— Командир Діксон у цю хвилину розмовляє з моїм колегою, — різко сказав Кайзерлінг, — й у ваших інтересах, Радж, щоб версії цієї історії співпали.

— Гаразд, — стомлено сказав Радж. — Ви вже знаєте про нашу систему відеокамер. Так от, завдяки їй я прийшов до висновку, що на “Аяксі” присутній хтось сторонній.

— Стороння людина, ви хотіли сказати? — уточнив Кайзерлінг.

— Не переконаний, — повільно вимовив Радж, дивлячись на мене. — Просто сторонній.

— Ви його бачили? Впізнали? Коли це було? За яких обставин? — Кайзерлінг засипав Раджа градом запитань.

Той безпорадно розвів руками.

— Коли працюють усі відеокамери, а ти зайнятий чимось іншим, то на екрани мало дивишся. Так, краєчком ока машинально відзначаєш, хто де. І вже приблизно знаєш, скільки людей може бути в полі зору. Підсвідомість контролює. А останнім часом я… мені почало здаватися, що на станції на одну… одного члена екіпажу більше. Починав рахувати — усе нормально. Тільки-но знову глянув на екрани впівока — те саме відчуття. Звернувся до Левського. Обстежив мене, сказав — нормальні реакції, галюцинації виключені.

— Чому не повідомили Раду Космофлоту? — спитав Кайзерлінг.

— Ми спочатку вважали, що це хтось із дозорців. Проте за останні роки навряд чи хтось бачив живого дозорця.

— Я бачив, — сказав я. Хоча ще мить тому думав, що буду тільки слухати. Я стояв навпроти Кайзерлінга, обличчям до дверної пройми. У них щойно беззвучно з’явився командир Діксон і зробив мені знак рукою, щоб я не командував екіпажеві “встати!”, як належало за статутом.

На зап’ясті у нього сяйнув тоненькою павутинкою знайомий мені дротик, який я підібрав біля дверей ракетного ангара.

Я блискавично обміркував ситуацію. Розклад сил вочевидь змінився, але от на чию користь?

Ясна річ, що Діксон — це дозорець, який або очолює змову космічних станцій, або ж контролює хід подій, щоб не надати їм фатального розвитку. Прикрасу, або те, що має вигляд прикраси, він загубив, коли намагався розтягти двері ангару, щоб зупинити виліт Хани. Якщо він на “Аяксі”, так би мовити, “анонімно”, то слід спробувати використати його у власній грі. А якщо ні?

— Я бачив дозорця, — уже з притиском повторив я, пильно дивлячись на Діксона.

Він зацікавлено нахилив голову до плеча.

— Де? — в один голос спитали Кайзерлінг і Радж.

— Коли? — спитав Діксон.

Реакція екіпажу на голос командира була однозначною, але невдалою. Спробу підхопитися з місць м’яко, але блискавично, припинили десантники, стримавши за плечі готових схопитись людей. Кайзерлінг поморщився, але нічого не сказав.

— Під час останнього візиту на Землю, — сказав я.

— Хто це був? — спитав Кайзерлінг.

Наче хитрун Улаф йому все не доповів.

— Дай Конг, — відповів я, не зводячи погляду з Діксона.

— Пам’ятаю Дай Конга, — сказав Радж. — Я, однак, сорок років у Космофлоті. Як він виглядав?

Я розповів, Кайзерлінг запитально поглянув на Раджа.

— Правильно, — сказав бортінженер. — Викапаний Дай Конг. Йому тоді було років сімдесят, як не більше, але кращого фахівця й зараз пошукати. Тридцять п’ять років тому зник. Однак не постарішав, судячи з розповіді.

— Я можу сісти? — спитав Діксон Кайзерлінга.

— Спитайте його, — Кайзерлінг кивнув на мене.

— Це ж чому? — Діксон звів брови.

— А тому, що на кораблі надзвичайний стан. І повноваження переходять до спостерігача.

— А бортінженер? — спитав Діксон.

— Його заарештовано, — спокійно сказав Кайзерлінг. — Як і вас. Поки що за спробу замаху на флеш-агента ООН. Але це, самі розумієте, формальність, привід. Слідство у справі змови ще буде проведене, майте на увазі.

Діксон розвів руками.

— Будь ласка. А як, цікаво, ви нас збираєтесь… е-е… арештувати?

Тут настала черга знітитись Кайзерлінгові.

— Поки ніяк, — сказав він. — Поки усе буде, як є. У мене немає подальших інструкцій.

— Тоді нехай віддає накази новий командир, — сказав Діксон. — Які будуть розпорядження, командир дель Ур?

Я повернувся до Кайзерлінга і, чітко вимовляючи слова, сказав:

— Висадити десант на астероїд Аякс.

