Литмир - Электронная Библиотека

Хоч Звіробій і не прагнув його розгнівити, але останні слова розлютували Стрибунчика до краю. Нервова напруга, котра надавала юнакові такої рухливості, не дозволяла йому володіти своїми почуттями. Щойно слова ті вийшли з вуст полоненого, як індіянин пошпурив томагавк. Кинув він його знестямка, аби вбити блідолицього. Якби його намір був не такий страшний, то небезпека була б більша. Гурон цілив непевною рукою, і зброя встромилася в дерево біля щоки полоненого, зачепивши йому плече. То вперше учасник змагання ставив іншу мету, окрім бажання налякати бранця і показати свою вправність. Стрибунця негайно вивели з кола й суворо вичитали за непомірний поспіх, що замалим не звів нанівець усі сподівання ватаги.

Після цього дратівливого юнака виступили ще кілька молодих воїнів, що кидали не тільки томагавки, а й ножі — спроба набагато небезпечніша. Робили вони те удавано недбало, проте напрочуд вправно, тож не заподіяли полоненому ніякої шкоди. Кілька разів Звіробоя дряпнуло, але він не дістав жодної справжньої рани. Непохитна твердість юнака, особливо наостанку, перед цілим гуртом кидальників, викликала у глядачів глибоку повагу, і коли вожді оголосили, що полонений добре витримав випробування ножем і томагавком, жоден гурон не відчув до нього ворожості, окрім Сумахи й Стрибунчика. Двоє невдоволених зійшлися докупи, розпалюючи гнів одне одного, але поки що злостилися тільки вони, хоч існувала небезпека, що й інші можуть накрутити себе до скаженої знетями, як то буває у червоношкірих під час подібних видовищ.

Розчахнутий Дуб оголосив народові: блідолиций проявив себе справжнім мужчиною. Хоч він жив з делаварами, але від того не став бабою. Вождь спитав, чи гурони бажають провадити тортури. Проте навіть найлагіднішим жінкам те видовище давало таку втіху, що всі одноголосно вимагали їх провадити. Хитромудрий вождь, котрому так само кортіло залучити славнозвісного мисливця в своє плем'я, як європейському міністрові винайти новий спосіб оподаткувати людність, прагнув під будь-яким приводом спинити випробування. Він-бо чудово знав: коли розпаляться жорстокі пристрасті, стримати індіянів буде не легше, аніж загатити води великих озер. Отож він покликав чоловіків з п'ятеро найкращих стрільців і звелів їм завдати полоненого на випробування рушницею, водночас застерігши їх, аби вони не осоромилися, показуючи своє вміння.

Коли Звіробій побачив, що виборні воїни заходять у коло, тримаючи напоготові зброю, йому полегшало на душі так само, як бідолашному страдникові, котрий довго терпів муки хвороби і нарешті відчуває наближення смерті. Найменша похибка стрільця мала б для полоненого фатальні наслідки; адже гурони цілилися, щоб попасти біля самісінької голови, і відхилення на цаль чи на два одразу б вирішило питання життя чи смерті.

Під час цих тортур стрільці керувалися набагато суворішими правилами, аніж ті, які встановив Геслер, наказавши ціляти в яблуню:[55] досвідчений стрілець мав всадити кулю не далі як на волосину від голови бранця. Жертви часто гинули від пострілів, спрямованих занадто квапливою чи невмілою рукою, а бувало, що індіяни, роздратовані витримкою і кпинами полоненого, вбивали його навмисно, пойняті нестримним гнівом. Все це Звіробій чув од старих людей, які бавили довгі зимові вечори, розповідаючи про такі випадки, а також про битви й перемоги свого племені. Тепер він був цілком певний близького кінця і сумно тішився думкою, що йому доведеться загинути від своєї улюбленої зброї — рушниці. Проте тієї миті сталася невеличка затримка.

Гетті Гаттер бачила все, що відбувалося. Видовисько те спочатку геть її приголомшило й цілком паралізувало їй волю, але згодом вона оговталася й обурилася, споглядаючи ті тортури, на які взяли її друга. Боязка й несміла, наче молода лань, ця щира дівчина завжди безстрашно ставала на захист страждальців. Повчання матері та потяг її власного серця — чи, краще сказати, воління чистої душі, що керувала її діями, — перемогли в ній жіночу боязкість і надали сміливості та рішучості. Вона вийшла на середину кола, лагідна, жіночна, сором'язлива, як завжди, але водночас погляд її був рішучий, а мова тверда.

— Навіщо ви мордуєте Звіробоя, червоношкірі? — спитала вона. — Яку шкоду він вам заподіяв, що ви легковажите його життям? Хто дав вам право бути його суддями? А раптом якийсь ваш ніж чи томагавк його справді влучить? Хто з вас зуміє вигоїти ту рану? До того ж, ціляючи в Звіробоя, ви можете вразити свого друга: коли мій батько й Гаррі Непосида подалися по ваші скальпи, він не схотів до них приєднатись і залишився в човнику. Мордуючи цього юнака, ви мордуєте свого друга.

Гурони дуже уважно вислухали дівчину, і один з-поміж них, котрий розумів по-англійському, переклав усе рідною мовою. Як тільки Розчахнутий Дуб довідався, про що йдеться, він одповів Гетті по-своєму, а перекладач витлумачив його слова по-англійському.

