Литмир - Электронная Библиотека

- Ну-ну, полюбопицтвуєм.

Новини на п’ятому якраз кончались, - ведуча в студії об’явила, шо зара буде сюжетєц про культуру.

“Як стало ізвєсно п’ятому каналу від власного кариспандєнта, сьогодні на японському інтернет-аукционі “Мамуна” був виставлений унікальний лот - невідома раньше рукопісь третього чимпіона міра Хосе Рауля Капабланки, катора ніде і нікада не публікувалась. Єслі точніше - йдеться про тєкст шахматної партії, сиграної одним із вілічайших шахматних гєніїв світу. Ця рукопісь, свого часу подарена Капабланкою своїй другій жоні, княгині Ользі Чубаровій, много років пролежала в часних архівах і ніхто дажи не догадувався про її існування. Тим боліє парадоксальним можна щитать той факт, шо рарітєт був мгновєнно проданий на аукционі за 350 000 доларів. Нашому каріспандєнту вдалося встановити ще один удівітільний факт: калікционєром, которий виложив таку крупніньку суму бабла за аркуш паперу з шахматною нотациєю, являєцця дірєктор київського Дворца Піонерів Дєніс Іванович Крамар. Ми, канєшно, від усієї душі поздравляєм нашого співвітчизника з такою атлічною покупкою, і попитаємся в наступних випусках предоставить вам, дорогі зрітєлі, камінтарій цього істинного цінитиля шахмат, а такжи попробуїм вияснить, откуда у скромного чиновника стіки бабліща. Харошого вам дня!”

Доктор Падлюччо давився сміхом, - і нічо не міг із собою подєлать. Міша осторожнінько пирхав у кулачок, косо поглядуя на дірєктора.

Крамар жи, напротів, чомусь не радувався внізапній славі. Принаймні, када людина (дажи єслі вона не зовсім людина) так сильно гатить по лічному робочому столу, аж він трощицця в щєпкі, - це сложно розцінить, як приступ щастя.

Подальші мітаморфози, які заскочили врасплох доктора і його учня, лише потвердили це наблюдєніє.

Міші казалось, шо комната почала обертатись вокруг невидимої осі, центр якої постоянно зміщався. Від цього йому німножко захотілося ригать, чим він негайно й занявся. Ригаки, покідая його рот і носоглотку, прічудліво вращались разом із навколишньою плинною ріальністю. Часть риглів - случайно - обрушилась під час цього харавода прямо на туфлі Дєніса Івановича, внаслідок чого жуткій вой заглушив мальчіка.

Скрєжет і смрад заполонили приміщення, яке тепер більше нагадувало піщєру або ше якусь мрачну катівню. Все це такжи напоминало обичний глюк, ібо в каждій настаящій печері чи, тим більше, подвалі має бути якесь склепіння тіпа потолка; тут жи його попросту не було - погляд вихвачував з чорного пространства тіки якіто гіганські бурулькі.

Дірєктор Дворца Піонерів змінився обліком: типер він менше був похожий на службовця, хотя і до хелбоя явно не дотягував. При такому рості взагалі трудно визивать страх і повагу, дажи якшо одростить копита вмєсто п’яток, а морду заліпити чешуєю.

Внізапно Міша почув здавлений крик - і озирнувся. Доктор Падлюччо, каторого він буквально на мить випустив із поля зрєнія, любуясь общим ороговінням Дєніса Івановича, оказався в дальньому кутку цього ацкого сарая; мощні сталактіти опустились перед ним стіною, образувавши шото тіпа надьожних гратів. І хоть він питався звідти вибратись, Міші було понятно, шо з таким номером не впорався би сам Гуддіні.

Інфірнальний дірєктор помітно приободрився. Ізоляция доктора явно пішла йому на пользу й повисила самооценку.

- Ну шо жи, доктор, як бачите, і я умію пошутить.

Він підійшов до камінної рішотки.

- Для мене люди, єслі чесно, всігда були притиреною і нелогічною загадкою. Одним ти пропонуєш власть, гроші й всі соблазни плоті - а вони морду воротять і всю жизнь в якомуто гамні колупаюцця. А інші самі стають в очірідь, шоб швидше попасти у кіпящу сєру - із чистого любопицтва і безтолковості. Якшо ви всі - созданья божі, то як могло так получицця? Но потім, наблюдая за метаннями вашого небесного гінірала, я поняв, шо він і сам достаточно протіворічивий. Тада то я і предложив йому партєйку в шахмати сиграть… На інтірєс… - Дєніс Іванович, якого ми продолжим так називать чисто по інерції, заулибався власним спогадам. - Дак вмєсто того, шоби безропотно принять моє чисто ігрове прівосходство, він і сам рішив шукать лазєйки! Хто б міг подумать! На щастя, нєкоторі вєщі вам, людям, доручать ніззя. Він цього попросту не врахував! От і типер… Даремна суматоха, стіки нєрвів, іспорчена судьба… Вам, доктор, не обідно? А втім, не одвічайте. Напрасниє слова.

