Я стенув плечима.

— Я отруїв його, а потім сам себе телепнув по голові.

— Або він телепнув вас якраз перед тим, як упав отруєний,— заперечив Гонсалес.

— Ат! Та ви в цій справі самі ж пошиєтеся в дурні.

— Ми поки що прощаємо вам ці дотепи, Аресе. Наше становище дозволяє нам це. Ви вбили Бламбіно, хоч украдені цінності зберігалися не в нього, а в його спільника Шестипалого; тому ви й пришли сюди за ними.

— Чому б вам, поки обмірковуємо це діло, не спробувати затримати Батлера і його дружину? Справа варта уваги. Та мерщій! Чого ви гаєтесь?

— Який ви кумедний, Аресе! Гаразд, коли ви вже так наполягаєте — ходім до відділка. Там оповісте все, що ми зажадаємо знати... Все, Аресе.

Я зітхнув. До кімнати зайшов ще один поліцей ський.

— Лейтенанте, вас просять до телефону,— сказав Гастону.

За п'ять хвилин Гастон вернувся з розсердженим виглядом.

— Ну, Аресе, викладайте все про ту вашу китаяночку.

Гонсалес здивовано підвів голову.

— Що скоїлось? — спитав.

Гастон повернувся до нього.

— Батлер і китаянка загинули у своєму будинку. Стався вибух, коли вони намагались відчинити якусь шкатулку, всередині котрої нібито була якась порцелянова річ...

— Помста Шестипалого,— проказав я.

Гастон заінтриговано зиркнув на мене.

— До речі, Аресе, у чім зав'язка всієї цієї драми? Що містилось у цій шкатулці, яка призвела до смерті Батлера і його дружину?

Я посміхнувся.

— Лотерея.

Гастон роздратовано грюкнув об стіл.

— Ви й далі глузуєте, Аресе? Тоді доведеться одвезти вас до іншого місця — придатнішого для жартів...

— Вам це здається жартом? Дотепності в цьому мало — я знаю. Але ще я знаю і те, що Батлер сподівався витягти із шкатулки виграшний лотерейний квиток, якого подарував Сусанні Вертьєнтес.

— Це виглядає надто загадково,— зауважив Гастон. — Краще б вам розповісти про все спочатку.

Я знизав плечима.

— Не так уже й загадково,— відповів я.— Слухайте...

Коли я скінчив розповідь, лейтенант і Рене багатозначно перезирнулися.

Настала довга тиша.

— Ось те, що могло вас зацікавити,— повторив я.—Дальшу історію ви, напевне, добре знаєте з матеріалів справи і з газет того часу. Про це ж писали чимало.

Лейтенант підвівся й вимкнув магнітофон.

— Більше інформації ми не потребуємо,—мовив.— Усе підтверджується, Аресе. Неймовірно, як у вашому мозку збереглася кожна деталь таких давніх подій.

Я гірко всміхнувся:

— Ви здивовані?

— Ні,—визнав він,—усвідомлюю, що в аналогічній ситуації, може б, і я зберіг усі подробиці з такою ж ретельністю. Зараз лейтенант,— він указав на Рене,— повідомить деякі дані, яких ви не знаєте. Це допоможе вам доповнити картину тих подій (хоч це вже, звичайно, й ні до чого), які так позначились на вашому житті. Після цього ви матимете змогу спокійно піти собі додому, забути про все це страхіття і розпочати нове життя. У нас перед кожним, хто бажає працювати, відкрито широкі можливості.

Виснажливе напруження, якого зазнали мої нерви, різко спало. Я відчув невимовну насолоду, коли усвідомив, що можу вільно піти додому. Моє зворушення було таке глибоке, що я навіть не добирав, про що балакає Рене, аж поки той, аби привернути мою увагу, не вигукнув: «Агов, Аресе! Що ви на це скажете?»

— Даруйте, я вас не слухав,— зізнався йому.

Він злегка всміхнувся.

— Розумію, розумію,— мовив Рене і продовжив: — я вас запитував, чи знаєте ви про те, що того негідника Гастона було розстріляно за контрреволюційну діяльність незадовго до вторгнення найманців на Плайя-Хірон.

— Уявлення не мав,— признався.

— Так ось,— вів далі Рене,— незадовго до страти Гастон написав заяву, в якій, серед інших злочинів, зізнався і в тому, що одержав од невідомої особи десять тисяч доларів на те, щоб збирати проти вас докази. Йому було обіцяно ще десять тисяч (він їх також одержав пізніше), якщо зможе запроторити вас до в'язниці. У своїй сповіді він визнав, що спочатку запідозрював, ніби відправник грошей — сенатор Рамірес, але пізніше зміг упевнитись, що це припущення було хибним, хоч так ніколи й не дізнався, хто саме був справжнім подавачем хабара. Проте особисто я переконаний, що він знав-таки про це або принаймні здогадувався, хоча й не захотів того розкрити нам.

— Це було для нас,— перебив його лейтенант,— першою вказівкою на те, що ви стали жертвою злочинної інтриги.

— Прагнучи доскіпатися до джерел цієї справи,— вів далі Рене,— ми дізналися ще про один факт, який мав винятковий вплив на наслідки процесу. Суддя, котрий вів вашу справу, Аресе, був у інтимних стосунках із Сусанною.

В мене на вустах заграла тоскна посмішка.

— Годі сумніватися — проти мене тоді повстали всі лихі духи долі,— прошепотів я.

Рене всміхнувся.

— Погано те, що ці лихі духи були зліплені з плоті та крові,— мовив він.— Проте спочатку дані були дуже непевні. Найвизначнішою подією стало те, що до наших рук потрапляли листи, які Мартін Макейра почав посилати вам у в'язницю. Навіщо цьому розбагатілому сеньйорові писати до вас? Які між вами були стосунки і чи були взагалі? Запитань у нас було багато, і, не маючи на них відповідей, ми заходились розкопувати все, що стосувалося Мартіна. Оскільки ми пересвідчились, що він жодного разу не відвідав вас, ми припустили, що, які б не були відносини між вами, їхні джерела мають припадати ще на дореволюційні роки. Поступово ми з'ясували ось такі факти. Перше: в 1951 році Мартін був нужденною людиною. Друге: тоді ж він працював шофером у знаменитої Сусанни. Третє: несподівано, після вашого засудження, він забагатів. Четверте: колишнє Управління в справах фінансового контролю провело ретельне розслідування, в результаті якого довело, що джерелом його збагачення став винятково великий лотерейний виграш. П'яте: на кінець 1961 року Мартінова діяльність почала ставати підозрілою. Шосте і вельми знаменне: під час ревізії справ у банку «Пешонал Сіті» було виявлено один рахунок на ім'я дружини Мартіна Макейри, з якого було знято двадцять тисяч доларів у серпні 1961 року. Сьоме: після бесіди з вашим адвокатом, чудовим товаришем, котрий захищав вас, ми дізналися про всі подробиці щодо того лотерейного квитка, про який ви нам раніше розповідали.

Лейтенант перебив Рене:

— Після цього ми майже не мали сумніву, що ви не винні. У всякому разі, зважаючи на вашу зразкову поведінку, ми рекомендували звільнити вас з метою цілковитого виправдання у подальшому, коли зберемо досить доказів. Ваша наступна діяльність підтвердила наші з лейтенантом Рене передбачення.

А як на вашу думку?

— Так виходить,— зітхнув я,—що з самого початку був я свого роду пішаком, з яким ви розігрували гамбіт на своїй шахівниці?

Обоє стали усміхатися.

— Ми були певні, Аресе, що ви нас не підведете. Ми мало не побилися об заклад з цього приводу,— пояснив лейтенант.— Але зважте, ви ж добровільно обрали свій шлях після звільнення. Це бажання було винятково вашим.

— Либонь, так,—визнав я,—тому вам ні за що и не дорікаю.

Насправді ж мріяв почути від них: «Це все, Аресе». Рене зрозумів мене з напруженого вигляду і, всміхаючись, промовив:

— Зараз закінчимо, Аресе. Та, з самої тільки цікавості, перед тим як підете, хотілося б дізнатись, коли визначили, що саме Мартіну зобов'язані тим, що вас запроторили до в'язниці. Бо з того, що ви тільки ось нам виклали, випливає, ніби в своєму аналізі ситуації помилково вважали винним Шестипалого. Звичайно, для вас було страхітливо так раптово дізнатися, що з гри випали не тільки Шестипалий, а й Батлер і Лю-мей.

— Це точно,—мовив я.—Хоч трохи й утомився, але можу детально пояснити вам, як це сталося. У дні, які передували процесу, я почав усвідомлювати, в якому становищі перебуваю: всі службові особи, що провадили розслідування, виявляли до мене неприховану ворожість. Тепер я знаю причини, але тоді мало про те думав, бо як мій адвокат, так і я вважали, що вони не матимуть достатніх доказів, щоб мене зробити винним, і це нас не дуже турбувало. Хоч я і спромігся переконати адвоката у справі з квитком, він вирішив не використовувати цього ні для захисту, ані для обвинувачення, бо, як він слушно зауважив, ішлося б про квитки, придбані, продані й одержані особами, яких уже не було в живих,— Вертьєнтесом, карликом і Сусанною,— а оскільки виграшний квиток — це чек на пред'явника, то будь-які міркування з цього приводу, не підкріплені незаперечними свідченнями, не мають юридичної ваги. Тому, маючи у своєму розпорядженні нечисленні дані, які нам пощастило зібрати разом, адвокат прийняв бій, але програв його. До того ж за обставин, які й так обтяжували моє становище: адже я викликав роздратування у багатьох високопоставлених осіб і тому одержав максимальну кару, яка передбачена законом за мої гадані злочини. Перші дні перебування у в'язниці я з гіркотою перебирав у думці всі свої помилки.