Жорстокого й нестримного в люті есбіста Дика, який у гніві вимахував товстою бамбуковою палицею й голосно лякав усіх «курковою ляґою», підпільники воліли обминати десятою дорогою. Якось у Соколівці він завітав до хати, де квартирувала провідниця жіночої сітки ОУН Дарина. Щось сердито буркнув з порога дівчині, а відтак зненацька вхопив волосатим лапищем і стис до хрускоту тендітну дівочу руку. Очі есбістові злилися кольором з його червоною пикою. Від невгамовної люті садистом аж тіпало. Врятував провідницю від розправи хтось із повстанців, що дуже своєчасно клацнув клямкою сінешніх дверей. Розчервонілий Дик вихором вихопився з хати й щез, мов нечисть перед полум’ям свічки.
Тямковитого й непомітного референта військової розвідки Чабана він відверто недолюблював, очевидно, відчуваючи його загрозу власній безпеці.
Ранньої весни сорок п’ятого до засніженого високогірного Красноїлля прибули високі провідники ОУН. Нарада-зустріч відбувалася в просторій дерев’яній хаті, що підпирала захмарені небеса стовпом сизого диму з закуреного комина. Хата на високому пагорбі сусідила з церквою. Всі провідники, крайові й окружні, в теплому, здебільшого гуцульському, одязі й при зброї. Референтові розвідки Чабану доручили чи не найвідповідальніше завдання – безпеку прибулих провідників. Йому підпорядкована численна охорона. У ході наради часто навідується до хати й кудись виходить із неї Дик. Працівник окружної Служби безпеки має вільний прохід скрізь. Найчастіше есбіст із незмінною бамбуковою палицею в руці бреде в лісову гущавину, до чогось там принюхується. Надійні стійкові на своїх постах пильно промацують зіркими поглядами кожен клапоть засніженої гірської землі.
Спати провідники повкладалися в тій же хаті, де відбувалася нарада. Перед самим ранком Чабанові, що спав ближче до порога, приснився чудернацький сон: згори сторожко крадуться зграї сірих пацюків із довжелезними зубами й кровожерливими очима. Стряснув із себе залишки тривожного сну й тихцем вибрався на подвір’я. Дужі стійкові зі скорострілами навпереваги несуть звичну службу. Далеко, майже на самій маківці стрімкого горба, Чабан радше відчув, аніж побачив у передранкових сутінках, якийсь рух. Спершу майнула гадка, що на підсилення охорони прибув курінь Недобитого. Але чому вояки ховаються за воринням і навіщо роззосереджуються в обидва боки, намагаючись велетенською підковою охопити місце постою повстанців? Ворог! Хутко, але безшумно, Чабан кинувся до хати й оголосив тривогу. Готові до всяких несподіванок, провідники з розбезпеченою зброєю в руках безгучно вихопилися на просторе подвір’я, зайняли оборону. Бліду вранішню тишу розпанахали червоні смуги довгих кулеметних черг. Ближні гори відгукнулися багаторазовими згуками, немов сердячись за перерваний сон. Кулі густими роями голодних шершнів дзижчали над головами повстанців, не завдаючи їм шкоди – дуже невигідний був для червоних кут обстрілу. Вранішніми нападниками виявилися солдати з близької прикордонної застави. Діставши по рації звістку від Дика, вони примчали, щоби перестріляти сонних провідників ОУН, немов куріпок у першому снігу. Не вдалося.
Оточеним підоспілими вояками з боївки Довбуша й куреня Недобитого стражам кордону залишався небагатий вибір – лягти трупом у карпатські сніги або, кинувши зброю, рятуватися втечею. Права на життя повстанці у втікачів не відбирали. Іншим кодексом керувався ведмедькуватий майор. Він стріляв у спини своїм швидконогим солдатам з більшими люттю й шалом, аніж у повстанців. Захопленим у полон майором, який виявився командиром прикордонної застави, заопікувалися контррозвідники зі Служби безпеки. На всі запитання вбивця власних солдатів люто шипів:
– Ви бандіти! Всєх пєрєстрєляю!
Через кілька днів підпільний суд виніс йому смертний вирок. Скаженого майора власноруч розстріляв його однопартієць комуніст-терорист Дик, що прижився в націоналістичному підпіллі під личиною есбіста. Можливо, саме тому Дика, який із допомогою вмонтованого в бамбукову палицю передавача поінформував більшовиків про час і місце зібрання провідників ОУН у Красноїллі, не зуміла своєчасно розсекретити оунівська контррозвідка. Свого часу районний референт СБ Кордуб, він же аґент НКВД, перед загрозою викриття розстріляв рідного брата Миколу Кузьменюка.
