Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Ми всі немов перебували у розумовому мороці, під гіпнотичною владою чужої могутньої думки. На всіх нас незримо ринула інформація, яка, не питаючи нашої згоди, господарювала у наших черепних чашках.

Так тривало кілька днів, аж доки я не здогадався заблокувати кораблі Армади щитами захисних силових полів. Відразу ж спала нервова напруга, у голові прояснішало. Нарешті ми опанували власною волею і думками.

— Бойова тривога! Діяти за критичним розкладом! — оголосив я. — Десантна бригада — готуйсь!

Заблоковані силовими полями бойові кораблі непереможної армади звідусіль оточили планету. Відкинулися ракетні очка, з яких, мов жала, висунулися гострі конуси термоядерних боєголовок. Один бортовий залп, і від планети лишиться купа битого каміння. Досить тільки натиснути червону кнопку.

Десантна бригада вантажилася на штурмові катери. її очолив зоряний генерал Каль-Мар. Коли бригада повернеться з полоненими вченими мужами, я натисну кнопку: ми ні з ким не ділимося своїми науковими відкриттями…

— Старт!

Я прикипів очима до відеоекрана.

Ось штурмові катери пришвартувалися до грунту чітким бойовим півколом… До них наближається поважна група привітних, хоч і чудернацьких чотирируких істот з різнокольоровими очима-квітами на ниточках… Аж ось з катерів випручнулися двома вервечками десантники з плазмовими мордерами напоготові… Назустріч делегації тубільців виходить саркастично усміхнений бравий генерал Каль-Мар… Про щось приязно з ними говорить…

І раптом сталося несподіване — планета зникла.

Натомість з відеоекрана блимають сузір’я далекої і невідомої дифузної галактики. А напроти мене, вирячивши очі, стовбичить очманілий вояк Каль-Мар.

— Доповідайте, генерале, — наказав я.

— Про що, достославний головкоме? — пробелькотіло брязкаюче опудало.

— Про те, що сталося, — розтлумачив я.

— Не знаю, головкоме. Я був там, — він вказав пальцем на підлогу, — і ось я тут… Але яким чином, і сам не збагну!

— Розповідайте від початку, генерале.

— Все робилося точно за інструкцією. Я привітав чужопланетних делегатів, хоч і не знав їхньої мови. Аж тут… — і генерал тупо замовк.

— Що “аж тут”? — визвірився я.

— Не знаю, як і казати… Вони зі мною не балакали, але я їх чув!

- І що ж ви чули?

— Що, мовляв, мови і не треба знати, ми й так добре порозуміємось, адже вони оволоділи секретом якоїсь чи то телепихатії, чи то телепатії — такі речі я запам’ятовувати не мастак. А ще вони вигадали якийсь телекінець чи телекінез — хто його знає? - і можуть усе рухати думкою… Але я на такі речі не мастак!

— А що ви ще чули?

— Що, мовляв, мандрувати по Всесвіту не обов’язково і можна обмінюватися думками за допомогою сигналів. Мовляв, шукати братів по розуму не треба, бо оті брати й самі нас знайдуть. Мовляв, аби сигнал! Але який сигнал, хвороба його знає… І тут я подумав…

— Цікаво, про що ж?

— Я подумав: якби ті брати по розуму прилетіли, то додому вже не повернулися б… І ось я тут! — генерал скрушно знизав плечима і безпорадно розвів руками.

Вирок мій був нещадним: за невміння приховувати власні думки (що є злочинним порушенням інструкції) скарати зрадника Каль-Мара на горло. А щоб покарання не здалося легким, посадити голого злочинця в прозорий герметичний контейнер з діркою завбільшки з амебу і викинути його в космічний простір. Нехай поволі замерзає серед холодних зірок!

Протягом трьох діб милувалися ми агонією колишнього генерала. Тоді ж і нагородили мене почесним товариським прізвиськом — Холодильник, яке, безсумнівно, увійде в усі історичні хроніки та шкільні хрестоматії, як незабутнє ім’я найбільшого благодійника вітчизняної цивілізації…”

Розділ 7

Сигнал біди

— Чи варто оповідати, юний друже, з якою казковою гостинністю зустрічає капітан Козир своїх і моїх друзів? Тож уявіть собі, яка радість охопила його, коли уздрів мене на порозі своєї халабуди.

Капітан далекого міжзоряного плавання Небреха з насолодою пригадував той щасливий для обох космічних друзяк момент.

