— Виходить, ніхто не вбивав,— розтягуючи слова, мовив блокфюрер.— Тоді вийдіть із строю ті, хто бачив, як це сталося!

Після цієї команди із строю вийшов одноокий присадкуватий в’язень і я.

— Хто ще? — насилу стримуючи себе, якомога спокійніше спитав есесівець. Та більше не було охочих давати свідчення.

— Що ти бачив? — звернувся блокфюрер до одноокого. Той швидко заторохтів по-німецькому. Стодвадцятьтрикуплети, який досі стояв, виструнчившись біля свого ліжка, витягнув шию і, роззявивши рота, розгублено прислухався до мови в’язня. Та, видно, нічого не міг уторопати, бо знав лише кілька німецьких слів.

Тим часом одноокий розповів блокфюреру, що звечора староста і його помічник пиячили і грали в карти на гроші та золоті речі. При цьому дуже сварилися, навіть були зчепилися битись. Гроші й цінності вони діставали з криївок, зроблених у матрацах. Як видно, староста програвав, бо двічі лазив у матрац по гроші. Під кінець Бубновий Туз побив свого помічника, забрав у нього все, що той виграв, і сховав у свій матрац. Коли староста заснув, до нього підкрався Стодвадцятьтрикуплети, накрив голову старости ковдрою і задушив його.

Блокфюрер недовірливо слухав одноокого, але той шпарив, як по писаному.

— А що ти бачив? — звернувся він до мене.

Я відповів, що по-німецьки мало розумію, потрібний перекладач. Блокфюрер викликав із строю польського єврея Семена Варшавського як перекладача. Я майже слово в слово повторив свідчення одноокого, додавши від себе, що після того, як Стодвадцятьтрикуплети задушив старосту, він щось шукав у його матраці.

З кожною секундою очі блокфюрера ставали хижішими. Вислухавши мене, він спитав:

Коли це сталося?

— Десь за північ.

— А чого ти не спав?

 У мене дуже боліли пальці.

Я показав йому свої розпухлі пальці, що гноїлися.

Те, що ми з однооким різними мовами дали однакові свідчення, які не розходилися навіть у деталях, справило на блокфюрера велике враження. А щоб розвіяти в нього останні сумніви, я додав:

— Досить вам обшукати матрац помічника старости, і ви побачите, що я розповів чисту правду.

У цей час Стодвадцятьтрикуплети, який досі стояв наче заворожений, розпачливо закричав:

— Пане начальнику! Брехня, все брехня! Це вони вбили пана старосту!..

Розлючений блокфюрер підскочив до нього і що було сили вперіщив канчуком прямо по обличчю. Стодвадцятьтрикуплети заюшився кров’ю і впав до ніг есесівця, лементуючи «пане начальнику! пане начальнику!».

— Обшукати постелі цих свиней!,—наказав есесівцям блокфюрер.

Вмить обидва матраци було розпорото і вительбушено. Уже з матраца Стодвадцятьтрикуплети випало кілька золотих годинників, золоті ланцюжки, каблучки, медальйони, золоті монети. Ще більше золотих речей і грошей знайшли в матраці старости. Все знайдене блокфюрер сховав у кишені. Його очі палали, він ніяк не міг приховати збудження. А коли розпороли подушки, блокфюрер не витримав і, забувши про свій арійський гонор, кинувся сам шукати коштовності.

Нарешті обшук закінчився. Блокфюрер заклопотано подивився на годинника. Адже о п’ятій годині ранку треба йти доповідати рапортфюреру про наявну кількість в’язнів і порядок у блоці. А він ще мав сховати в надійному місці частину коштовностей, почистити мундир від пір’я і привести себе в порядок. Не підеш же на доповідь до начальника з розбухлими кишенями, та ще й у пір’ї. У фашистському рейху зовнішній вигляд офіцера цінувався, мабуть, нарівні з відданістю фюрерові. А за порушення присяги і привласнення коштовностей, які вважалися «власністю» Німецької держави, по голівці не погладять навіть есесівського офіцера. Начальникові недовго здерти з нього мундир, замінивши його на смугасту робу арештанта. Крім усього, блокфюреру треба було якомога швидше прибрати Стодвадцятьтрикуплети.

