Територія Киргизстану, як і вся Середня Азія, є одним з найдавніших осередків людської цивілізації. Найдавніші сліди діяльності людини тут виявлені в Центральному Тянь-Шані (біля озера Іссик-Куль) та у Ферганській долині і належать до палеоліту. Палеолітичні знаряддя були знайдені також на півдні, у районі Капчигая. Перша письмова згадка про Киргизстан належить до 569 року. В ній повідомляється, що візантійський посол одержав у подарунок раба-киргиза. В околицях Бішкека та Нарина були виявлені неолітичні поселення. В печерах у долині р. Сари-Джаз знайдені наскельні зображення тварин. Племена, що жили тут у V-III тис. до н. е., виготовляли кам’яні знаряддя, глиняний посуд, користалися луком та стрілами. Саме в ті часи людина почала займатися скотарством та землеробством. Найдавніші відомості щодо території сучасного Киргизстану містяться в «Авесті», священному каноні та творах Геродота. У перських джерелах племена називалися саками, а в грецьких - азіатськими скіфами.

У передгір’ях Тянь-Шаню

На території республіки знаходиться понад п’ять тисяч історико-культурних пам’яток. Ці безцінні свідчення культури давніх часів мають величезне пізнавальне значення. Серед них - печерні стоянки первісної людини й унікальні рунічні написи на валунах, дивні наскельні малюнки та кам’яні статуї, залишки античних поселень та середньовічні фортеці, що вражають уяву сучасників своєю раціональністю та неприступністю. Пізніше, у бронзовому віці, все частіше використовувалися знаряддя з бронзи, а потім - з міді. У різних районах Киргизстану відлюдно жили групи хліборобів та скотарів. Киргизстанські племена згадуються як союзники тюрків в їхніх походах проти уйгурів у VIII-IX ст. На початку XIII ст. Киргизстан був скорений монголами і лише в 1399 р. знову здобув незалежність. Протягом кількох століть він підпадав під владу сусідніх народів. У середині XVIII ст. у Киргизстані сформувалися певні родоплемінні відносини, що збереглися до XX століття.

Юрта є цінною пам’яткою культури киргизького народу. Це переносне житло, в якому минало все життя кочівника, мало великі розміри й іноді вміщало до 200 чоловік.

Як єдиний етнос киргизи виявили себе з XVI століття. Нині, окрім 2,7 млн киргизів, що мешкають у республіці, приблизно 300 тис. живуть в Узбекистані, Казахстані, Таджикистані та Росії, ще 300 тис. - у Китаї. Невеликі групи киргизів проживають у Монголії, Туреччині та Пакистані. До появи в Середній Азії ісламу основну роль у релігійному та політичному житті народу відігравали шамани. Деякі киргизи прийняли мусульманство у VIII ст., однак остаточне сприйняття релігії народом в цілому завершилося лише у XIX столітті. Через територію Киргизстану проходив Великий шовковий шлях, який сприяв торгівлі між Сходом та Заходом, поширенню ідеологій, релігій, мистецтва та технологій.

Киргизькому народу традиційно була властива родоплемінна структура. На чолі роду в киргизів стояв старійшина - аксакал (біла борода), що був також вождем племені. Йому допомагав мулла, мусульманський священнослужитель, який керував релігійним життям громади, здійснював шлюбні та похоронні обряди та разом з вождями роду або племені вирішував суперечки, що виникали.

Киргизький фольклор включає складну міфологію, легенди, народні прислів’я та приказки. Однією з головних проблем киргизької мови є алфавіт. На початку 20-х років радянський уряд, вважаючи, що арабський алфавіт перешкоджає поширенню грамотності, ухвалив рішення про поступовий перехід на латинський алфавіт. Цей перехід завершився лише у 1926 році. Однак у 1940 р., не враховуючи думки населення, в адміністративному порядку був реалізований перехід писемності всіх тюркських народів, зокрема й киргизів, з латиниці на кирилицю. У 1992 р. уряд Киргизстану прийняв рішення про повернення до латиниці.