У нічній операції в Красноїллі окупанти втратили кілька десятків своїх добре вимуштруваних солдатів. Повстанці відбулися двома-трьома пораненими.
Досвідченого розвідника й холоднокровного вбивцю Дика викрили випадково. Стрілець, якого командир послав у розвідку, пробирався лісом і в чагарях побачив кремезного цивільного чолов’ягу з автоматом за плечима. Той саме налаштовував антену радіопередавача, яку вийняв із бамбукової палиці. Кебетливий повстанець зачаївся в кущах, а після сеансу простежив за незнайомцем із палицею в руці.
Його інформація підтвердила здогади молодого й талановитого районного референта Служби безпеки Бульби – Дмитра Кривульчака з Космача щодо Дика. На допиті закоренілий зарізяка зізнався у скоєних злочинах, а ще повідомив, що має чин підполковника МГБ і завдання – знищувати провідників ОУН і командирів УПА, чинити провокації у їхньому середовищі, збуджувати у цивільного населення недовіру та ненависть до повстанців жорстокими діями СБ. Розвідницько-терористична діяльність старого чекіста проти УПА й підпілля була припинена назавжди повстанськими контррозвідниками.
Референтові військової розвідки Чабану реґулярно надходили відомості з кожного охопленого розвідувальною мережею села. Дівчата й хлопці виявляли неабиякі винахідливість і кмітливість, збираючи інформацію в окупованому краї. Чабан часто зустрічався з командирами повстанських куренів Недобитим, Лісовим, Степовим, Скубою. Вчасна й достовірна інформація розвідки дозволяла повстанським командирам ефективно воювати проти обидвох ворогів, які хоч і зійшлися в смертельному герці, але мають спільний об’єкт зазіхань – українську землю й людей, що її боронять партизани. Тому й ризикують щохвилини молодими життями повстанські розвідники.
Живою вирвалася з ворожого оточення юна розвідниця, розпоровши ножем живіт здоровенному ґонведові, та небавом загинула від московської кулі в засідці біля Кут.
Молодого, та вже бувалого керівника розвідки вподобав курінний Лісовий. Можливо, бачив у здібному хлопцеві власного сина, залишеного під фашистом у Східній Україні. Командир навіть намагався переманити вдатного розвідника до свого куреня. Дозволу на такий перехід провід, звичайно, не дав. Дуже важливою була оперативна інформація, яку діставали повстанські відділи від Чабанових розвідників.
Пост референта Служби безпеки Кутського району займав Кордуб, чоловік із вузькими монголоїдними очима. Його всі вважали героєм, і мали для того вагомий арґумент. Районний есбіст заквартирував якось у хаті голови Вербівецької сільради, що під Косовом. До сільського керівника завітали в гості начальник районного НКГБ, військовий комісар і районний прокурор. Коли господар щедро напоїв ласих на дармівщину гостей, Кордуб власноруч продірявив із пістолета голови п’яним, як ніч радянським функціонерам. Його помічники забрали в убитих документи й зброю. Не дивно, що після такої зухвало-бездушної операції, яку ретельно спланувало вище керівництво радянських спецслужб, їхній давній аґент Кордуб, що так бездоганно цю операцію провів, користувався неабияким довір’ям повстанців.
У Великому Ріжні боївка Залізняка, що охороняла референта розвідки Чабана, полонила десяток мадярських солдатів, які розпочали в селі звичний грабунок. Ґонведів роззброїли, «переобмундирували» у старий гуцульський одяг і відпустили до своїх. На прощання Залізняк, який знав угорську мову, порадив грабіжникам хутко забиратися через гірський хребет додому. Геройський хлопець із Білоберезки Залізняк добряче повоював із німецькими й мадярськими окупантами, доки не потрапив у засідку «стрибків», і загинув від куль своїх засліплених страхом за власне життя, одурманених краян.
Над гірськими полонинами все частіше розпускаються куполи парашутів московських диверсантів. Майже всі десантовані досить швидко потрапляли до рук повстанських контррозвідників. Парашутисти признавалися, що об’єктом їхнім мала стати УПА, а не мадярські чи німецькі війська. До кожного затриманого працівники Служби безпеки шукали осібного підходу. Велику частину допитаних схиляли до співпраці, переконавши, що на тому боці їх нічого доброго не чекає. Багатьох молодих хлопців після виховної бесіди відпускали. Лише терористів, на чиїх руках була українська кров, судили. Оскільки місць ув’язнень повстанці не мали, то присудом дресированим убивцям був розстріл.
