- Типер ти бачиш, мій будущій герой ересес-потоків?

Міша втупився у монітор і пробіг глазами кілька верхніх рядків. Там були виставлені які-то лічні вєщі княгіні Чубарової-Кларк, її пісьма разним вельможам, а так жи золота олімпійська мидаль її третього мужа, большого спєца по греблі, ше якісь награди і пам’ятна фігня. Внизу екрана, у виділеному мишкою фреймі, було написано таке: “Рукопісь третього чимпіона міра по шахматам Хосе Рауля Капабланкі. Неізвєсний ранєє текст партії, сиграної в 1937 році, в парижському готелі “Регіна”, між Капабланкою і гросмейстером Савєлієм Тартаковєром. Стартова цена - 20 000 $. Купить без торга - 350 000 $”.

- З ума посходили… Триста пієсят тищ за бамажку… - восхіщонно промугикав Міша.

Доктор Падлюччо так разволновався, шо облив себе кофієм, поставивши досадне пітно прямо на штани в області репродуктивного органа.

Міша супроти своєї волі гигикнув - і тут жи получив запотиличника.

- Ти лучче доїдай своє пірожне, і дивись сюда…

- На шо дивицця? Як ви щаз продасте свої обмочені штани і купите цю ріліквію?

- От олух! - доктор нарешті пододвинув стуло, і всівся. - Дивись вніматільно! Щаз дядя Падлюччо покаже тобі настаящий фокус.

Він дважди клацнув на кнопку “обновить”. У фреймі явно шото змінилося. Дрожащою рукою він навів мишку на одне-єдине красне слово, виділене жирним шрифтом: “ПРОДАНО”.

- Обана! - тіки й зміг сказать Міша. - Обана!

Тим часом кров покінула лице доктора, й на ньому поселилась льодяна рішучість.

- У тебе, мій юний поліглот, єзть полчаса, шоб поіграть в якето убожиство. Я лічно рикомендую друге “Дьябло”. Просто так, для трініровки… А я тим часом поработаю німного журналістом - скліпаю гідну новозть для денних випусків.

Ровно у двінаццать часов дня двері в прийомну дірєктора київського Дворца Піонерів Дєніса Івановича Крамара распахнулись, іздавши жалобний візг. Сікрітарша Тамара спершу, не подимая глаз, одчеканила фразу, яку сьоні з смого утра повторила вже, навєрно, раз дваццать:

- Дєніс Іванович не принімає, зайдітє завтра.

Коли ж у відповідь їй раздалась гнітюча тішина й поскрипування половіц, Тамара грозно подняла вєки. Її дліннющі, як у рикламі Максфактора, рісніци сначала дьорулись, а потім наче прилипли ко лбу.

- Дірєктора нима на місці, шо ни ясно! - протівно взвізгнула вона, вільнувши гібкім тілом. Доктор Падлюччо, внєзапно підскочивши, шо той нінзя, повалив її на пол. За його спиною Міша нєлєпо одкрив рота і наслаждався стрьомом. Спершу йому ця виходка наставніка показалась забавною, но тут він обратив вніманіє на причоску сікритарші, - це зрєліще заставило Мішу одступити шаг назад і почуствовати спиною влажность фудболки. Укладка цієї молодої женщини, яка ше мить назад оповіщала тільки про те, шо хазяйка не звикла економить на балончиках із лаком, розтріпалась так неприродньо й бізумно, як малінький кусочок урагана. А єслі вже говорить начистоту, вмєсто волос на голові Тамари звивались настоящі гади, - вони жутко шипіли і в єдиному пориві тянулись к доктору, роззявивши свої многочислені пасті. Сама ж сікрітарша обхватила шию доктора столь цепко, шо у певному ракурсі все це напоминало непрілічну сладострасну позу, характєрну для служебних романів і порнухи. Доктор жи, всупереч такій драматургії, питався одстранить опасне кубло, оджимаясь лівою рукою від підлоги, як Владімір Висоцький. Права ж длань Мішиного наставніка полізла у собствінний задній карман штанов, - нєлєпость цього жеста остаточно руйнувала еротізм епізода, но - як бистро з’ясувалось - наближала його до фіналу. Одним бистрим двіженієм, яким можна було б хвалицця навіть перед самураями, доткор Падлюччо ізвльок із кармана пластікове розп’яття - і припечатав до лоба сікрітарши. Та іздала вопль нелюдського тіпа, з її упругіх форм повалив ядучий дим, і вже спустя десять сікунд вмєсто Тамари на полу красувалась тіки зеленовата клякса нечистот, в которій брєзгліво одпльовувався доктор.

