Литмир - Электронная Библиотека

Містер Мотлі, з хвилюванням оповідаючи про велику повінь, розповідає нам про те, як тривалий і жорстокий шторм змітав води Атлантики в Північне море, відкидаючи їх на береги голландських провінцій; як дамби, під їх потужним натиском розривалися з усіх боків; як навіть фальшборт[8], скутий залізом, поставлений міцно на якорі, і укріплений гравієм і гранітом, немов тонка нитка, розірвався на шматки; як рибальські човни і великі кораблі, що прямують в країну, плуталися серед дерев або пробивали дахи та стіни будинків, і, як, нарешті, вся Фрісландія в одну хвилини перетворися на розгніване море. «Величезна кількість чоловіків, жінок і дітей, а також коней, волів, овець та інших домашніх тварин, скрізь боролися з хвилями. Вони жадібно хапалися за кожне судно і будь-який предмет, який міг слугувати човном. Кожен будинок був наповнений водою; навіть мерці покинули свої кладовища. Живе немовля у колисці плило пліч-о-пліч з давно похованим в труні тілом. Здавалося, ніби незабаром відродиться древній потоп. Скрізь: на вершинах дерев, на вежах церков, люди збиралися в групи, благаючи Бога про милість і закликаючи друзів на допомогу. Коли шторм нарешті вщух, у всіх напрямках поїхали човни, рятуючи тих, хто щосили борсався у воді, знімаючи втікачів з дахів і верхів’я дерев, і підбираючи вже потонувші тіла». Всього лише за кілька годин загинуло сто тисяч чоловік! Тисячі й тисячі німих створінь лежали замертво на воді, а збиток, нанесений майну, неможливо було підрахувати.

Великодушний іспанська губернатор Роблес був одним з перших, хто героїчно рятував життя людей і прийняв всілякі заходи, щоб зменшити жахи катастрофи. Через іспанське або португальське походження голландці його раніше ненавиділи, але потім він підкорив їхні серця своєю добротою і діями під час лиха, і вони змінили ненависть на подяку. Незабаром він впровадив вдосконалений метод побудови дамб і видав закон, який змушував землевласників підтримувати їх огородження. З того часу сильних повеней було менше, але все ж таки менш ніж триста років потому, шість страшних потопів знову залили країну.

З приходом весни, особливо під час відлиги, часто бувають небезпечні паводки, бо річки, накриті крижаними брилами, розливаються, не встигнувши випустити свої швидкотанучі води в океан. Якщо згадати ще розбурхане море, яке притискає дамби, стає зрозумілим, чому Голландія так часто перебуває у стані бойової готовності. Тоді роблять все можливе, щоб запобігти аварії. Інженери і робітники знаходяться на своїх місцях, і хоч їм і загрожує небезпека, безперервно ведуть пильне спостереження. Коли лунає сигнал тривоги, всі жителі поспішають на допомогу, пристрасно бажаючи об'єднатися проти спільного ворога. Солома, як правило, безпорадна у воді, але в Голландії вона стає головною опорою в боротьбі з бурхливими потоками. Величезні солом'яні покриття притискають дамби, укріплені глиною і важким каменем, і тоді океанські хвилі безуспішно розбиваються об них.

Рафф Брінкер, батько Ганса і Гретель, багато років працював на дамбах. Саме під час наближення великого припливу, коли в розпалі страшного шторму, в темряві, під дощем і снігом, люди зміцнювали нестійку дамбу у шлюзу Веєрмейк, він упав з помосту і втратив свідомість. З того часу Брінкер ніколи більше не працював; хоча він і жив, але позбувся і розуму, і пам'яті.

Гретель пам'ятала його лише таким, яким він став: дивним і тихим, з безглуздим поглядом, що проводжав її скрізь, куди б вона не повернулася; але Гансу батько запам'ятався зовсім іншим: міцним і веселим, який ніколи не втомлювався носити його на плечах і чия безтурботна пісня звучала десь зовсім поруч кожен раз, коли він не міг заснути.

Розділ III

СРІБНІ КОВЗАНИ

Пані Брінкер заробляла на життя вирощуванням овочів, прядінням, і в'язанням, але цього насилу вистачало, щоб прогодувати сім'ю. Раніше вона працювала на баржах, що ходили туди-сюди по каналу і часом впрягались з іншими жінками в лямку і тягнула буксирний трос паксхейта, який курсував між Бруком і Амстердамом. Але коли Ганс виріс і змужнів, то наполіг на тому, щоб самому виконувати таку важку роботу. Крім того, останнім часом її чоловік став настільки безпорадним, що йому був потрібний постійний догляд. Хоча розуму в нього було менше, ніж у малого дитини, він ще мав силу в руках, і пані Брінкер часом було дуже важко впоратися з ним.

