Сучасна архітертура Кувейту

За часів правління шейха Баррака аль-Хаміда (1669-1682 рр.) була побудована сучасна столиця країни - Ель-Кувейт. Це було добре захищене портове місто. А коли влада перейшла до шейха Садуна аль-Хаміда, в Кувейті розпочався період розквіту. Цей мудрий і талановитий правитель провадив розумну політику, яка дала йому змогу зберегти добрі відносини з сусідами. До країни переселилися нові арабські племена, найвпливовішим серед яких було плем’я бені атбан. Саме з цього племені походить славетний рід ас-Сабахів, який відіграв чи не головну роль у подальшому розвитку Кувейту. В 1756 р. шейх Сабах ібн Джабер ас-Сабах об’єднав усі племена, що жили на території Кувейту, в єдину державу - емірат Кувейт. Після цього столиця була обнесена кам’яною стіною.

Наприкінці XVIII ст., після встановлення кувейтськими емірами дружніх відносин з Великою Британією, в Ель-Кувейті відкрилася факторія Ост-Індійської торговельної компанії. Але до кінця XIX ст. країна залишалася під протекторатом Османської імперії. Потім ситуація змінилася: Кувейт підписав-таки угоду з Великою Британією і став незалежним князівством під її протекторатом. Англійці отримали право на будівництво залізниці від Басри до Ель-Кувейту, а потім - виняткові права на видобування та перевезення нещодавно відкритої кувейтської нафти.

У 1918-1922 рр. Кувейт було втягнуто до конфліктів з Іраком та Недждом, але за допомогою англійців усі суперечливі питання було вирішено. На кордонах з Недждом та Іраком були створені нейтральні території, по яких могли вільно переміщатися кочівники. Трохи пізніше Ірак віддав Кувейту кілька островів у гирлі річки Шатт-ель-Араб. Ціна за дипломатичну допомогу була дуже високою: аж до 1961 року Кувейт залишався британською колонією. Визнання незалежності Кувейту відбувалося зовсім не просто. Потрібна була військова підтримка ООН та Ліги арабських держав, щоб Ірак відмовився від зазіхань на кувейтські території. Але врешті-решт країна стала повноправним партнером не тільки арабських, але й багатьох європейських держав, її було визнано.

У 1960-1970 рр. розпочався період швидкого розвитку Кувейту за рахунок продажу нафти. Кошти, які отримувала держава, йшли на розвиток економіки та соціальної сфери, допомогу мусульманським країнам. Частина їх осідала у західних країнах у вигляді інвестицій, оскільки кувейтський уряд добре розумів, що запаси нафти коли-небудь скінчаться, а інших ресурсів в країні немає. Кувейт - єдина країна у світі, у якій створено «Фонд майбутніх поколінь», що має забезпечити достойний рівень життя нащадкам сучасних кувейтців.

У 1990-1991 рр. Ірак зробив ще одну спробу захопити Кувейт. Але вона також закінчилася поразкою. Ця військова операція мала назву «Буря в пустелі». Хоча країна зазнала страшних збитків: було підпалено 700 нафтових свердловин, зруйновано багато громадських об’єктів, - уже через три роки після війни Кувейт відновив експорт нафти в повному об’ємі, відродив промисловість. Після цього нападу кувейтський уряд підписав договір про військову допомогу із США, Великою Британією, Францією та Росією.

Кожен із нащадків Ас-Сабахів щомісяця отримує по 1000 динарів - тільки за те, що він належить до цього роду, представники якого й досі стають монархами Кувейту. До речі, про виняткове право нащадків знаменитого Мубарака ас-Сабаха займати кувейтський престол зазначено в Конституції Кувейту.

Нині Кувейт - багата країна, яка дбає про своїх громадян. За навчання дітей та молоді платить емір. Тому багато хто обирає навчання за кордоном у найпрестижніших університетах світу. Тим, хто одружується, держава будує власний дво- або триповерховий будинок. А поки молоді стоять у черзі на житло (це займає близько трьох років), емір сплачує їм по 150 динарів щомісяця на оренду квартири.

