Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— Так, пам’ятаю. Ти обіцяв розповісти.

— Ця камера була у кореспондента Джо Сендерса. Заховавши «Мінокс» під устілку в каблук черевика, Джо пройшов рентгеногляд і пробрався в окружну тюрму Спікенбурга як свідок страти гангстера Віллі Форбса. Зробивши знімок в момент страти, Джо викрив підміну. За великий хабар Форбс опинився на волі, а замість нього був страчений хлопець, що вкрав з комори фермера шматок обгризеного пацюками бекону.

— Який матеріал для повісті! Гангстер, професіональний грабіжник і вбивця — на волі, а жебрак, голодна людина, що вкрала шматочок свинини, — на електричному стільці!

— Ні, Машенько, не це тема моєї повісті. Мої задуми ширші й значніші! — сказав Роггльс і, діставши блокнота, прочитав. «…Зрозуміло, що „всю правду“ в пресі розповісти і не можна, але як відносно того, щоб розповісти тільки правду?». Це писав О’Генрі — мій улюблений письменник. О’Генрі хотів сказати правду про буржуазне суспільство вустами людини, що опинилася на безлюдному острові серед океану, без всякої надії вибратися звідти. О’Генрі не вдалося здійснити цього задуму, і мені хочеться зробити це за нього…

Весь захоплений цією думкою, схвильований Роггльс говорив:

— Ватажок МОБ’у, скажімо Джо Флінт, мандруючи на власній яхті, зазнає аварії. Одному тільки Флінту пощастило врятуватися на безлюдному острові без ніякої надії на те, щоб повернутися на континент. Ти, Машенько, знаєш, що таке МОБ?

Машенька заперечливо похитала головою.

— На жаргоні МОБ — це ватага, підпільний «синдикат» таємних гангстерських співтовариств. І ось Джо Флінт, — продовжував Роггльс, — ватажок МОБ’у, прекрасно розуміючи, що він уже ніколи не зможе вибратись із цього острова, залишившись на самоті з своєю совістю, пише свою історію без прикрас і літературного перманенту. Флінт пише правду про зв’язки «синдикату» гангстерів з поліцією, фінансовими магнатами, церквою і пресою, — радіо і телебаченням, кіно і театром. Ти знаєш, Машенько, я вже дещо зробив, я написав план і ескізно кілька розділів. Під час наступної нашої зустрічі я прочитаю, тобі уривки. Добре, моя маленька, кохана дружинонько? — Роггльс обняв її так, що захопило дух, але й ця ласка не пригасила її тривоги.

— Пат, у тебе щось трапилось, і ти від мене це приховуєш, — сказала вона, допитливо дивлячись йому в очі.

— Ні, у мене все в порядку. Дай мені цей негатив, я замовлю відбитки, — сказав Роггльс і, згорнувши в ролик плівку, поклав її в кишеню. — Ти зігрілась?

— Цілком. — Машенька зіскочила з крісла і розправилась після незручного сидіння.

Роггльс приніс лижі з жорстким кріпленням і приготував їх. Машенька скинула шубку, повернувши Патріка спиною до себе, одягла лижні штани, поверх блузки товстий з верблюжої шерсті світер і вибігла з лижами на ганок. У цьому спортивному костюмі вона здавалася меншою і по-хлоп’ячому незграбною.

Вони йшли просікою, потім лісом і вийшли до Серебрянки. Літньої пори заросла осикою Серебрянка і справді мов срібна стрічка вилася між крутими, обривчастими берегами. Взимку, в недільний день сюди збиралися лижники. На берегах Серебрянки було досить природних перешкод для того, щоб любителі слалома могли вдосконалювати свою техніку.

Під промінням сонця імла порідшала. Мороз слабішав. Здіймався вітер. Дихалося легко, і чисте повітря п’янило, немов молоде вино.

Машенька ледве встигала за Патріком. Ось вона побачила його чорний пуловер з вишитою на спині білою яхтою — це був девіз його клубу — потім Патрік мелькнув серед ялин на крутому березі, щось вигукнув, плигнув униз, і Маша загубила його з поля зору.

Коли вона підійшла ближче до обриву і подивилась униз, Патрік був уже далеко. Здіймаючи хмари сніжного пилу на крутих поворотах, він швидко спустився на кригу, майже без усяких зусиль, силою розбігу вирвався на протилежний похилий берег Серебрянки і, повернувши назад, швидко йшов берегом енергійним, легким кроком. Склавши долоні рупором і дратуючи її, він гукнув з протилежного берега:

— Боягузка! Маша боягузка! Боягузка!