Що чекало старостиного лакузу, не важко було здогадатися. Побачивши, з якою радістю блокфюрер розсовував по кишенях знайдені коштовності, я зрозумів: доля Стодвадцятьтрикуплети вирішена. Блокфюрер не настільки дурний, щоб залишити свідка. Чекати довго не довелося. За його командою есесівці накинулися на Стодвадцятьтрикуплети, який повзав біля ніг блокфюрера, цілуючи йому чоботи. Коли на нього посипалися удари, лакуза, обхопивши руками голову, моторошно заволав. Есесівці топтали його своїми кованими чобітьми доти, доки не переконалися, що він уже ніколи не встане. Потім узяли розтерзаний труп за ноги і поволокли з камери.

— Аллес ін орднунг![25] — урочисто проголосив блокфюрер, пройшовся вздовж вишикуваних в’язнів, тицьнув пальцем у Жака й сказав:

Я призначаю тебе старостою. Негайно приберіть усе це,— він бридливо показав канчуком на розпотрошені подушки й матраци.— Та дивися, щоб був порядок у камері! Виконуйте!

— Яволь! — вигукнув новоспечепий староста.

Блокфюрер пішов. А ми й далі стояли, приголомшені усім побаченим. Французи не приховували свого задоволення таким поворотом подій. Енергійно жестикулюючи, вони жваво розмовляли. Смерть ненависного старости і його холуя влаштовувала всіх, та надто вже цинічною і огидною була сцена розправи з старостиним полигачем.

Один із в’язнів підійшов до мене, пильно подивився у вічі й сказав:

— Зроблено — комар носа не підточить. За золото есесівці відправлять на той світ кого завгодно, хоч самого фюрера. Тонко зроблено, що й казати...

Я промовчав, удавши, що вся ця історія мене зовсім не стосується.

Почалося прибирання камери. Ми збирали пір'я і вату, мили хлоркою нари, стіни, підлогу. Працювали старанно, мовчки. Жак керував прибиранням спокійно, без криків. Найперше, що він зробив,— це викинув у ящик для сміття обидві палиці, якими колишній староста та його помічник ще вчора дубасили в’язнів. Ця деталь не лишилася непоміченою. Усі полегшено зітхнули, багато хто навіть осміхнувся, можливо, вперше за останні місяці, якщо не роки. Відчувалося, що люди скинули з себе важкий, ненависний тягар, який давив їх досі.

Не треба бути великим психологом, аби зрозуміти просту істину: морально вбита, психологічно розчавлена людина не здатна боротися. Щоб підняти її на якусь найпростішу акцію, треба спершу скинути з неї моральний і психологічний гніт, вселити віру в свої сили. Смерть двох негідників, які повсякчас тероризували в’язнів, і нова обстановка, що створилася в камері, мали величезне значения для оздоровлення загальної атмосфери і згуртування в’язнів.

Декому може здатися, що знищення двох фашистських холуїв надто дрібний факт, щоб надавати йому великої ваги. Але так може подумати тільки той, хто не уявляє, якою страхітливою була атмосфера в гітлерівських концтаборах. Між гітлерівськими катами та їхніми поплічниками, з одного боку, і в’язнями, з другого боку, точилася зовні малопомітна, але повсякденна запекла боротьба не на життя, а на смерть. Кожна на перший погляд невеличка перемога, яку ціною неймовірних зусиль здобували в’язні, мала величезне значення, бо це була перемога над вишуканим бузувірством фашистських нелюдів. Головне, такі перемоги вселяли віру в наші сили, згуртовували людей, кликали їх на боротьбу з кривавим фашистським режимом.

Життя в’язнів двадцятої камери змінилося на краще. Жак спокійно і діловито шикував в’язнів на ранковий і вечірній аппелі, віддавав блокфюреру рапорт, одержував і чесно ділив баланду, керував прибиранням камери, стежив за порядком і намагався, наскільки це було можливо, полегшити становище хворих і вкрай виснажених, зацькованих попереднім старостою та його холуєм. В очах багатьох доходяг зажевріли вогники надії, зникло почуття приреченості. На моїх очах народжувався дружний, згуртований колектив. В’язні подавали один одному допомогу, допомагали хворим і кволим злазити з нар під час ранкових і вечірніх перевірок. Камеру прибирали добровольці з числа тих, хто ще не дійшов до цілковитого виснаження.

Різко змінилося і моє становище. Жаку як старості тричі на день приносили з есесівської кухні смачну калорійну їжу. Він підгодовував свого земляка Жана й мене. Я в свою чергу ділився цією їжею з Максимом.