— Читати вмієте? — нелюб’язно поцікавилась Юдіф, не дивлячись на Едгара й мимохіть підтверджуючи поширену думку про те, що там, де закінчується культура поведінки, починається культура обслуговування.

— Власне, я тільки… — почав Едгар, але Юдіфин палець невблаганно вказував на перелік послуг під стелею. Олоферну свого часу явно не поталанило.

Едгар мав досить добрий зір, щоб розібрати нижні рядки реєстру послуг, віддрукованого на машинці з поганющою стрічкою. “Прийом надій. Очищення душ. Охолодження сердець. Ремонт уяви. Розмова з Марсіянським Сфінксом”.

Остання послуга його зацікавила. Він, чарівно усміхнувшись, повернувся до Юдіф.

— Хотілося б порозмовляти зі Сфінксом.

Юдіф чомусь зніяковіла, але, подивившись на Едгара, теж усміхнулася й легко провела рукою по брунатному волоссі. Контакт було налагоджено.

Вона швидко відсунула стілець, сіла до столу й бісерним почерком виписала квитанцію. Едгар милувався її рівненьким проділом, гладеньким чолом і ніжними округлими плечима.

— Взагалі у нас перерва, — співучим голосом мовила Юдіф, подаючи йому квитанцію. — Але ж не клієнт для нас, а ми для клієнта, адже так? Та й до відкриття залишилось якихось сім хвилин. Розпишіться, будь ласка.

Вона ласкаво усміхалася до Едгара, і йому залишалося тільки гадати, чи не внаслідок того, що вона пройшла відповідну підготовку для роботи в Комбінаті побутових послуг, чи… Едгарові хотілося саме другого “чи”. Він розписався і вийняв гаманець, але Юдіф підняла руку.

— Ні-ні, оплата потім. А зараз, будьте ласкаві, почекайте кілька хвилин. Можете почитати журнали.

Вона ще раз чарівливо посміхнулася своєю незбагненною напівпосмішкою, що її так тонко зумів зобразити великий Джорджоне, і підвелася.

— Скажіть, ви давно з Ветулії? — не стримався Едгар.

Юдіф подивилася йому в очі.

— Бачите, любий Едгаре…

Авжеж, вона сказала саме так, і це було тим більш дивно, що ім’я в нього було, можливо, зовсім інше. А втім, хто поручиться, що її ім’я Юдіф?..

Отже, вона сказала:

— Бачите, любий Едгаре, як давно, так і недавно, це, погодьтеся, відносні поняття.

Вона ковзнула до дверей і додала, обернувшись і знов обдаровуючи Едгара своєю напіврадісною-напівсумною напівусмішкою:

— Можливо, ми поговоримо про це після вашого спілкування зі Сфінксом.

І зникла, залишивши Едгара по той бік бар’єра.

Вона, звичайно, мала рацію, бо недавно прибути з Ветулії, віддаленої від нас сотнями років, мабуть-таки, неможливо. Проте й давно влаштуватися на роботу до “Комбінату побутових послуг” вона теж не могла. В цьому випадку єдиним і абсолютно достатнім і неспростовним аргументом було її вбрання. Можна й далі поміркувати про зміст понять “давно” і “недавно” — ця тема досить плідна для роздумів, і поняття ці відіграють у континуумі неабияку роль. Але Едгар уже сів на краєчок обшарпаного крісла й узяв журнал.

Юдіф підійшла до бар’єра й відчинила дверцята.

— Прошу.

Едгар поклав журнал на столик і пройшов за бар’єр. Юдіф вказала на будку телефона-автомата.

— Заходьте, сідайте, знімайте трубку, чекайте сигналу. — Вона говорила як стюардеса перед початком польоту на борту повітряного лайнера. — Почувши сигнал, задавайте запитання і чекайте відповіді. Візьміть, будь ласка.

Юдіф простягла Едгарові гарно віддрукований проспект із кольоровою фотографією Марсіянського Сфінкса, зробленою з борта “Вікінга-1”, і текстом російською, англійською та французькою мовами.

Едгар відчув легке розчарування. Він сподівався на ближче спілкування зі Сфінксом, хоча й знав, що зазначений у переліку послуг Сфінкс не давній знайомий з Єгипту, а Сфінкс Марсіянський. І все-таки… Мабуть, розчарування написане було у нього на обличчі, бо Юдіф усміхнулася напівусмішкою, ніби вибачаючись, опустила очі, ніби дивилася на голову безталанного воєначальника і тихо промовила:

— Вибачте, любий Едгаре. Наш комбінат тимчасово може запропонувати населенню лише обмежену послугу зі Сфінксом з огляду на те, що… На те, що… — Обличчя Юдіфі зашарілося. Їй було ніяково й прикро за свій комбінат. — Одне слово, Сфінкс відмовляється виконувати трудову угоду.