У долині річки Карасу

Киргизький народ з давніх часів славився своєю музикальністю. Свою музику, що йде з глибин століть, киргизи поділяють на пісні та кю. До кю належать усі музичні твори для народних інструментів. Найбільш популярним музичним інструментом є триструнний щипковий комуз. Популярні також двострунний смичковий кияк та язичковий темир ооз комуз. У народній музичній практиці застосовуються язичковий жигач ооз комуз, духовий флейтовий чоор, духовий тростяний пурнай та інші інструменти.

За радянської влади Киргизстан в основному був джерелом сировини, що відправлялася на переробку в інші регіони СРСР. Після 1991 р. економіка держави вступила на шлях ринкових перетворень. Але перехід до ринкової економіки виявився важким.

Киргизстан - індустріально-аграрна країна з низьким рівнем розвитку економіки та життя населення. Тут ведеться розробка родовищ кам’яного вугілля, нафти, ртуті, сурми (одне з перших місць у світі), цинку та свинцю. Розвинені галузь машинобудування, такі промисловості, як текстильна, швейна, шкіряно-взуттєва. Головний напрямок сільського господарства - пасовищне тваринництво (вівчарство, молочно-м’ясне скотарство, конярство). Вирощуються в невеликій кількості пшениця, кукурудза, цукровий буряк та ін. Дуже поширені посіви маку (посідає одне з перших місць у світі за кількістю продукції). Іноземних туристів у країні практично не буває.

Через гірський рельєф розвиток залізничного та трубопровідного транспорту обмежений. Довжина залізниць становить близько 370 км. Вони є продовженням залізниць сусідніх держав.

У Киргизстані 54 вищих навчальних закладів (у тому числі Киргизстанський національний університет, Киргизстанський технічний університет, Державний університет архітектури і будівництва, Слов’янський університет, Ошський університет, Американський університет, Медична академія, Академія сільського господарства), сім великих музеїв, чотири театри. Але найголовніше - Киргизстан є однією з небагатьох країн, які зуміли знайти «золоту середину» між засвоєнням загальнолюдської культури та збереженням національних традицій.

Китай, або Китайська Народна Республіка - найпотужніша після США з економічного погляду країна світу - розташована у Центральній і Східній Азії. Вона обіймає 18 історичних провінцій колишньої Китайської імперії, Внутрішню Монголію, Сінцзян, Маньчжурію і Тибет. До того ж існує ще провінція Тайвань, яка перебуває під контролем Китаю, але статус котрої ще не визначений.

Назва Китаю походить від назви народу «кидань», який колись жив на території від Маньчжурії до Тяньшаню. Китайська ж назва країни звучала як Чжунго - «Серединна держава», або Тянсі - «Піднебесна імперія».

Тайванем називають територію на південному сході Китаю загальною площею в 36 тис. км². Вона складається з острова Тайвань та декількох архіпелагів у Тайванській протоці і Південно-Китайському морі. Після громадянської війни у 1949 р. уряд партії Гоміньдан, яка програла, на чолі з Чан Кайші втік з материка на острів Тайвань і утворив там власну державу. У березні 2000 р. внаслідок демократичних виборів влада у цій країні перейшла до Демократичної прогресивної партії. Відтоді Китай і Тайвань час від часу висувають власні програми об’єднання, але виробити спільну програму досі не спромоглися. Але й без Тайваню держава займає величезну площу у 9,5 млн км². Зі сходу і південного сходу Китай омивають води Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського морів, які належать до Тихого океану. На півночі він межує з Монголією і Росією, на північному заході - з Казахстаном, на заході з Казахстаном, Киргизстаном і Таджикистаном, на заході - з Індією і Непалом, на півдні - з Бутаном, Індією, Бірмою, Лаосом і В’єтнамом. Державна мова - китайська, грошова одиниця - юань.