*** Погладила Ромашка Понурого коня... — Уже Барвінку жити Лишилося півдня. А ми ж йому повинні В біді допомогти. Що маємо робити? Порадь мені хоч ти! Промовив коник сумно: — Та ми б допомогли, Якби у мене крила Сильнішими були! Знялися б аж у небо І, доки прийде кат, Барвінкові спустили б Ми рятівний канат. А сонечко і каже: — Це все неначе сон! Та в мене ж є знайомий — Метелик Махаон! Живе він недалечко... Дивіться, він летить. Гей, друже Махаоне, Спустись до нас на мить! Велично і безшумно Спустився Махаон, Махнув крилом вітально. Зробив легкий поклон... Які ж у нього крила! Не описать пером: Чудесні візерунки, Оздоблені пилком. Іскринки-золотинки, Горять на жовтім тлі, Ще й чорна оторочка На кожному крилі. Чим можу вам служити? — Ромашку він пита. І перед ним схилилась Голівка золота; — Наш хлопчик, наш Барвінок Потрапив у полон. — І тут про все дізнався Привітний Махаон. Ромашка й коник Дзвоник Йому розповіли. Як вкрадено Барвінка, Де вкрадено й коли... Ромашка ледь не плаче; — Його ж сьогодні вб’ють! — Що значить друга втратить. Ви ж знаєте, мабуть... Якби-то нам злітати В Осотів стольний град І кинути у яму Барвінкові канат. Єдиний порятунок Це був би козаку. Він вилетів би з царства, Немов на літаку. Задумався метелик; — Де ж взяти нам канат? Стривайте! В мене друг є. Текстильник Шовкопряд! Сплете такий канат він,— Всміхнувся Махаон,— Що міг би погойдатись На ньому навіть слон! А то й драбинку цілу Із шовку він сплете. Якщо ви йому більше Шовковиці дасте! Ну, дівчинко, на спину Мерщій мені сідай. Та ніжками не совай, Пилку не оббивай. І подались шукати Шовковицю стару, А коник залишився Чекати у яру. РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ В царстві гордого Осота Б’ють у барабан... Чорне військо довгоносих Вийшло на майдан. То не ворон, то не чорний Ходить серед гав — То Тхоряка-розбишака Перед військом став. На годинник, на блискучий Погляда з-під брів. Без царя не починати — Є наказ царів.  То не яструб, не шуліка Виліта з-за хмар — То каретою із дота Виїжджає цар. Хилитається карета, Котиться важка, Її слуги змайстрували З битого горшка. Та карета без секрету,— Просто сміх і гріх, Її тягнуть сто стоніжок — Десять тисяч ніг! Ставлять трон біля помосту,— Лізе цар з горшка... У фальшивих діамантах Аж горить рука. Ось розсівся він на троні. Поруч — Блекота. Цар причмокує губами. Гладить живота. Підлетів Тхоряка бравий І, віддавши честь, Г аркнув: — Можна починати? — Починайте! — Єсть! Сонце в небі зупинилось, Полягла трава... Вже Барвінка до помосту Тягне Кропива. Огинається Барвінок, Б’є лиху мадам. — Де ваш цар? — гукає хлопець,— Я йому ще дам! Жук Рогач ножі направив — Нахились! — гуде. Та невже ж таки козацька Голова впаде?! Раптом цар гукнув: — Хвилинку! — Й мовив до Тхора: — Я гадаю, скарб Барвінку Показать пора. Нам відомо, що за скарбом Він сюди прийшов. У бур’ян шугнув Тхоряка І з’явився знов.  У зубах притяг він ранець Зовсім ще новий. Засміявся; — Глянь, Барвінку, Доки ти живий! Сподівався, вченим станеш. Знатимеш усе, А тебе у нашім царстві Пилом занесе! — І ніхто сюди не прийде,— Поглумився цар,— Тільки ранньою весною Заспіва комар. А Барвінок глянув гордо. Як герою й слід. Один день в тюрмі посидів, А вже схуд і зблід... Та міцна у нього воля І тверда рука — Він зненацька вирвав зброю В Рогача-жука. І загнав ножаку просто Катові в живіт. У царя перед очима Загойдався світ. Крикнув він, блискучу шпагу Витягши свою: — Зараз царською рукою Я його уб’ю! Як смикнувся, як рвонувся — Перекинув трон. Тут неждано появився В небі Махаон. Крильця.ми махає. Мов барвиста пташка, А на спинці в нього Дівчинка Ромашка. Дівчинка Ромашка Кинула драбинку: — Лізь до мене швидше, Не зівай, Барвінку! Учепився хлопчик За драбинку цупко:  — Зараз біля тебе Буду я, голубко! І поліз на небо По міцній драбинці... — Жди,— гукнув,— Осоте, Привезу гостинці! І на Махаоні Полетіли друзі. Цяткою розтали Десь на виднокрузі. Блекота зомліла. Тхір роззявив рота. Зупинилось серце У царя Осота. Кропива колюча Вдвох із Лободою Самодержця ледве Відлили водою. Військо довгоносих Шугонуло в нори. Заволав Тхоряка: — Горе ж мені, горе! Доле ж моя, доле, Заблудила де ти? Знов мені не їсти Курячі котлети! |
