Восени 1944 року надрайонний провідник Косівщини Курява дістав розпорядження крайового проводу ОУН про переведення його на посаду надрайонного провідника польової Городенківщини. Трохи відійшовши від дошкульної рани, одержаної в гострій сутичці з мадярськими топографами біля села Барвінкового Жаб’євського району, провідник перебрався на Снятинщину, яка входить до Городенківського надрайону разом із тодішніми Городенківським, Чернелицьким, Обертинським, Гвіздецьким, Заболотівським районами. Поранена нога ще давалася взнаки, тож намагався уникати зустрічей з енкаведистами.

Куряву на посту Косівського надрайонного провідника ОУН змінив Едвард (Василь Горук із Балинців), який до того під псевдами Скиба і Сковорода був провідником юнацтва.

Підпільником Василь Горук став у Коломиї за німецької окупації. В серпні сорок п’ятого провід ОУН перевів двадцятидворічного Едварда на пост Городенківського надрайонного провідника. На Святий вечір сорок восьмого року його з друзями Корнієм (Степаном Шинкаруком із Торговиці) й Довбушем (Григорієм Сливчуком із Топорівців) вислідили в Ясенові-Пільному біля Городенки московські винюхувачі. Підпільники понад годину героїчно відбивалися від двох десятків енкаведистів, яких привели сільські запроданці, й загинули. Перед смертю важко поранений Едвард спалив документи, що могли б вивести енкаведистів на слід підпілля.

Рік, до своєї героїчної загибелі у травні сорок дев’ятого, перебував на посту надрайонного провідника Марко – Василь Хома. На його місце провід скерував Чорногору – Івана Скляновського-Гордієнка, уродженця Київщини, який свого часу заступив командира куреня «Гайдамаки» леґендарного Скубу. Дев’ятнадцятого серпня 1949 року сотник Чорногора потрапив до більшовицьких лап під час масової облави на полі біля села Сороків неподалік Гвіздця. А вже 21 серпня привів енкаведистів на місце постою повстанців у Тулукові Заболотівського району. На совісті провокатора Чорногори загибель провідника Гвіздецького району Максима (Василя Довганика) з Вовчківців, його односельця, Заболотівського районного організаційного референта Зеленого (Михайла Зеленка), Черника – Петра Веретюка з Балинців. Під час бою чекісти на власний лад віддячили своєму триденному помічникові – розрядили в спину Чорногорі пістолетну обойму.

Пост Городенківського надрайонного провідника ОУН посів Сталевий – Тарас Буджак із наддністрянського Поточища. Поліг мужній провідник 20 жовтня 1950 року на горі Курмитура неподалік від озера Лебедина. У бою з емгебистами, яких привів зрадник Кіров, того дня наклали головами окружні провідники Борис і Сталь, інші повстанці. Гірко ридали осінні Карпати… А попереду були нові зради… І смерть, смерть, смерть…

Шкода було Василеві Федюку покидати Гуцульщину, з якою зріднився за роки нелегкої, смертельно небезпечної підпільної діяльності. Довго ще снилися провідникові в польових криївках набуті й утрачені в горах друзі, полита повстанськими потом і кров’ю земля.

Новий терен вимагав іншої тактики підпільної боротьби. У горах він жодного разу не був у криївці. Тут же, серед безлісих піль, сувора бойова дійсність спонукала до частого перебування в підземних схронах. Псевдо в новому надрайоні поміняв на Євшан, аби збити з пантелику ворожу контррозвідку. Власної криївки надрайонний провідник не споруджував, користувався готовими, оскільки весь час змінював місця постою. Підземні сховища використовував лише для ночівлі й короткого перепочинку. Часто ночував, закутавшись у плащ-намет, у гайках і перелісках.

Напрочуд гарний схрон збудували підпільні майстри в Задубрівцях. Дотепний вхід до підземелля замаскували під призьбою сільської хати, запасним виходом можна було вибратися досить далеко в густому хабаззі. Велику цінність у підземного пристанівку мала протічна вода. Її безжурне жебоніння нагнало провідникові Євшану зворушливу згадку про маленьку дівчинку-зв’язкову Анничку. Семирічне дитя, донечка районного провідника Сірка (Івана Шведюка), часто носило з Косова до Яворова вміло заплетені в густі коси штафети. Дріботіла високою хиткою кладкою через Рибницю й піднімалася до нової хати Довгорукого на височенькому пагорбі. Сміялася дівчинка, мов чистоводий струмок дзюркотів, весело й невпинно… Доки не побачила мертвого Довгорукого, якого люто змордували комуністи. Ніхто й ніщо не могли більше розсмішити маленької гуцулочки. Дружина підпільника, гнучкостанна красуня-горянка, взяла в руки автомат.

