У місцевій фауні лісів і джунглів дотепер збереглися звірі, яких в інших країнах можна зустріти тільки в зоопарках. Серед них - буйволи, дикі бики гаури, тигри, пантери, леопарди, дикі кішки, ведмеді, кабани, мангусти, мавпи. Багато тут і слонів, щоправда, більшість з них одомашнена. Великими популяціями представлені плазуни, серед яких багато отруйних змій, і крокодили. До долини Меконгу злітаються водоплавні птахи, зокрема пелікани і фламінго.

Клімат країни тропічний мусонний, причому сухий сезон триває з листопада по квітень, а вологий - з квітня по листопад. Річна норма опадів коливається від 1400 мм на Центральній рівнині до більш як 5000 мм у горах. Середня максимальна температура повітря +36 °C, середня мінімальна +20 °C. Найбільш холодні місяці - грудень і січень, а найбільш спекотні - квітень і травень. У Камбоджі вечір настає о 18 годині, тобто відразу стає темно без усяких сутінків, начебто світло вимикають.

У країні проживають понад 13 млн людей. Близько 39 % населення молодше 15 років, тому середній вік становить 19,2 року. Середня тривалість життя - 57,9 року. Державна мова Камбоджі - кхмерська. Великі громади національних меншин у Камбоджі користуються в’єтнамською, китайською та мовою тямів. Власними мовами говорять гірські народи: зярай (джарай), еде (раде), саоть, пор, самре і куї. У середовищі освічених літніх камбоджійців широко поширена і французька, тоді як торгівці і молодь усе частіше звертаються до англійської мови.

Приблизно 95 % населення Камбоджі сповідує південний буддизм (тхеравада). Тями (або чами) прихильні до ісламу. В’єтнамська меншість традиційно включає також католиків та даосистів. У 1975 р., з приходом до влади режиму «червоних кхмерів», на відправлення всіх релігійних культів була накладена заборона, що була чинною аж до 1979 року. Статус буддизму як основного віросповідання було відновлено лише в 1989 р., а конституція 1993 р. визнала його державною релігією.

Основну частину населення Камбоджі становлять кхмери, що проживають у долині р. Меконг і на півдні країни. Національні меншості, до числа яких належать вихідці з В’єтнаму і Китаю, зазвичай селяться в містах і великих селах, де займаються ремісництвом, оптовою і роздрібною торгівлею, а іноді стають рибалками чи наймаються на каучукові плантації. У провінції Кампонгтям і Кампонгчнанг, на сході від Пномпеня, розселені тями, більшість яких становлять хлібороби. Гірські народи, що ведуть напівкочовий спосіб життя, наслідують підсічно-вогневу систему господарювання, вирощуючи переважно рис.

Економічне становище країни залишається складним. Відчувається нестача кваліфікованих робочих рук, у провінції майже цілком відсутні основи інфраструктури. Загроза політичної нестабільності і корупція стримують розширення іноземних капіталовкладень. Країна залежить від кредитів і допомоги з-за кордону.

Основа економіки - сільське господарство, у якому зайнято до 80 % працездатного населення, тому Камбоджа - переважно аграрна країна. Під ріллю зайнято 21 % всіх земель. Головні культури - рис, цукрова тростина, маніок, банани, кукурудза, кокосова й інша пальми, цитрусові, батат, манго, бавовняне дерево. Розводять велику рогату худобу, свиней, буйволів. Розвинуте рибальство у водах Сіамської затоки й озера Тонлесап, промисловість з переробки сільськогосподарської сировини, деревини, автозбиральні та тракторозбиральні, металообробні, судноремонтні, цементні, хімічні, фармацевтичні, текстильні, лісопаперові підприємства, виробництво електроенергії.

Камбоджа експортує деревину, одяг, каучук, рис і рибу; основні партнери з експорту - США, Німеччина, Велика Британія, Сінгапур. Імпортують нафтопродукти, цигарки, золото, будівельні матеріали, устаткування, автомашини та інші товари; основні партнери з імпорту в 2002 році - Таїланд, Сінгапур, Китай, Гонконг, Південна Корея і В’єтнам.

