Один з нових районів Пекіна

Відтоді в Китаї триває послідовне проведення економічних реформ, спрямованих на лібералізацію економіки, проте жорстко стримуються будь-які демократичні перетворення у сфері політики та ідеології. Серйозними проблемами залишаються корупція, високий рівень безробіття тощо. Втім, становище в Китаї характеризується як стабільне. Триває розвиток економіки.

Сучасна Китайська Народна Республіка, згідно з чинною конституцією 1982 р., проголосила себе як «соціалістичну державу демократичної диктатури, керовану робітничим класом і засновану на союзі робітників та селян». Її вищим органом державної влади є Всекитайські збори народних представників (ВЗНП), які переобираються кожні 5 років. Постійно діючим органом цих зборів вважається Постійний комітет ВЗНП. Саме він здійснює законодавчу владу в країні. Всекитайські збори обирають Голову КНР, який представляє державу на міжнародній арені. Його повноваження не перевищують терміну дії щойно обраних Всекитайських зборів. Утім, він не може бути на цій посаді більше, ніж два терміни поспіль.

За виробництвом значної кількості сільськогосподарських продуктів та культур (м’яса, яєць, цукру, бавовни, чаю та ін.) Китай посідає перше місце у світі. Втім, 35 млн китайців досі злидарюють, а 150 млн є неписьменними.

Виконавчою владою держави є Державна Рада КНР, яку очолює прем’єр-міністр. Його кандидатуру подає Голова КНР, а затверджують ВЗНП. Повноваження прем’єр-міністра теж обмежені десятиліттям.

Уся величезна територія Китаю поділена на 22 провінції, 5 автономних районів і 4 муніципалітети (маються на увазі міста центрального підпорядкування - Пекін, Шанхай, Тяньцзінь та Чунцін). У 1997 р. до них додався особливий адміністративний район Сянган, більш відомий за назвою Гонконг. Крім цього, існує велика кількість адміністративних одиниць другого та третього рівнів: округи, автономні округи, аймаки, повіти, автономні повіти, ходуни, автономні ходуни тощо. Органами державної влади у цих адміністративних одиницях є місцеві збори народних представників і народні уряди.

Поряд із цим, керівна роль у державі належить Комуністичній партії Китаю (КПК). Інших партій у Китаї не існує. КПК вважається авангардом китайського робітничого класу, який веде країну шляхом будівництва соціалізму. Фактично її члени входять до всіх урядових установ і мають сприяти виконанню курсу КПК.

Китай відомий значним внеском у розвиток світової науки і техніки. Великий вплив на світову цивілізацію зробили відкриття китайськими вченими паперу, книгодрукування, компаса і пороху. З цього приводу відомий англійський філософ XVI ст. Френсіс Бекон казав: «Вони змінили весь вигляд і стан речей у світі, викликавши численні переміни».

Столицею сучасної КНР є Пекін - одне з найдавніших китайських міст. Його населення становить близько 12 млн чоловік. Втім, у державі існують міста, де кількість населення перевищує столичні показники. До них належать Чунцін (15,3 млн) і Шанхай (13,0 млн). Від 9,8 млн до 6,6 млн жителів нараховують Ченду, Харбін, Тяньцзінь, Шинцзячжуан, Ухань, Циндао і Ханчжоу.

Грошова одиниця держави - юань.

За кількістю населення Китай є безперечним світовим лідером. Тут, якщо не враховувати населення Тайваню, живе понад 1,3 млрд чоловік. Щорічний приріст населення завжди був однією з найгостріших проблем Китаю. Ще з середини 50-х рр. минулого століття робилися спроби обмежити рівень народжуваності. Втім, це не дало відчутних результатів, бо з підвищенням рівня медичного обслуговування прискорювалися тенденції до зниження рівня смертності китайців. У 1979 р. була розгорнута кампанія під гаслом «Одна сім’я - одна дитина». Однодітним сім’ям надавали всілякі пільги щодо освіти, медичного обслуговування, забезпечення житлом і нарахування заробітної плати. Але це дало результати лише в містах. Сільські жителі не дотримувалися норм демографічної політики держави. Проте в останні десятиліття проблема почала вирішуватися сама собою. Природний приріст населення знизився до 0,6 %.