- От же ж не можуть, суки, шоби хреста святого не обригать, - сокрушався він, питаясь привести себе в порядок, якшо так можна назвать розмазування потусторонньої жидкості по брюках.

Міша глотав слину, будто йому лічили зуби, но в остальному держався молодцом, як догадався доктор, професіонально глипнувши на штани ученіка в області таза.

- Тепер пора переступить чіртог, мій мальчік… Ступай за мною, - проронив доктор і толкнув двері, на которих свєркала нова бронзова табличка із лаконічним написом: Д.І.Крамар.

Канєшно жи, застукати дірєктора Дворца Піонерів в расплох не получилось. Наївно було полагать, шо цей посіпака тьми - настіки глухий пиньок.

- Признаюсь чесно, вам удалось мене німного здивувати! - восклікнув Дєніс Іванович, отсалютувавши доктору стаканчиком молока. Він розвалився в креслі, як старий гангстер, а ноги в новіньких блістящих туфлях схрестив на столі.

Доктор Падлюччо, принципіально не поздоровкавшись, підійшов до краю длінного дірєкторского стола й усівся на стуло, жестом показавши Міші, шоб і він не стовбичив, як осика.

- Не ожидав я, мілий доктор, шо ви наважитесь на це одчаяне глупство, ісполніне дішового героїзма. А впрочім, це у вашому характірі… А з Тамарою - це ви напрасно… І хто вас тіки учив так з женщинами обращацця? - Дєніс Іванович надмєнно хіхікнув. Потім мєдлєнно перевів взгляд на Мішу й іспитав на ньому дриль свого ацкого взгляда.

- Тобі ж, нещасний мальчік, я міг би тіки посочуствовать. Якби, канєшно, міг… - Довольний каламбуром, Дєніс Іванович убрав ноги зі столу, сів ровнінько й трохи нахилився вперед, як класний керівник. - Як кажуть у таких випадках амириканці, тобі просто не повезло, парінь…

Тим часом доктор глянув на часи й довольно хмикнув, попутно переконавшись, шо в кабінєті єзть тілівізор. Попередній хазяїн цієї должності все поривався викинуть бісовський ящик, которий з годами все сильніше його раздражав. Но, видно, не успів.

- Ітак, отважні дурачки, дозвольте для проформи запитати: чєм обязан? - вичекавши паузу, Дєніс Іванович водив глазами від доктора до Міші, будто слідив за ігрою в пінг-понг. - А впрочім, облишим еківоки. Якби ви не додумались до етого странного наскока, ми всіравно сьоні стрілись би. Причому саме в цьому кабінеті. Прикиньте, яка іронія судьби?

Мовчання гостей начинало напрягать Дєніса Івановича.

- Я так і думав, шо світська бесіда у нас навряд чи вийде. Чим же вас занять? Невже прийдеться знову іграть у шахмати?! - цього разу дірєктору Дворца Піонерів удалось розвеселити себе по-настоящому.

- Хоть як це странно і нілєпо, но фігури вже розставлені з утра. - Крамар звертався до Міші. - А ти, бідняга, нібось і не догадувався про це, правда? Я стіки років знаю твого наставніка, що можу допустить найгірше… Навірняка він парив тобі мозг загадками, а саме главне попросту забув сказать…

По цих словах Дєніс Іванович мєдлінно й урочисто, як на брачній церимонії, возвисився над столом.

- Не бачу повода тянуть різіну й жонглірувать словами. Начнем, пожалуй. Кстаті, - просіяв Крамар, - спиціально для вас, доктор, я припас один малінький, но ефектний сюрпризєц. Право же, як жалко, шо ізбранний - не ви, а який-то неповнолітній засранєц. Признайтесь, доктор, шо час од часу думаїте про це. Ну, шо ето не зовсім справедливо… Я ж угадав?!

Падлюччо тожи встав, надмірно виправивши спину.

- Як на те пішло, то і я признаюсь, шо заготовив для вас, Дєніс Іванович, одну пікантну неожиданность.

- Так-так-так-так-так… - оживився дірєктор Дворца Піонерів, імітіруя одного шибко культурного тілівидучого. Доктор отловив намьок:

- Ви абсолютно праві нащот того, шо мій сюрприз - теливізійного свойства. - Падлюччо знову глянув на часи. - Більше того, прямо щас його преподнесуть у прямому ефірі. Так шо, єслі вам інтірєсно, можите взглянуть… У новозтях на п’ятому каналі.

Злобно прищурившись, Дєніс Іванович нашарив на столі пульт і направив його на ящик.