Крутнувшись на своїх огидних ратицях він щолкнв пальцями - і в центрі зала появився оригінальний столік із мраморною шахівницею да ікрустірованими клєтками.

- А вот і мій для вас сюрприз! Ви должни узнать цю дівну мебіль. - Мєтнувши бистрий взгляд на клєть, дірєктор воодушивився. - Да-да, це він! Той самий столік Старицького. На цих от клєтках бізумєц Чігорін кадато показав старіку мою ефектну партію в монастирі Святой Сабіни, чим тронув його зибкій ум. Я пощитав, шо буде символічно сьогоднішній риванш сиграть на ньому. Ради цього мені пришлось вступити в корупционну связь, і стирити його прямо із фондів вашого замічатільного музєя Тараса Шеченка. Втім, там і без мене тирять ізрядно…

Ще один щолчок пальцями - й на столику вистроїлись шахматні фігури. Тим часом Міша, забившись в угол, зажав голову мєжду коліньми й качався із сторони в сторону, - в його мозгу наростало якесь странне, небувале раніше, жженіє.

- Ітак, ісполним прєдначертане. - Торжествінно пробасив пекельний дірєктор.

Міша відчув, як якато сила штовхає його до столика, - й не став їй противитись. В глазах у нього все плавилось і свєркало радугою. Він дивився на фігури, словно крізь занавєску. На каждий ход Дєніса Івановича він одвічав миттєво, - в його ушах громко тікали незримі часи, намікая на цейтнот уже в началі гри.

Дірєктор же, напротів, не спішив. Він наслаждався каждим ходом, який усилював його редути і заставляв Мішиного караля тікать із одної сторони в іншу.

Через полчаса позиція упростилась.

Крамар мєдлінно зняв з доски свого фірзя й прошептав.

- Ну от і всьо. Готовте з доктором пожитки - вас жде дальня й не дуже приятна дорога. Всьо врем’я вниз, а там - направо.

Фєрзь опустився на дошку рядом з Мішиним каральом.

- Тобі мат, дружок.

Міша закрив глаза. Він прекрасно понімав, шо програв цю партію. Хоть і не здєлав у ній жодного самостійного хода. Він чуствовав, шо все навколо знову починає дрожать і тарахтіти - й приготовився до худшого.

З оціпеніння Мішу вивів странний крик. Странний, бо видався мальчіку вкрай недоречним в цю мить общєлюдського фіаско. Це був крик пінсіонєра, якому наступили в тролєйбусі на ногу, - такий же безпомощний і слабий.

Одкривши глаза, Міша побачив не сталактітовий морок, а самий обичний підвісний потолок. Дєніс Іванович, перевоплотившись обратно в плюгавого недомірка, сидів на ковроліні, ошаленіло уставившись на свої босі ноги, які слєгка диміли жуткою вонью. Доктор Падлюччо, возвишаясь над малишом, питався одчищать штани.

Тим часом двері в кабінєт дірєктора Дворца Піонерів распахнулись - і внутрь увалилась сйомочна група п’ятого канала.

* * *

- Я знаю, шо вчинив не дуже харашо, подвєргнувши твою ше неокрєпшу псіхіку такому іспитанью. - Доктор хлєбнув з бокала і затянувся тонкою сігарою. - Прости мене, мій мальчік. Я більше так не буду.

Дим подимався над двома старінними кожаними креслами, які розділяв тіки опецькуватий столик на витих ножках. Витянувши ноги до каміна, в якому затєйліво тріщали дубові поліняки, як то показують поляки по тілівізору в ночний прайм-тайм, доктор Падлюччо розширяв своє сознаньє, а Міша самозабвєнно смоктав крізь соломинку молочний кактейль.

- Да ладно Вам! Нам крєпко повезло - я так щитаю. - Міша, похоже, не сильно рефлєксірував по поводу нівіроятних приключєній, які йому довилося пережить протягом послєдніх суток. Впрочім, деякі вопроси не давали йому покоя. По-перше, ця странна партія, котору він продув. Собствінно, дажи не сама партія, а повна відсутність апокаліпсіса, которим так грозив йому і доктор, і цей обдрипаний дірєктор з магічними прохватами. Прєдвосхіщая його распроси, доктор Падлюччо сам ударився в дітальний отчот.

14
{"b":"198031","o":1}