— Ні, цього ви ніколи не зможете уявити! — нараз рішуче відрубав він. — Треба погостювати на планетах Ста дев’яносто трьох Сонць, як ото я, аби гідно оцінити гостинність капітана Козира. Авжеж, це дивовижний виняток навіть серед винятково гостинних цивілізацій! А під час інопланетних контактів подають на стіл, як на сільському весіллі…

Ледь прочинив я двері, як він заревів так, що його домівки трохи не зсунулася з фундамента:

— Гей, Малюче, все з трюмів — на палубу! До нас завітав сам альтер его![19]

А коли після розкішної вечері ми повсідалися в грубезні фотелі перед журнальним столиком, заставленим найвишуканішими коктейлями, капітан Козир заволав:

— Гей, Малюче, люльку і тютюн!

І ми поринули в таку густу тютюнову хмару, що вже й не бачили один одного. Лише фосфоресціювальна моторошна паща одноокого звіробраза, впольованого капітаном на кільцях Сатурна, страхітливим видовиськом бовваніла перед очима.

— Капітане, — повів тактовну розмову всесвітньовідомий господар, — а де ж ваш вірний штурман Азимут з його чудовим апетитом?

— Спить, командоре.

— Молодця! — повеселів Козир. — Значить, сумлінно виконує домашнє завдання. Надзвичайно здібний і старанний студент! Зразковий приклад, Малюче, для тебе!

— Верба магістрі,[20] - погодився я.

— Але яка нагальна потреба вивела вас на траверс моєї халабуди? Я знаю, що ви людина діла і ніколи не згаєте ані хвилини даремно.

— Від вас, командоре, нічого не сховаєш. А привела мене до вас неабияка справа.

— Слухаю уважно, капітане.

— Вам, безумовно, відомо про спроби розшифрувати сигнали із Всесвіту?

— Ще б пак! Можете не сумніватись!

— Так от: я наважився на чергову спробу, але не певен, що буде вона більш успішною…

— Та коли це було, щоб те, за що ви взялися, не завершилося видатною перемогою? І тепер, капітане, інтуїтивно відчуваю: вас чекає новий нечуваний успіх. А з чого починаєте?

Отут я і виклав на журнальний столик паперовий сувій із систематизованими записами всіх всесвітніх зойків.

— Ого! Що я бачу? Тут позивні альфи Лебедя і крутиголовки з радіогалактики альфи Центавра! Загадкові сигнали з галактик ЗС-295 та ЗС-270! Кодовані невідомим шифром послання з подвійних галактик, що мають спільний центр тяжіння! Ви, капітане, зробили більше, ніж якийсь науково-дослідний інститут.

Козир, можливо, дещо й перебільшував. Та оскільки я не мав цілковитої певності у своїх висновках, то не заперечував йому. Зрештою мій учений колега як викладач школи космонавтів був ближче до наукових кіл, аніж я — скромний мандрівник по космічній периферії.

— Не поспішайте, командоре, з оцінкою моєї домашньої праці, - зауважив я. — Порадьте ліпше, з якого послання починати мені дешифрування?

— Зрозуміло, з найкоротшого! Від простішого до складного — закон для кожного правдивого дослідника. І я бачу, що найпростіший текст зашифровано в радіопосланні з симетричної галактики ЗС-270.

Отут і втрутився в нашу наукову дискусію знаменитий робот Малюк з його нелюдським мозком.

— Найкоротший у Всесвіті сигнал — SOS!

— SOS! — ревнув капітан Козир.

— Сигнал біди! — підхопив і я.

— А що, коли й справді мешканці галактики ЗС-270 волають про допомогу? — захвилювався Козир. — Треба якось перевірити.

— Вихід один, — впевнено сказав я, — летіти до галактики ЗС-270 і все з’ясувати на місці. Лише так можна одержати безпомилкову однозначну відповідь.

І я рішуче звівся на протез.

— Куди ви, капітане? — здивувався космічний побратим. — А коктейлі?

— Які коктейлі, коли тубільці із ЗС-270 чекають швидкої допомоги! У таких випадках я не звик втрачати ані єдиної дорогоцінної хвилини. До того ж ще треба якось розбудити Азимута. Бувайте!

вернуться

19

Другий я (лат.).

вернуться

20

Слово мудрої людини (лат.).

51
{"b":"118642","o":1}