У Камбоджі є дві залізничні лінії загальною довжиною 655 км. Вони з’єднують Пномпень з Пойпетом і з Кампонгсаом. Довжина автодоріг складає 12,3 тис. км., але з них лише близько 2 000 км мають асфальтове покриття. У період високих вод морські судна можуть підніматися по ріці Меконг до Пномпеня. Основні порти: Кампонг-чам, Кампот, Кронгкаоконг і Пномпень.

Ангкор Ват - перлина Камбоджі

Після закінчення тривалої війни і нормалізації політичної ситуації кількість туристів, що відвідують країну, постійно зростає. За минулі роки тут було побудовано багато першокласних готелів, спрощено в’їзд до країни, відкрилися нові прямі закордонні авіарейси до раніше закритих міст Баттамбанг і Сіємреап. Добре збережені храми вражають уяву багатством форм і вишуканістю. Стіни багатьох з них прикрашені чудовими рельєфами за мотивами Рамаяни. Справжньою перлиною Камбоджі є Ангкор Ват. Це грандіозний комплекс храмів, палаців та каналів, який був споруджений у IX-XIII ст. і присвячений богу Вішну. Храмовий комплекс розташований неподалік від Ангкор-Тхома і є одним з найбільших у світі храмів. Силует веж Ангкора зображується на національному гербі Камбоджі. Ангкор Ват є національним символом країни й узятий під охорону ЮНЕСКО.

Ця держава розташована на півострові Катар у Південно-Західній Азії. Її територія становить 11,4 тис. км² і поділяється на 10 муніципалітетів. Країна є членом ООН, Ліги арабських держав Перської затоки, Організації країн - експортерів нафти та організації «Ісламська конференція». У Катарі мешкають лише 817 тис. чоловік: араби (40 %), пакистанці (18 %), індуси (18 %), перси (10 %). Переважна більшість населення (95 %) - мусульмани. Державна мова - арабська, але досить поширена тут і англійська. Грошова одиниця - катарський ріал.

Європейці тільки-но починають відкривати для себе цю перлину Перської затоки, бо Катар належить до тих країн, які не так уже й просто знайти на мапі світу. Вперше про Катар згадується в працях давньогрецького історика Геродота, який подорожував цими краями в V ст. до н. е. і був захоплений майстерністю місцевих рибалок. Він детально описав життя ловців перлин, які, власне, й населяли цей півострів. Що ж до появи Катару на географічній мапі, то цим ми зобов’язані грецькому географу Птолемею. Цікаво, що до початку ХХ ст. більшість європейців навіть не здогадувалися про існування Катару в Перській затоці на крихітному півострові. Місцева влада тільки в 1989 р. відкрила кордони країни для іноземців і дозволила імміграційним установам видачу туристських віз.

Півострів Катар з трьох боків омивають хвилі Перської затоки. З суходолу він має спільні кордони з Саудівською Аравією та ОАЕ, а неглибока протока відокремлює його від Бахрейну. Здалеку це казкове місце скоріше нагадує міраж, дивовижне марево посеред хвиль. Особливо вражає столиця Катару Доха. Повітря на вулицях міста видається сумішшю вогню й розпеченої пари. Ніхто з перехожих, здається, нікуди не поспішає. На дорогах - безперервна течія автомобілів, які часто зупиняються у величезних пробках. А взагалі, Доха - казкове місце. Складається враження, що величні хмарочоси проросли тут з пісків пустелі завдяки примхам якогось дивакуватого джина. Всі будинки мають білий колір (спека диктує свої закони!). Між ними гордовито похитуються крони фінікових пальм. Широкі проспекти, штучні острови, суперсучасні будівлі із дзеркальними вікнами, скульптурні композиції (перлини в мушлях, кофейники, глечики з водою, кораблі-доу)… Аєдиним міським транспортом у цьому фантастичному поєднанні раю та пекла є. таксі! А як же місцеві жителі? Ходити пішки, особливо вдень, важко навіть для них! Виявляється, у Катарі в усіх є власні авто.

Сучасна Доха

Корінного населення тут - 200 тис. чоловік. Усі вони живуть в казкових, на погляд іноземця, умовах (якщо не враховувати ту кляту спеку!). Річ у тім, що кожному з катарців від народження належить частина державного майна: значні пакети акцій численних бізнес-підприємств. Так що ніхто з місцевих жителів взагалі не працює (тут це не заведено). В Катарі працюють тільки приїжджі - більше 500 тис. осіб, які не побоялися місцевої спеки.