Та якось ізранку в двері Крейона постукав високий чоловік у жовтому плащі із червоною смугою. Він передав лікареві запрошення до замку. Втім, це швидше був наказ негайно з’явитися.

Ерліс відчинила двері непроханому посланцю, і від першого ж погляду на його сухе безживне обличчя з гачкуватим носом та тонкими губами серце її чомусь стислось у передчутті недоброго. Вона заспокоювала себе як могла. Якщо навіть Сутар і справді здатен бачити людину наскрізь, то Крейону нічого боятися: за все своє життя він нікому не заподіяв лиха! А проте, коли він рушив у замок, дівчина не знаходила собі місця; як у давні часи, все падало в неї з рук, і вона навіть розбила чашку — в цьому домі з нею таке трапилось уперше! Чашка була не така вже й гарна, однак Ерліс чомусь стало страшенно шкода її, і вона гірко заплакала.

Дівчина просто уявити собі не могла, як вона житиме без Крейона. Однак увечері він повернувся й невимовно здивував її тим, що був спокійний, задоволений, навіть усміхнений. Ерліс засяяла: недаремно ж вона так вірила в нього!

Хоча Крейон нічого не розповів їй, а навпаки, відразу ж пішов до блакитної кімнати і попросив його не турбувати, Ерліс заснула заспокоєна.

Дівчина прокинулася рано, хутенько зібралась і побігла на ринок: саме був базарний день, час уже поновити запас харчів. Ерліс вдало скупилася і, якби не важкенький кошик, бігла б додому підстрибом. Знову Крейон такий, як раніше! Знов усе піде добре!

У Ерліс був чудовий настрій, тож і не помітила вона, що їхня вулиця чомусь сіала геть безлюдною. Коли ж побачила біля дверей Крейона золотошоломників, ховатися чи тікати було вже пізно. Та, власне, тікати вона й не збиралася, адже там, у будинку, Крейон… Серед воїнів дівчина впізнала того, гачконосого, що приходив запрошувати лікаря в замок, і застигла, охоплена жахом. Він зміряв Ерліс важким поглядом і повільно рушив до неї.

Давно забуте відчуття охопило дівчину. Вона знову стала “мишеням”, маленьким нашорошеним створінням, і світ знову розпався на дві частини. Жорстокий, невблаганний ворог стояв перед нею, — не розумом, а всією своєю істотою Ерліс збагнула це, — але тепер уже не страх, а злість охопила дівчину, бо то був насамперед ворог Крейона, він загрожував усьому доброму та ясному, у що вона тепер так вірила. І Ерліс приготувалась дати відсіч.

— Де лікар? — запитав високий. — Я знаю, ти його служниця. Відповідай, де він?

— Немає вдома, — впевнено збрехала Ерліс (як давно їй не доводилось брехати!). — Коли я прокинулась, його вже не було. Мабуть, уночі покликали до хворого.

— Тоді ти відчиниш нам двері, — тоном, що не припускав заперечень, мовив високий — Ерліс зрозуміла, що він тут головний, — Нам треба оглянути будинок.

Такого дівчина не чекала. Вона сподівалася, що люди Сутара підуть геть, готова була до того, що й її заберуть із собою, але залишать у спокої дім і самого Крейона. Тепер Ерліс робила вигляд, що шукає у кошику ключ, якого там не було й не могло бути. Видно, лікар помітив здалеку жовті плащі і встиг замкнутись ізсередини.

— Довго, — невдоволено скривив тонкі губи високий. — Допоможіть-но їй.

Хтось грубо вихопив у Ерліс кошика й перекинув його. Усе, що вона зовсім недавно так старанно вибирала на ринку, потрапило під важкі черевики. Розчавлені ягоди червоніли на бруківці, наче кров. Ерліс спалахнула і кинулася на воїнів, але її схопили і скрутили за спиною руки.

— Дівчисько бреше, Турс, — звернувся до високого старий воїн із червоним рубцем над бровою. — В неї нема ключа. Лікар удома.

— Оце вже гірше, — мружачись, ніби від сонця, відказав Турс. — Тепер не вдасться захопити його зненацька. А він потрібен нам тільки живим. — Він говорив спроквола, ніби зважував кожне слово. Ерліс двічі ловила на собі його недобрий погляд. Вона мимоволі відступила назад. Турс завважив цей рух і посміхнувся — посміхнувся дивно й страшно.

— Ми не можемо більше помилятися, — розмірено продовжував він. — Правителю не потрібні трупи. Досить того, що цей боягуз Дарас устиг прийняти отруту. Треба діяти напевне. Ось хто нам допоможе, — довга рука Турса торкнулась плеча Ерліс— Виведіть цю дівку на середину вулиці і поверніть обличчям до будинку.

