Кожна iз супротивних армiй вишикувалась у три ряди, роздiляло їх також три ряди бiлих квадратiв. У кожного на головi рiзнобiчнi п'ятикутники, гострим ребром повернутi до ворожого табору.

Кьоко не спускала очей з Окуно. Вiн у формi "генерала з дорогоцiнного камiння" стояв на правому кiнцi центрального пояса, ближче до Пульта Управлiння, на якому спокiйно сяяли невеличкi овальнi екрани осцилографiв i ряснiли ряди рiзнокольорових кнопок. З екрана добре видно його обличчя зосереджене, спокiйне, якесь навiть байдуже.

Кьоко дивилась на нього з любов'ю: от витримка! Адже саме йому доведеться виконати найвiдповiдальнiшу роль у цiй акцiї... Зараз Унiкум переконається, що люди - це все-таки не роботи...

Коли всi "фiгури" завмерли на своїх квадратах, зазвучав металiчний голос:

- Розпочинається матч Унiкум - "Пiфагор"!

"Розпочинається... - зловтiшно подумала Кьоко. - А як вiн скiнчиться?"

- Для мене велика честь зiграти зi своїм творцем! - почувся тонкий голос "Пiфагора". - I я виправдаю його сподiвання, продемонструвавши винахiдливу, бездоганно логiчну гру.

- О боже, як вони розмовляють! - прошепотiла Кьо-ко, невiдривно дивлячись на екран. - Нещаснi електроннi мавпи...

- А де мавпи, мамо? - торкнулася її руки Мiка.

- Та он же, бачиш, пiд стiною.

Нарештi гра почалася. Виконуючи команди Унiкума й "Пiфагора", живi фiгури займали вказанi квадрати, "забитих" виносили роботи, - усе йшло, як i слiд. Окуно, стоячи з краю шахiвницi, увесь час дивився на панель Пульта Управлiння, певне, вивчав, якi змiни зроблено в його схемi.

Чи то так тiльки здавалося Кьоко, чи й справдi час рухався повiльно, ой, як повiльно! Десять, п'ятнадцять, двадцять хвилин... Коли ж вони почнуть свою гру?

О, вже...

Той, що стояв поруч Окуно, вийшов з свого квадрата i кинувся до Пульта.

- Порушення! - загримiв голос.

Роботи схопили людину й потягли назад. Саме цим коротким замiшанням скористався Окуно... Метнувся до Пульта i почав швидко натискувати кнопки.

- Молодцi, ох, молодцi! - зчепила руки Кьоко. - Оце тобi шогi, узурпатор...

- Це така гра, мамусю? - обiзвалась Мiка.

- Так, це велика гра, дитинко...

В залi гамiр, метушня. Роботи раптом попадали й лежали нерухомо. Щось загудiло, монотонно i набридливо, аж у скронях почало болiти. Кьоко вже була простягла руку, щоб вимкнути звук, але раптом усе стихло, почувся голос Окуно:

- Неба i сонця!

- Неба i сонця! - пiдхопили товаришi Окуно. - Неба i сонця!

Клич, який досi пiдпiльники повторювали пошепки, тепер лунав у самiсiнькому центрi Унiкума, звучав з мiльйонiв екранiв пiдземного Токiо.

- Неба i сонця! - радiсно вигукнула Кьоко, цiлуючи Мiку.

Окуно натиснув якусь кнопку на Пультi - почувся металевий голос:

- ...чить. Що це значить?

- Це означає кiнець твоєї узурпацiї, Унiкуме! - вiдповiв Окуно. - Твої збройнi сили вимкнено, нейтралiзовано... Тепер скажи: навiщо ти штучно пiдтримував радiацiю на контрольних пунктах?

- Не здогадуєшся? - загримiв Унiкум. - Слухай, я скажу. Ви, люди, менi просто надокучили, набридли. Вашi бажання - надто мiнливi, кожної митi ви порушуєте мої iнтегральнi схеми, ритмiчнi графiки. Тому я вирiшив загнати вас пiд землю. Це один з кращих моїх проектiв, i я здiйснив його. Без вас Токiо кращий. Програма i ритм, програма i ритм... У мене ще є резервнi команди!

Раптом загуркотiло залiзним громом, бабахнуло, екран зблиснув i погас.

Нажахана Кьоко не знала що й подумати. Невже вiн понищив усiх? Невже нiхто не врятувався? I Окуно...

Та через кiлька хвилин екран знову засяяв. Ну, звичайно ж, Унiкум не розбомбить сам себе!

- Припини опiр, Унiкуме. Радiозв'язок перервано. Ти програв.

- Я недооцiнив вас, - тихо, мовби з жалем обiзвався Унiкум.

- Ми замiнимо деякi твої блоки, Унiкуме, i ти працюватимеш пiд контролем людей.

- Хотiв би я знати, хто серед вас знайшовся такий...

- Хто пiдiрвав твою неправедну владу? - усмiхнувся Окуно. - Це зробила Мiка-тян, маленька сакура! Тепер наше i небо, i сонце! Виходьте, люди...