Більшість населення сучасного Китаю становлять ханьці, тобто етнічні китайці. Їхня питома вага у складі мешканців держави близько 93 %. Проте у КНР живе ще понад 50 різних етнічних груп - чжуані, уйгури, монголи, тибетці, хуей, мяо тощо. Їхня загальна кількість становить приблизно 35,3 млн чоловік.

Перед урядом країни стоїть велика проблема щодо обрання єдиної офіційної мови у державі. Зроблена спроба на основі діалекту «мандарин» виробити загальнодержавний стандарт «путунхуа». Нині його вивчають майже в усіх навчальних закладах Китаю і використовують на радіо і телебаченні. Існують проблеми і з китайською писемністю, бо з нею пов’язані великі складнощі. Здавна в Європі, щоб охарактеризувати якусь важку для розуміння річ, казали: «китайська грамота». В цьому вислові є велика частка правди. Навчання ієрогліфічному китайському письму потребує багато часу і наполегливості. Тому ще в 1952 р. китайський уряд ввів спрощене написання ієрогліфів.

Дуже оригінальною в Китаї є ситуація щодо релігійних вірувань населення. У країні ніколи не було чогось на зразок церковних організацій. Традиційна релігія в країні завжди була сумішшю місцевих вірувань і своєрідних церемоній, які поєднувалися з теоретичним підгрунтям видатних китайських та інших східних релігійних філософів. Внаслідок цього найбільшу кількість прихильників завоювали конфуціанство, даосизм та буддизм. Нині у Китаї живуть приблизно 100 млн буддистів, 20 млн мусульман, 5 млн протестантів і 4 млн католиків.

На вулицях Шанхая

Традиційна економіка Китаю базувалася на вирощуванні кормових трав у посушливих районах і рису у вологих субтропічних. Серед свійських тварин перевагу віддавали свиням. Але ще за часів імператорського Китаю, десь наприкінці ХІХ ст., були зроблені деякі кроки в напрямку індустріалізації країни: впроваджено виплавку чавуну, розпочато буріння свердловин для видобування природного газу. Але в той час спроби переорієнтувати економіку не привели до серйозних результатів.

Докорінні зміни відбулися лише після утворення КНР, уряд якої рішуче взяв курс на розвиток важкої індустрії і проведення колективізації у сільському господарстві. З 1953 по 1957 р. випуск індустріальної продукції збільшився на 75 %. Але Мао Цзедуну це здалося замало. Він почав реалізовувати ідею «великого стрибка». На багатьох селянських подвір’ях з’явилися «дворові доменні печі» для виробництва металу з низькосортної місцевої руди і металобрухту. Мільйони селян і міських робітників примусили покинути поля і фабрики, щоб обслуговувати ці печі. В результаті за кілька років випуск чавуну та сталі у Китаї перевищив показники Великої Британії. Втім, таке хазяйнування завдало чималої шкоди, бо утворило хаос в економіці. Суцільна вирубка лісів для одержання деревного вугілля призвела до великого неврожаю і голоду. З 1959 по 1961 р. у Китаї від голоду померло майже 30 млн людей.

У наступні роки, завдяки іноземній допомозі, впровадженню досягнень науки і введенню системи оплати праці, ситуація у сільському господарстві і промисловості виправилася. Почали здійснюватися реформи, спрямовані на лібералізацію економіки. Частка державних підприємств у виробництві промислової продукції поступово скорочувалася, а головна увага приділялася розвитку малих підприємств. Вже у 1979-1988 рр. Китай за темпами економічного розвитку поступався лише Південній Кореї, а у 1990-1997 рр. за показниками приросту валового внутрішнього продукту вийшов на перше місце у світі.

Сучасний китайський будинок

Надра КНР багаті на корисні копалини. Держава володіє запасами вугілля, нафти, газу, залізних, поліметалічних, марганцевих, вольфрамових, алюмінієвих, мідних, ртутних руд, золота, срібла тощо. Саме тому в Китаї широко розвинена гірничодобувна промисловість. Насамперед триває розвиток традиційних галузей промисловості - вугільної, чорної металургії, текстильної, фосфорно-порцелянового виробництва. Створені нові промислові галузі - нафтопереробна, газова, хімічна, авіаційна, космічна, електронна, машинобудування, приладобудування. За виробництвом вугілля, цементу, мінеральних добрив, сталі, електроенергії Китай посідає провідні позиції у світі.