— Я щиро жадаю почути, що каже моя дочка, — сказав суворий старий оратор лагідним голосом і ласкаво усміхаючись, наче звертався до дитини. — Гурони раді почути її голос; вони прислухаються до її слів. Такою мовою звертається до людей Великий Дух. Але цього разу очі її не досить широко розплющились і не побачили всього, що сталося. Звіробій не ходив по наші скальпи, то правда. Чому ж він не пішов по них? Ось вони на наших головах, нехай сміливий ворог простягне до них свою руку. Ірокези великий народ, і не карають людей, які знімають скальпи. Вони не засуджують те, що роблять самі. Нехай моя дочка озирнеться і полічить моїх воїнів. Навіть якби я мав стільки рук, скільки мають чотири воїни, мені б не вистачило пальців, аби полічити своїх воїнів, коли ми прийшли на ваші ловецькі грунти. Тепер бракує цілої руки. Де ж ті пальці? Два зрізав цей блідолиций. Гурони хочуть довідатися, чи він зробив те за допомогою мужнього серця, чи зрадою, як хитра лисиця або підступна пантера.

— Ти сам знаєш, гуроне, як загинув один з них. Я бачила те, і ви всі теж бачили. То було криваве видовище, але Звіробій зовсім не винен. Ваш воїн важив на його життя, і він захищався. Певна річ, святе письмо твердить, що так не можна чинити, але всі чоловіки так роблять. Коли вам кортить довідатися, хто найкраще стріляє, то дайте Звіробоєві рушницю і побачите—він кращий стрілець за будь-якого вашого воїна; так, кращий за всіх їх гуртом!

Аби хтось байдуже розглядав цю розмову, він би потішився з того, як поважно дикуни слухали переклад цієї незвичайної пропозиції. Хоч вони були вкрай здивовані, але й у думці не мали глузувати з недоумкуватої дівчини чи сміятися. І вдача, й поведінка Гетті були занадто святі для цих грубих жорстоких людей. Отож вони слухали її з шанобливою увагою.

— Дочка моя не завжди говорить, як вождь на раді,— відмовив Розчахнутий Дуб, — інакше вона б того не сказала. Двоє моїх воїнів загинули від ударів нашого полоненого: їхня могила замала, щоб умістити третього. Гурони не люблять, щоб їхнім мертвим було тісно лежати. Коли ще один дух має вирушити в далеку дорогу, то хай вирушить не дух гурона, хай вирушить дух блідолицього. Ходи, дочко, сядь біля пойнятої горем Сумахи, дай гуронським воїнам показати свою стрілецьку вправність, дай блідолицьому показати, що він не боїться їхніх куль.

Гетті не звикла довго сперечатися і, навчена слухатися старших, вона безвідмовно пішла й сіла на колоді поряд із Сумахою, одвернувшися від страшного видовища посередині кола.

Як тільки скінчилася та перерва, воїни стали на місця і знову налагодились показати своє вміння, маючи подвійну мету: випробувати стійкість полоненого і продемонструвати твердість своїх рук за таких незвичайних обставин. Відстань між ними й полоненим була мала, отож небезпека для нього начебто зменшувалася. Але що ближче стояли стрільці, то болісніше було те випробування для нервів полоненого. Звіробоєве обличчя було якраз на такій віддалі, щоб його не досягли спалахи пострілів. Йому доводилося дивитися твердим поглядом простісінько в жерла рушниць, чекаючи смертоносного гінця. Хитрі гурони чудово про те знали, і майже кожен стрілець, перш ніж вистрілити, націлювався в чоло полоненому, сподіваючись, що витримка його зрадить і весь гурт потішиться тріумфом, побачивши, як жертва корчиться з жорстокої муки. Проте кожен учасник змагання пильнував, аби не поранити полоненого, бо влучити передчасно вважалося майже такою ж ганьбою, як і послати кулю вбік. Стрільці стріляли один за одним; всі кулі влучали поряд із Звіробоєвою головою, але її не зачіпали. Однак полонений стояв незворушно, не здригнувшися жодним м'язом і навіть оком не змигнувши. Та безприкладна витримка, котрої ще не доводилося бачити нікому з присутніх, пояснювалася трьома причинами. Перша — покірність долі, сполучена з природною твердістю, бо герой наш зважився померти і волів загинути цією смертю, аніж будь-якою іншою. Друга—досконале його знайомство з цією зброєю, яке позбавляло мисливця всякого перед нею страху. І третя полягала в цьому знайомстві, сполученому з стрілецьким умінням, що давало йому змогу, дивлячись на цівку рушниці, з точністю до одного цаля вгадувати, куди саме вцілить куля. Він так точно визначав лі-нік її лету, що зрештою гордість переважила покору долі, і коли п'ятеро чи шестеро стрільців всадили свої кулі в дерево, юнак не міг стримати своєї до них зневаги.

вернуться

55

За легендою, намісник австрійського імператора в Швейцарії Рудольф Геслер примусив славетного мисливця Вільгельма Телля збити стрілою яблуко з голови його сина.

112
{"b":"120772","o":1}