Будь-який громадянин Кувейту може записатися на прийом до еміра і поскаржитися йому на свої проблеми. Усі громадяни Кувейту також мають пільги на водопостачання та електроенергію (до речі, вся вода в Кувейті має «штучне» походження: її добувають з морської води шляхом опріснення). Військова служба не схожа на нашу: кожен чоловік віком від 21 до 45 років має раз на рік проходити службу в армії. Вона триває місяць. Під час служби кувейтські солдати та офіцери живуть удома, а до місця служби приїжджають на власних автомобілях.

Видобуток нафти в морі

Усе населення Кувейту складається з кількох категорій (про належність до певної категорії ставлять особливу позначку в паспорті). Перша категорія - це чоловіки, які є нащадками найстаріших родів Кувейту. Вони мають право обирати членів парламенту (Кувейт - обмежена монархія) і бути обраними до парламенту. Пільги в цих громадян - найбільші. Далі йдуть просто громадяни Кувейту (також тільки чоловіки, жінки зовсім не беруть участі в громадському житті), прав та пільг у них значно менше. Чи не на останньому місці стоять бедуїни, які й нині надають перевагу традиційному способу життя: пасуть верблюдів, переходячи від оазису до оазису. Їм сплачують певні гроші зі скарбниці еміра, щоб вони могли купити собі необхідні товари, надають у разі необхідності медичну допомогу, але ставляться до них як до варварів і до правління державою не допускають. Утім, бедуїни і не бажають жити в столиці у квартирах. Пустеля - їхнє життя, і воно залишиться незмінним навіть тоді, коли запаси нафти будуть вичерпані (на думку експертів, це станеться не менше ніж через сто років).

Крім нафти, економіка Кувейту базується на виробництві хімічних добрив, цементу. Є тут підприємства з обробки металу і автомобілебудування. Сільське господарство представлене оазисним землеробством та кочовим тваринництвом. Добре розвинене морське рибальство, добування перлин.

Для важкої та некваліфікованої праці в Кувейті наймають іноземних робітників. Це значно дешевше, ніж купувати дорогу техніку, крім того, скажімо, землекопні роботи часто потрібно проводити обережно, щоб не пошкодити кабелі та трубопроводи. Цікаво, що колись у давнину, коли кондиціонерів ще не було, був виданий закон: якщо температура повітря становить понад +50 °C, усі працівники звільняються від роботи. Цей закон діє й тепер. Та оскільки додатковий вихідний отримують і працівники офісів та міністерств, країна зазнавала неабияких збитків, тож було знайдено дуже незвичайне розв’язання цієї проблеми: метеорологам дали вказівку не реєструвати температуру вище +50 °C у робочі дні. Тому вже багато років «температурні рекорди» в Кувейті припадають на п’ятницю (офіційний вихідний день) та мусульманські свята.

Ель-Кувейт

Туристи нечасто приїздять до Кувейту. А коли все ж таки відвідують цю країну, зазвичай знайомляться тільки з її столицею. В Ель-Кувейті (31 тис. мешканців) знаходиться Національний музей, де можна побачити прекрасну археологічну та етнографічну колекції, музей Ісламського мистецтва, університет. Тут можна відвідати один із найкращих ринків перлин і навіть самому спробувати дістати їх з дна моря. За межами кувейтської столиці знаходяться два морські курорти - мис Ас-Зуур та Хийран. Там є все необхідне для любителів водного спорту і пляжного відпочинку.

Ця держава в Південно-Східній Азії розташована на півострові Індокитай і має спільні кордони з Китаєм, В’єтнамом, Камбоджею та М’янмою - здебільшого вони проходять по гірських хребтах. А від Таїланду Лаос відокремлює ріка Меконг. Власного виходу до моря країна, площа якої становить 237 тис. км², не має. Її населення дорівнює близько 5,7 млн чоловік. Державною мовою є лаоська, а грошовою одиницею - кіп.

Лаос - місце, де століття не летять і навіть не повзуть, а… стоять. Здається, час тут застиг багато віків тому, і ця своєрідна держава нагадує комаху, що потрапила в бурштин. Лаос - країна-загадка, яка сьогодні щодалі приваблює туристів. Але приїжджих тут одразу охоплює млявість, сонливість і відчуття того, що поспішати не треба. Мимоволі згадується, що французькі колонізатори вигадали прислів’я, яке відображає натуру трьох народів Індокитаю: «В’єтнамці сіють рис, кхмерці дивляться, як вони це роблять, а лаосці слухають, як він росте».