— Іще чого! Щоб я вам допомагала! — Ерліс пручалась і дряпалась. — Ніколи! Ніколи! Не дочекайтесь! Я нічого не буду робити для вас!

— А тобі нічого й не доведеться робити, — процідив крізь зуби Турс. — Ми все зробимо самі.

Із цими словами він підійшов до дівчини і став за її спиною.

— Якщо ти хочеш побалити свого лікаря живим, стій спокійно. — Лівою рукою Турс притиснув її до себе, а правицею витяг кинджал і приставив гострий кінчик до щоки Ерліс, але дівчина навіть не здригнулася.

Після його останніх слів вона заціпеніла.

— Гей, лікарю! — закричав Турс, і моторошно лунав його голос у тиші безлюдної вулиці. — Ти чуєш? Не жартуй із нами. Якщо не вийдеш, я розмалюю личко цієї красунечки так, що навіть останній жебрак не схоче па неї поглянути. Ну! Я чекаю тебе.

Ерліс стояла непорушно. З будинку не чути було жодного звуку. Час минав.

— Невже спізнились? — тихо мовив хтось іззаду.

— Цього не повинно бути, — відказав Турс, і в його голосі забриніло неприховане роздратування. — Досить з нас Дараса.

Вістря кинджала вкололо щоку Ерліс, воно було таким гострим, що їй майже не заболіло — відчула тільки, як тоненька цівка крові потекла по обличчю. Тупий жах, що скував її тіло, раптом минув, уривки розмов між воїнами склалися в одне ціле, і Ерліс враз чітко уявила собі, що трапилося: Дарас, молодий лікар, який часто приходив за порадою до Крейона, покінчив із собою, щоб не опинитись у руках воїнів Сутара. Значить, те, що чекало його в замку, було гірше смерті! Дарас мертвий, він недосяжний для Сутара, і тепер їм потрібен Крейон. Потрібен живим! І вони таки змусять його вийти — з її допомогою! Чому, ну чому вона не дочекалася вранці, поки прокинеться лікар! Все це за якусь мить промайнуло в голові Ерліс — за цей час цівка крові перетнула її щоку і потекла по шиї.

— Поклич його. Ну! — наказав Турс. — Подай голос. — Вістря пересунулось нижче, розріз подовшав, та Ерліс зціпила зуби й затято мовчала. Нехай вони живцем ріжуть її на шматки — не почують більше жодного слова. — Уперта тварюка! У мене ти закричиш!

У цю мить зарипіли віконниці — на другому поверсі прочинилося вікно.

— Відпустіть її, — голосно мовив Крейон. — Я йду!

Віконниці грюкнули й зачинилися, кроки лікаря залупали на сходах. Проте Турс усе ще тримав кинджал коло щоки дівчини. Але Ерліс, яка хвилину тому поклялася будь-що-будь мовчати, рвонулася вперед, роздираючи собі обличчя, і заволала:

— Не треба! Не виходь!

Вістря все глибше впиналося в її щоку, кров заливала одяг. Турс нарешті прибрав зброю — тепер вона була вже не потрібна, і гидливо відсторонився — видно, боявся, що кров забруднить його жовтий плащ. Ерліс заточилася і впала — відчайдушний порив забрав у неї забагато сил. Ніби у мареві бачила вона, як вийшов Крейон, як люди Турса ретельно обшукали його, як вишикувались довкола нього тісним півколом, а їхній ватажок став попереду.

— Дозвольте мені перев’язати дівчинку, — попросив Крейон.

— Ми й так затрималися, — Турс ізнов заговорив підкреслено спокійно. — Не можна гаяти час.

— Але ж вона стікає кров’ю!

— Щоб заспокоїти твоє сумління, я змушений буду просто вбити її. Тоді тебе ніщо тут не триматиме. То як?

— Ходімо, — сказав Крейон. Потім озирнувся і додав: — Пробач, Ерліс… — Це було мовлено тихо, але дівчина почула, може, тому, що зараз бачила й чула тільки його одного.

Тримаючись за стіни будинків, аби не впасти, вона вперто чалапала слідом. Крейон вийшов із дому в самій сорочці, вона яскраво біліла серед ненависних жовтих плащів, і Ерліс не спускала з неї очей, хоча все перед нею пливло. Якась жінка визирнула з вікна, побачила закривавлене обличчя дівчини й зі здушеним криком відсахнулась.

Ерліс не могла б пояснити, куди й навіщо йде, чому так боїться відстати від Крейона, якого золотошоломники відводили усе далі й далі… Та раптом біла пляма, за яку вперто тримались її очі, зупинилася. Це на якусь мить додало дівчині сил — вона пішла швидше, але за кілька кроків знову впала, встигнувши повернутися на лівий бік, щоб не вдаритись об брук пораненою щокою.