Смітникова Кібела. Велика Матір бомжів.

— Цзе сян тай! — вголос проказує Корват.

Праматір Помийниць підозріло оглядає його.

Повз неї пробігає кумедними Гномами двійко станисла-вівських художників. Попереду дріботить зменшений зворотною перспективою старий Стасьо Литвин. В руці він жмакає кумедну куцу торбу, подібну до бідойного тлумака сковородинських часів. За ним котиться коротенький гладкий халтурник Папертюк. Товстунець тягне старезну, погризену шашелем дубову дошку, певно здерту з антикварної шафи. Тягне швидко, ніби тікає.

«Помідорові присмерки постійно переслідували позацехового партача Павла Папердюка», — атенололове запаморочення витягає з пам'яті кумедну філологічну вправу з текстом, де всі придумані слова мають починатись літерою «п».

Корват стиха сміється. Праматір Помийниць злякано відстрибує від недовибраної урни.

Дерева стають розмитими, нечіткими. За дірчастим, пропаленим бузковим полум'ям, вісоновим муром тополь Корват бачить цзе сян тай Станиславова. Безсмертний зародок міста-воїна кількох імперій, цегляного вартового сарматських шляхів, самітника і постувальника знаменних Років, оборонця всіх зайд на сіро-жовті ґрунти Королівства Галіції та Лодомерії.

Зародок синьо-червоний, пульсуючий — нутрощі зака-трупленої Корбуцьким мантикори. Корватові здається, що він ковтає збудливий, сирий, сороміцький запах свіжого м'яса. Шахісти сміються і лаються пунктирними звуками. Піщевая молнія підкочується до горла.

Корват закривається від видіння конспектом.

«Якщо воїн хоче віддати борг, — читає він слова китайського містика, — за все добро, йому зроблене, і в нього немає можливості зробити цього щодо конкретної людини, котра колись допомогла йому, він може вкласти свою вдячність в дух. Цього може бути небагато, але завжди досить».

Розпломбовані серцеві м'язи всотують прохолоду. Нова гусениця — чорна, волохата, з білими плямами на голові десантується на аркуш конспекту і повзе текстом: «Природна сутність і життєвість — свинець і живе срібло — єднання розуму і почуттів. Відсутність тіла поза собою є умовою народження безсмертного зародка».

У просторі його споглядання, лівіше від гусениці, з'являється Пепсі.