«Ах, діти! Яким він був добрим і надійним!», Говорила іноді вона, «а яким мудрим, ну справжній адвокат! Сам бургомістр питав у нього поради, а тепер… яке нещастя! Він не дізнається власну дружину і дітей. Пам'ятаєш батька, Ганс, коли він був самим собою – таким чудовим і хоробрим чоловіком – чи не так?»

«Таке неможливо забути, мамо! Він знав про все на світі, і міг зробити що завгодно – а як він співав! Чому ти сміялася і казала, що від його співу можуть танцювати тільки вітряні млини??!».

«Так, я сміялася. Прости мене, Боже! Як же ти все добре пам'ятаєш! Гретель, дитя моє, а ну, швидко забери в'язальну спицю у батька; ще, чого доброго, він виколе собі очі, і взуй його. Його бідні ноги раз у раз холонуть як лід, але як я не намагаюся, не можу встежити за тим, щоб він був постійно взутий». І потім пані Брінкер, то голосячи, то наспівуючи, сідала за прядку і маленький будинок наповнювався тихим дзижчанням.

Ганс і Гретель робили майже всю роботу по дому і у дворі. У теплу пору року діти день у день збирали торф, ліпили з нього цеглинки і ховали на зиму для опалення. В інший час, коли не було домашніх справ, Ганс запрягав коней, що тягли буксир, і їхав по каналах, таким чином заробляючи кілька стіверсів[9] в день, а Гретель пасла гусей для сусідніх фермерів.

Ганс майстерно володів різьбленням по дереву, і разом з Гретель вони добре справлялися з роботою в саду. Гретель вміла співати, шити і бігати на високих саморобних ходулях краще будь-якої дівчини в околиці. Вона легко могла вивчити народну пісню за п'ять хвилин і знайти, відповідно до пори, будь-яку траву або квітку; але вона до смерті боялася книг, і часто від одного лише виду класної дошки в старій школі на її очі наверталися сльози. Ганс, навпаки, був повільний, але старанній. Чим важче було завдання, чи то в школі, чи то вдома, тим більше воно йому подобалася. Після уроків хлопчаки часто глумилися над його латаним одягом і не за розміром короткими шкіряними штанами, але майже в кожному класі змушені були поступатися йому почесним місцем. Незабаром після цього він став єдиним учнем, хто хоч раз не ставав в «жахливий кут», де висіла страхітлива різка, і над нею напис: «Leer, leer! Jou luigaart, of dit endje touw zal je leeren!»[10]. Тільки взимку Ганс і Гретель могли ходити до школи, але в цю зиму вони вже цілий місяць перебували вдома, так як їх мати потребувала допомоги. Раффу Брінкеру потрібна була постійна турбота, крім цього треба було виконати безліч інших обов'язків: спекти житній хліб, прибрати в будинку, зв'язати панчохи та інші речі і продати їх на ринку.

Цього холодного грудневого ранку, поки вони допомагали матері, весела група дівчаток і хлопчиків, деякі з яких чудово каталися на ковзанах, легко ковзаючи, спускалася вниз по каналу. Коли барвиста суміш костюмів проносилася повз, здалеку здавалося, ніби лід раптово розтанув і клумба строкатих тюльпанів попливла за течією.

Там була дочка багатого бургомістра Хільда ван Глек, в дорогих хутрах і вільному оксамитовому пальто; а поруч з нею мила сільська дівчина Анні Боуман, чепурно вбрана в теплий червоний жакет і коротку синю спідницю, з-під поли якою виднілися сірі домоткані панчохи. Ще там була горда Ріхі Корбес, чий батько, мейнхеєр ван Корбес, був одним з видатних жителів Амстердама; Карл Схуммель, який кружляв біля неї, Пітер і Людвіг ван Хольп, Якоб Поот, і зовсім маленький хлопчисько, який гордо носить довге ім'я Воостенвальберт Схіммельпеннінк. У цій групі було майже двадцять інших хлопчиків і дівчаток, і всіх їх переповнювало непереборне бажання повеселитися і попустувати.

вернуться

8

Огородження з дубових паль.

вернуться

9

Близько двох центів – прим. перекладача.

вернуться

10

Вчися, вчися, ледар, а то ця різка вчитиме тебе – прим. автора.

4
{"b":"197664","o":1}