– Тепер повоюю я! – сказала.

І воювала, завзято громила окупанта…

До п’ятдесятого року протримався загартований у боях із коричневим і червоним наїзником Сірко. Загинув у бою з московською навалою п’ятдесятичотирирічний районний провідник Іван Шведюк син Василя. Останніми були слова героя про незалежну Україну, жити в якій випало його маленькій донечці-підпільниці.

Досвідчений, виважено-хоробрий і мудро-обережний провідник Євшан ніколи не затримувався довго на одному місці. Джурів, Попельники, Вовчківці, Задубрівці, Красноставці, Русів, Стецева… Ці села Снятинського району стали місцем частих таємних зустрічей надрайонного провідника з партизанськими керівниками.

Усі адміністративні одиниці бойового підпілля – станиці, кущі, підрайони, райони перебували у стані постійної готовності. Проти московського наїзника тривала безперервна неослабна боротьба. Де безсилий був автомат, справу вершило полум’яне слово. Злагоджено й чітко функціонувала розгалужена розвідувальна мережа.

Проводові ОУН вдалося влаштувати на посаду помічника голови райвиконкому Фірмана з Вовчківців, дружина якого вже довгий час працювала в підпіллі. Інформація з органу влади надходила реґулярно, підпільники своєчасно діставали потрібні документи. Діяльність своєї людини в райвиконкомі мала неоціненне значення.

Велику допомогу підпільникам надавав директор школи в Тучапах Кузьма Хобзей. Ніхто не вступав до ОУН заради легкого хліба, якихось привілеїв чи нагород. Не задля слави щоночі переводив повстанські відділи й боївки поміж більшовицькі ґарнізони зв’язковий Василь Никифорук із Джурова. П’ятнадцятирічний підпільник мав псевдо Тихий, що якнайкраще відображало суть його діяльності. Понад п’ять років виконував скромний хлопець важку ризиковану роботу. У вересні п’ятдесятого потрапив до лап МГБ. Карався в уранових копальнях Магадану. Велику частку підпільного тягару ніс на своїх твердих плечах невтомний районний провідник ОУН Блискавичний.

В одному з надпрутських сіл Євшана знайшла штафета від провідника ОУН Коломийської округи Бориса. В ній коротко йшлося про наказ обласного проводу зібрати для сотні УПА хлопців із пригірських сіл Кийданча, Княждвора, Сопова, Великого й Малого Ключевів, Рунґурів, Іванівців…

Наказ проводу Василь Федюк виконав швидко, бо від охочих воювати в лавах УПА не було відбою. Нову сотню імені Михайла Колодзінького вишколював коло Рунґурів і Великого Ключева Спартан – Михайло Москалюк з Іванівців. Він же й став командиром славного повстанського відділу.

Всюдисущий надрайонний провідник Євшан побував і в створеній з його допомогою ще за німецької окупації підпільній друкарні в Лісній Слобідці. Там усе так же невтомно порядкував Коршівський районний провідник Тятива. Рідко покидав підземне поліграфпідприємство складач і друкар Карий. Євшан допоміг підпільникам відновити друкування Орликової праці «Ідея і чин».

Надійним помічником Снятинського надрайонного провідника ОУН Євшана став Іскра – Степан Федорук із Джурова. Завжди підтягнений, енерґійний, дужий і надійний повстанець випромінював оптимізм і впевненість. Удень і вночі при ньому безвідмовний скоростріл «дехтяр». Якось Іскра навпрошки полями повертався з Трача й почув біля рідного Джурова звуки бою. Енкаведисти великою силою взяли в смертельну підкову боївку Садича, притисли повстанців до порослого очеретом болота, щоби перестріляти, мов бекасів на полюванні. Досвідчений боєць і добрий кулеметник, Іскра вмить оцінив загрозливу ситуацію. Хутко зайняв за горбком вигідну диспозицію і щедро пригостив москалів свинцевим горохом, зрісшись зі скорострілом. Енкаведисти, яким пощастило вирватися з-під прицільного вогню, в паніці забігли аж за сусіднє село Княже.