижнішої). Окрім того, Анжела була гарною волоокою білявкою, а білявки Мітеликові-молодшому страшенно подобалися. Навпроти Анжели – можливо, задля естетичної рівноваги – посадили ще одну ефектну білявку. Її звали Тетяною, і вона супроводжувала начальника управління. Невизначений статус Тетяни змушував Віру Павлівну час від часу нервово обмацувати поглядом її глибоке декольте. Законну Обсищукову дружину – товсту істеричну снобиху – Віра Павлівна ненавиділа усім серцем. Але й з тим, що сцикуха Таня цілком правомірно займає місце поряд із одруженим посадовцем, вона теж не могла погодитися. Таким от робом дві білявки сформували стратегічну «вісь напруження» званого вечора.

Вже на початку трапези поважний консиліум вирішив, що Валерика очікує блискуча кар’єра у галузі політики і управління персоналом. Інші сфери людської діяльності були відкинуті як неперспективні, обтяжливі й неактуальні. Міркуванням з цього приводу підбив підсумок професор Надрага, який сказав:

– Світ речей у нас переміг світ процесів. Тому треба йти туди, де фахівці вчать здійснювати владу.

– Это вы правду говорите, – погодився з професором Новак. – Пока не поздно, надо захватывать территории.

– А не пізно? – перепитала Тетяна. Віра Павлівна легенько смикнулася. У голосі сцикухи їй почулася недоречна іронія.

– Надо подсуетиться, – погодився з Тетяною бізнесмен і додав, пережовуючи шматок велетенського млинця: – Настоящая слава, господа, приходит через разбитые окна. Таки да.

Валерик тоді нічого не второпав із присуду кар’єрного консиліуму. Його увагу відволікли цікавіші речі. Поки вчені та успішні мужі з дамами вирішували його долю, він наполегливо намагався роздивитися, чи є під куцим платтячком Анжели хоч якась білизна. Та перехопила його погляд і заохотливо посміхнулася. Поки її чоловік пояснював присутнім значення вольового імпульсу у житті сучасного політика, білява гімназистка наочно продемонструвала Валерикові, що білизни під її коктейльним міді немає.

У цей момент народилося перше велике кохання у житті Мітелика-молодшого. Його обличчя вкрилося червоними плямами. Батьки Валерика віднесли ці плями на рахунок його природного хвилювання і незіпсованого кровотоку. Але стара доцентша і Тетяна усе зрозуміли. Найдич-Раковська подумки побажала усім присутнім повіситися, а Обсищукова коханка вирішила, що якби їй прийшлося обирати між Валериком і Анжелою, то вона б, не зважаючи на свою натуральну орієнтацію, обрала б цибату гімназистку. Вона повільно провела по губах язиком, дивлячись прямо в теплі очі Анжели, але гімназистка на цей знак ніяк не відреагувала.

«Ну й чорт з тобою!» – подумки послала її Тетяна і налила собі замість вина горілки. Вона одним духом випила сто п’ятдесят грамів і майже вголос відмовила всесвітові у визнанні: «Fuck off!»

Просунута у сфері ком’юніті гімназистка мала добрий слух, знала англійську і читала Пелевіна. Так само неголосно вона відповіла:

В авторському перекладі російського письменника ці рядки перекладалися: «Приходи, Танюша, с гусем, пое…мся и закусим». Тетяна вдоволено підчепила виделкою маленьку вишеньку, що випала з надр млинця-велета, і провела нею вздовж своїх великих рельєфних губ. Вишневий сік зробив її губи ще чуттєвішими. Чоловік Анжели тим часом щось відчув. Він припинив розповідати про вольові імпульси і пильно подивився в обличчя дружини. Напруження за столом набрякло невидимою хмарою, з якої от-от мала впасти злива скандалу. Віра Павлівна наказала доньці йти спати.

Врятував ситуацію досі мовчазний Обсищук. Він згадав смішний анекдот про звірів. Всі присутні засміялися, навіть відіслана до ліжка Анна, яка тепер підслуховувала під дверима. Новак зацитував щось премудре з помічних писань системолога Джона Ропстона Сола. Професор вступив із ним у суперечку. Підполковник полегшено зітхнув і приділив належну увагу випивці.