Слова Патріка хльоснули її, мов батогом. Вперто зціпивши зуби, з сльозами образи на очах, Маша підійшла до самого краю урвища і, переслідувана вигуками Патріка, рішуче кинулась униз.

Бумеранг не повертається - i_013.jpg

У вухах її свистів і вив вітер. Дрібний сніжний пил різав обличчя. Назустріч з карколомною швидкістю мчали ялинки, кряжисті сосни і кореневища. Від стрімкого спуску захоплювало подих, і водночас Машеньку сповнювало почуття радості. З неприхованим торжеством вона подивилася на протилежний берег, туди, де стояв, спостерігаючи за нею, Патрік, але в цю мить прямо перед нею, зовсім близько, опинилась сосна… Маша зробила різкий рух ліворуч, інстинктивно нахилилася в бік повороту і, втративши рівновагу, впала, зарившись у сніг… Коли минуло перше відчуття переляку і Машенька розплющила очі, Патрік був коло неї. Зробивши спробу підвестися, Машенька відчула різкий біль у кісточці лівої ноги. Намагаючись усміхнутися, вона сказала:

— Пат, у мене щось з ногою… Дуже болить…

Роггльс зняв з її ніг лижі і допоміг підвестися. Біль був нестерпним і, хоч як Машенька намагалася оволодіти собою, вона не втрималась і розплакалася. Скинувши лижі, Роггльс узяв її на руки і почав підніматися вгору.

Нога дуже боліла, але почуття образи було сильнішим. Машенька ніби бачила себе збоку на руках Патріка, безпомічну і смішну в хлоп’ячому вбранні, і свідомість цього робила її стан нестерпно тяжким і безглуздим.

Бумеранг не повертається - i_014.jpg

Лижі довелося закопати в сніг. По дорозі на дачу Патрік часто відпочивав. Незважаючи на його ввічливу посмішку, Машенька прекрасно бачила, що він був розлючений невдачею.

Добралися вони не скоро. Дрова в печі згоріли, але в кімнаті було тепло. Поклавши Машеньку на диван, Патрік зняв з ноги черевик і шерстяну шкарпетку. У кісточці була невелика припухлість. Обмацавши ногу, Патрік сказав:

— Розтягнення зв’язки. Я тобі туго забинтую ногу, і ти зможеш ходити.

Коли Патрік бинтував їй ногу, біль став зовсім нестерпним. Машенька з усіх сил кріпилась, але, побачивши на обличчі Патріка іронічну посмішку, мимоволі сплакнула знову.

— Зі мною це траплялося не раз. Боляче, я знаю, але ніхто ще не вмирав від розтягнення зв’язок. — У голосі Роггльса Маша почула покровительські, відверто іронічні інтонації. — Ти багато і часто говориш про силу характеру, — продовжував Патрік. — Де ж ця сила? Ревеш, як примхливе дитя!

Маша відсторонила Патріка, сама наділа шкарпетку і насилу натягла черевик. Посміхаючись і потай стежачи за нею, Патрік сів у крісло і відчинив дверці груби. Від гарячого вугілля, ледь оповитого попелом, ішла гаряча суха хвиля. Він налив собі чарку коньяку і, випивши його, сказав:

— За твоє здоров’я, Машенько! — І коли настрій став благодушніший, додав: — А трапилося справді щось таке, що рішуче змінює всі наші плани. В один день дві неприємності.

Маша ледве добралася до крісла й сіла напроти Патріка.

— Я тебе, Пат, кілька разів питала, і ти мовчав.

— Так, мовчав. Я не хотів псувати нашу прогулянку.

— Що ж трапилось?

— Ти знаєш, наприкінці цього місяця у мене кінчається паспорт. Вчора я пішов у посольство поговорити з приводу тебе. Думаю, що заперечень не буде. Ось заява про надання тобі візи, підпиши її. — Патрік вийняв складений вчетверо аркуш паперу і простяг його Маші.

— Пат, що трапилося? — не дивлячись на заяву і дедалі більш тривожачись, запитала Маша.

— Вони не хочуть продовжити паспорт. Сенатська комісія вимагає мого негайного повернення на батьківщину.

— Це перша неприємність, до якої ми з тобою, Пат, були підготовлені, а друга? — опанувавши себе, спитала вона.

— Друга, це те, що трапилося з тобою сьогодні.

— Про мене, Пат, не турбуйся, це дрібниця.

— Ні, Машенька, це не дрібниця! — перервав її Роггльс. — Для мене це велика неприємність. Я переоцінив твої можливості. Ти слабенька дівчинка. У тебе очі на мокрому місці і зовсім немає мужності, без якої не може прожити на моїй батьківщині жодна чесна людина, якщо вона хоче залишитися сама собою.

26
{"b":"199651","o":1}