Плани слід реалізовувати, навіть якщо вони запізнились.

Кайзерлінг кивнув одному з десантників, той зірвався з місця, вибіг у коридор, і за хвилину станція наповнилась тупотінням, брязканням амуніції, викриками.

— Прошу всіх на пульт зв’язку, — владно сказав я.

Шкода, що не бачить мене зараз Арсен соль Гріссом — десь блукає, певне, по станції. Кайзерлінг здивовано хитнув головою, але підкорився.

Видовище було чудове. Невеликі десантні кораблі віялом понеслися до астероїда, сповільнили хід, заблимали вогні.

— Гальмують, — сказав хтось за спиною. Здається, Радж.

У корпусах кораблів відкрились великі, майже в третину усієї величини, квадратні люки. Десантники повільно вилітали звідти сріблястими роями. Споряджені в ракетні ранці-крісла, вони скидались на сидячих єгипетських божків. Десант розгорнувся у бойовий порядок, срібне намисто кількома разками оперезало астероїд.

— Рушайте, — скомандував я.

Блиснули вогники ранцевих двигунів, і кільце почало стискатись. Зараз, подумав я. Ще трохи, і я дізнаюсь… А що, власне, принципово нового я дізнаюсь? Знову обставини змушують займатися сторонніми справами. А може, це я тут — сторонній?

— На “Аяксі”! — почувся голос командира десантників. — Ми не можемо рухатись далі. Довкола астероїда штучний силовий бар’єр. Ракетних ранців йому подолати не в силі. Дозвольте повернутись у кораблі і форсувати перепону.

Ще цього бракувало! Я відразу згадав, як зник катер з Ханою.

— Усі назад! Повернутись на станцію!

— Впевненості в собі це їм не додасть, — єхидно прокоментував Радж.

Але я нічого не відповів.

— Радж, це ваші витівки? — суворо спитав Кайзерлінг. — Ваші люди встановили на астероїді устаткування, яке робить його неприступним? Негайно вимкніть силове поле! Однаково, вас розкрито, про монополію на вітан не може бути й мови.

Радж зблід, його темна шкіра посіріла.

— Ми нічого не встановлювали, окрім запальників. Вони не можуть створювати бар’єр. Це наклеп! Коли б це була правда, ми б не допустили загибелі Хани, хіба не зрозуміло? Крім того, частина їх здетонувала ще перед візитом дель Ура на Землю. У вас манія пильності, Кайзерлінг!

— Ну-ну, — сказав флеш-інспектор ООН. — Розберемося. Словом, Арте, я вам раджу так: готуйте “Аякс” до перегону на Юпітер, там на станції “Червона пляма” вже є наші люди. Крейсер “Європа” залишиться тут чекати підкріплення і вчених.

Ось так. Невелика-бо самостійність у такого віце-командира, як я, одначе.

— Хто ж нас вартуватиме? — уїдливо запитав Радж.

— Самі себе, — сказав Кайзерлінг. — Запас дихальної суміші у балонах скафандрів на дві години, так?

— Ну? — нерозуміючи спитав Діксон. — І що з того?

— А вам видадуть замість трьох балонів один. На сорок хвилин. Цілком вистачить.

— Можливо, хоч Арт отримає повний комплект? Як ваш агент? — ущипливо сказав Діксон.

Кайзерлінг заперечливо похитав головою. Передбачливо. Змовившись, вони могли б забрати у мене балони, на реактивній тязі одного тихо дістатись до астероїда… Кайзерлінг керувався земною логікою і не мав права на помилку, бо гра йшла за вельми високими ставками.

Ми вийшли назовні і певернулись через півгодини — я, Діксон, Радж, Левський і оператори. За весь час не сказали один одному ані слова. Взаємна неприязнь ще більше зросла.

Я отримав високі повноваження в обмін на рештки довіри, яку з такими складностями, навіть жертвами, здобував два роки.

Космоніти недбало поскидали ранці життєзабезпечення і вийшли геть. За неписаним правилом наймолодший завжди збирав балони і відвозив їх на дозаправку. Наймолодшим був Фернандес, але й він пішов з усіма.

Я викликав робота-вантажника, поскладав йому на платформу балони, сів збоку сам. Схоже, знайомець — на ньому я нещодавно з тріумфом повертався в лоно “Аяксу”. Дістався до відсіку, де стояло устаткування, що забезпечувало станцію повітрям, спостерігав, як механічна рука розмірено брала з платформи один по одному балони: спалахувало червоне світло, сичав насос дозаправки, потім зелене, балон м’яко лягав на стрічку транспортера, яка несла його в глиб станції, і механічна рука брала наступний.