— А чому? — лагідно спитав Едгар. Спитав лагідно, бо ветулійська героїня заслуговувала на те, щоб до неї зверталися саме так.

Юдіф ледь стенула плечима.

— Розбираємося. Поки що він згоден лише на телефонні розмови. Звичайно, виникає велика кількість незручностей. Очікування відповіді. Відсутність безпосереднього спілкування. Клієнт нервується. Якби ви почитали книгу скарг!

Їй було соромно, вона гнівалася на Сфінкса. Цілком можливо, що й через преміальні.

— Дарма, — заспокійливо мовив Едгар. — Власне, ще десять хвилин тому я взагалі не розраховував ні на які розмови.

Він підбадьорливо усміхнувся до Юдіф, відкрив двері телефона-автомата і, повагавшись, додав:

— А втім, як на мене, то найкраща послуга вашого комбінату— це спілкування з вами.

Юдіф усміхнулася, показавши, що оцінила комплімент, і знову зникла.

А взагалі, вони забагато усміхалися одне одному. Майже весь час усміхалися. Усмішки пурхали по приміщенню “Комбінату побутових послуг”, випурхували у вікна та злітали під стелю неосяжної вітальні. Важко сказати, наскільки щирі були Юдіфині усмішки, але Едгар усміхався від щирого серця, бо йому хотілося усміхатися, а ще — йому було приємно, що він перебуває у товаристві біблійної красуні. Зрештою, йому була приємна сама надана можливість спілкування.

Бо ж спілкування справді стало розкішшю. Що далі, то важко в життєвій метушні побачити одне одного, поговорити одне з одним, знайти одне одного. Звичні вже нарікання, що, проте, не стали від того менш справедливими.

Виявилося, що в будці, крім самого таксофона й гачка для підвішування ручного вантажа, було ще відкидне сидіння. Таксофон, звичайний, зі щілиною для вкидання двох копійок однією монетою або ж двох монет по одній копійці, було розміщено досить низько, щоб можна було розмовляти сидячи. Стіну будки прикрашав написаний білою фарбою трафарет — фірмовий знак у вигляді праски й ножиць та розміщених акуратним півколом великих літер “К”, “П” і “У”.

Едгар сів згідно з отриманим інструктажем, зняв трубку й приклав до вуха. У трубці щось шаруділо. За кілька секунд почулося коротке “ту-ту”, й шарудіння стихло. Едгар і Марсіянський Сфінкс перебували на різних кінцях довжелезної, в мільйони кілометрів, осі, що пронизувала земну атмосферу, простяглася за орбіту Місяця, протикала комети й упиралася просто у вухо невдоволеного Марсіянського Сфінкса, що ігнорував трудову угоду. Едгар віддав належне масштабам наданої послуги й аж тепер згадав, що не продумав майбутньої розмови.

Він подививсь у проспект і на Сфінксову фотографію й сказав у трубку, намагаючись чітко вимовляти слова:

— Добридень. Якщо це можливо, скажіть, будьте ласкаві, про що ви думаєте марсіянськими ночами?

Слова полинули в космічну далину, й Едгар, чекаючи на відповідь, почав читати англійську частину проспекту. У відповідній графі особистої справи, що зберігалась у відділі кадрів, його рукою було зроблено запис: “російською володію вільно, англійською — читаю і перекладаю зі словником”, проте й без словника Едгар зрозумів, що Марсіянський Сфінкс мешкає у північній марсіянській півкулі, в районі Нідонії, за дев’ять кілометрів на схід від міста пірамід, тобто кам’яних утворень, подібних до єгипетських пірамід.

Він іще переклав, іноді зазираючи до російської частини тексту, що Сфінкс завдовжки півтора кілометри, заввишки сягає п’ятисот п’ятдесяти метрів і що зорієнтовано його за марсіянським меридіаном.

У двобої з текстом Едгар зумів також одержати інформацію про те, що піраміди, темне кільце і Сфінкс утворюють упорядковану систему, і що осі Сфінкса (котрий, звісно, ніяких осей насправді не мав) і головної піраміди зорієнтовані на північ, а осі трьох інших пірамід обернуті до меридіану на кут альфа. Йому не пощастило дізнатися більше, бо в трубці знов почулося “ту-ту”, і спокійний, майже неживий голос проголосив із космічних глибин: