По дорозі до університету Корват зупиняється біля торгового намету, прикрашеного незвичною механічною іграшкою. Іграшка заведена і працює.

Строкато розфарбований циганкуватий клоун стрибає з верхівки пластмасової вежі на пластмасову ж бруківку. Неоковирне падіння закінчується катастрофічно: руки, ноги, голова і навіть (а, може, то атенололові збочення уяви?) статеві органи ляльки-стрибунця розлітаються біля підніжжя вежі у різні боки. Проходить якась секунда, невидимі магніти (чи щось інше, сховане під пластиком) збирають клоуна у ціле і піднімають на вежу для нового стрибка.

«Якась суїцидальна іграшка!» — дивується Корват. Він підходить до намету. Молода дівчина продає шкільне причандалля: зошити, щоденники, олівці. Корват питає продавця, вказуючи на іграшку:

— То, певне, польський імпорт?

— Румунський.

— А продається?

— Ні. Це в нас — елемент реклами.

— Школярикам подобається?

— Ви щось купувати будете?

— А своїй дитині Ви б таку іграшку купили?

— Якби мала гроші! — дівчина посміхається. Клоун вчергове розлітається на шматки.

Корват відходить від намету і несподівано приймає рішення: він не буде сьогодні читати лекцію про літературний архетип запліднення. До дупи всі безсмертні зародки і письменницькі глюки про містичні зачаття! Сьогодні він прочитає віддавна плекану лекцію про літературне відлуння самогубства. Експромтом виникає академічна назва лекції: «Випадок Зенона: тлумачення суїцидальної оповідальності». На слух назва видається кострубатою, але він вирішує відшліфувати її перед початком пари. Дивиться на годинник.

«Встигаю».